Постанова in case no. 2-1501/11

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа 2-1501/11

провадження 61-29931св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

треті особи: Дніпропетровська міська рада, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2013 року у складі судді Чулініна Д. Г. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, треті особи: Дніпропетровська міська рада, ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 без акту введення в експлуатацію.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2009 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на самочинне будівництво скасовано. Справу в цій частині направлено до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська на новий розгляд.

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , 27 червня 2013 року, діючи в інтересах довірителя на підставі виданої нею довіреності від 26 червня 2013 року, чинної до 26 червня 2014 року, без застережень щодо обмежень в представництві, в судовому засіданні просив залишити позовну заяву без розгляду, про що подав письмову заяву.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2013 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Дніпропетровська міська рада, ОСОБА_3 , про визнання права власності на самочинне будівництво залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України.

Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції керувався принципом диспозитивності передбаченим статтею 11 ЦПК України 2004 року.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2013 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вимога позивача про залишення позову у визначеній ним частині чи в повному обсязі заявлених вимог без розгляду є безумовною та обов`язковою (імперативною) для суду, в провадженні якого знаходиться відповідна цивільна справа, а тому суд на вимогу позивача зобов`язаний, на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України, залишити позов без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані ухвали, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції..

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що залишаючи без розгляду позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, порушив норми процесуального права, адже на думку заявника при розгляді цієї справи він мав статус не третьої особи на стороні відповідача, а статус третьої особи із самостійними позовними вимогами.

Залишаючи позов в частині позовних вимог ОСОБА_2 без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, самоусунувся від розгляду позовної заяви заявника у цьому провадженні чим обмежив його доступ до правосуддя.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_3 в яких позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість, а оскаржувані ухвали без змін. Вказує на те, що місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VІІІ Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 травня 2018 року справу 2-150/11 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої' статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 208 ЦПК України 2004 року судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що позивач має право на подання заяви про залишення позову без розгляду лише під час розгляду справи судом першої інстанції до ухвалення рішення суду.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, місцевий суд виходив із правил пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України, оскільки представником позивача було подано відповідну заяву.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є у тому числі диспозитивність і неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України передбачає у тому числі можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, адже як вірно зазначив суд апеляційної інстанції в матеріалах справи на аркушах 41-42 у томі 2 наявна заява представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , що діяв у межах наданих йому повноважень, про залишення без розгляду позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності.

Таким чином колегія судів погоджується із тим, що місцевий суд діяв в межах повноважень наданих йому пунктом 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.

Доводи касаційної скарги про те, що залишаючи без розгляду позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, порушив норми процесуального права, адже на думку заявника при розгляді цієї справи він мав статус не третьої особи на стороні відповідача, а статус третьої особи із самостійними позовними вимогами, та доводи про те, що суду самоусунулись від розгляду позовної заяви заявника у цьому провадженні чим обмежили його доступ до правосуддя не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У частині першій статті 26 ЦПК України зазначено, що у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Згідно із частиною першою статті 30 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач.

У статті 34 ЦПК України передбачена можливість участі у справі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.

В оскаржуваних ухвалах суду першої та апеляційної інстанції зазначено про те, що ОСОБА_3 був залучений до участі у справі як третя особа.

Згідно з частинами першою, другою статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами спору на власний розсуд.

Колегія суддів зазначає, що оскільки суд першої інстанції не закривав провадження у цивільній справі, на залишав без розгляду вимоги заявника, а лише залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 на підставі поданої уповноваженою особою заяви, отже він діяв в межах наданих йому процесуальним законом повноважень.

ОСОБА_2 скористалась своїм диспозитивним правом на залишення своєї позовної заяви без розгляду, тобто розпорядилась своїм процесуальним правом.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначав, що ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2017 року у задоволенні вимог щодо усунення недоліків в ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2013 року відмовлено.

Цією ухвалою встановлено, що відповідно до журналу судового засідання від 18 червня 2010 року судом задоволено клопотання ОСОБА_3 та залучено його в якості третьої особи з самостійними вимогами. З журналу судового засідання від 18 червня 2010 року вбачається, що технічна фіксація судового засідання здійснювалася на комплексі Оберіг , однак при дослідженні матеріалів цивільної справи судом встановлено, що робоча копія фонограми судового засідання від 18 червня 2010 року в матеріалах справи відсутня та архівна копія фонограми судового засідання від 18 червня 2010 року відсутня в архіві суду. 03 жовтня 2016 року через канцелярію суду представник позивача - ОСОБА_5 подав зауваження до журналу судового засідання від 18 червня 2010 року, які ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2017 року були залишені без розгляду, оскільки були пропущені строки звернення до суду з зауваженнями на журнал судового засідання, визначені правилами статті 199 ЦПК України та відсутні підстави для поновлення відповідного строку.

За наслідками судового розгляду, що відбувся 13 травня 2017 року, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, вирішуючи питання щодо усунення недоліків в ухвалі від 27 червня 2013 року, дійшов висновку, що в ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2013 року судом зроблено висновок на підставі вищезазначених обставин про те, що ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_1 без самостійних вимог щодо предмету спору.

Цією ухвалою встановлено, що після того, як апеляційним судом Дніпропетровської області цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Дніпропетровська міська рада, ОСОБА_3 про визначення права власності на самочинне будівництво була повернута до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_3 через канцелярію суду було надано пакет документів серед яких наявна копія позовної заяви з відміткою вхідної кореспонденції від 29 липня 2010 року, але дослідивши матеріали цивільної справи у двох томах судом встановлено, що дана позовна заява відсутня в матеріалах справи, про що також було зазначено і в ухвалі суду від 22 березня 2013 року та у зв`язку з чим визначено ОСОБА_3 як третю особу на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмету позову.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України )

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності оскаржуваних ухвал які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Керуючись статтями 400,401,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

І. М. Фаловська