Постанова in case no. 199/1753/15-ц

Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа 199 /1753/15-ц

провадження 61-20275 св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2017 року у складі судді Скрипник О. Г. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 29 червня 2017 року у складі колегії суддів Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що у вересні 2009 року вона з сином від першого шлюбу переїхала до міста Дніпра у трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1 , яку орендувала разом з братами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , та зайняла окрему кімнату у ній.

Того ж року вона познайомилася з відповідачем, з середини листопада

2009 року вони почали проживати однією сім`єю без укладення шлюбу у окремій кімнаті цієї квартири, разом вели домашнє господарство, мали спільний побут та сімейний бюджет, який складався із її заробітної плати та заробітку відповідача.

На момент початку спільного проживання з відповідачем, вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з першим чоловіком ОСОБА_7 , який розірвано за рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області

від 26 серпня 2010 року, що набрало законної сили 06 вересня 2010 року.

Після розірвання попереднього шлюбу, маючи намір зареєструвати шлюб з відповідачем, вони разом почали відкладали кошти на придбання спільного житла, а тому навесні 2011 року розпочали підбір варіантів для його придбання за доступною для них ціною.

19 липня 2011 року сторони подали заяву про реєстрацію шлюбу до Амур-Нижньодніпровського відділу реєстрації актів цивільного стану. На той час вони вже прийняли рішення щодо придбання домоволодіння АДРЕСА_2 для їх сім`ї, вартістю 53 000,00 грн, яке потребувало ремонту та приведення у належний для проживання стан.

08 серпня 2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_2 , за умовами якого його покупцем виступив одноособово її майбутній чоловік, з яким вона на час придбання будинку проживала однією сім`єю, разом вела домашнє господарство та мала спільний бюджет.

20 серпня 2011 року вони зареєстрували шлюб. З липня 2011 року по жовтень 2011 року вони разом здійснювали капітальний ремонт домоволодіння АДРЕСА_2 , а після закінчення ремонту восени 2011 року разом з її сином від першого шлюбу вселилися до будинку.

Наприкінці 2014 року стосунки між сторонами погіршилися, наслідком чого стало розірвання шлюбу між ними у лютому 2015 року.

Посилаючись на те, що до реєстрації шлюбу з відповідачем 20 серпня

2011 року, вони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, разом вели домашнє господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, а також спільно набули у власність домоволодіння АДРЕСА_2 , просила встановити факт її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 07 вересня 2010 року (дата набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_7 ) до

20 серпня 2011 року (дата реєстрації шлюбу між сторонами), поділити спільно нажите домоволодіння АДРЕСА_2 та визнати за кожним із сторін право власності на 1/2 частину зазначеного домоволодіння, припинивши їх право спільної сумісної власності на зазначене нерухоме майно.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 15 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2015 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім 'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з 07 вересня 2010 року до дня реєстрації шлюбу - 20 серпня

2011 року.

У порядку поділу спільної сумісної власності - домоволодіння АДРЕСА_2 , визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за кожним, право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_2 , що складається з: житлового будинку літ. А-1 , житловою площею

22,8 кв. м, загальною площею 44,2 кв. м; літньої кухні-сараю літ. Б , сараю

літ. В , душу літ. Г , споруд 1-5, І, ІІ.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року задоволено касаційну скаргу

ОСОБА_2 , рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 15 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували дійсні обставини справи, не зазначили, якими доказами підтверджуються вказані позивачем обставини спільного проживання, ведення спільного побуту, наявності взаємних прав та обов`язків сторін, а також чим спростовуються відповідні заперечення ОСОБА_2 щодо таких обставин.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 01 березня 2017 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю у заявлений у позові період, а також ведення ними у цей час спільного господарства. У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що спірне домоволодіння АДРЕСА_2 було придбано за спільні кошти сторін, оскільки дохід відповідача за період з 2009 по 2011 рік становив 102 309,00 грн, що порівняно з доходом позивача у цей період у розмірі 22 594,25 грн, обгрунтовано свідчить про набуття відповідачем спірного домоволодіння за його особисті кошти.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2017 залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 01 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2017 року, ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про недоведеність факту проживання позивача та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 07 вересня 2010 року по 20 серпня 2011 року, оскільки наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності доводять протилежне, та не були спростовані відповідачем, зокрема показання свідків, спільні фотознімки сторін. Суди залишили поза увагою обставини придбання спірного домоволодіння, яке було набуто у власність відповідачем після подання ними заяви про реєстрацію шлюбу до органу реєстрації актів цивільного стану, що свідчить про його придбання для проживання майбутньої сім`ї. Чинне законодавство також не пов`язує рівність доходів кожного з подружжя з визнанням майна, набутого ним, спільною сумісною власністю, а тому висновки судів про доведеність придбання спірного нерухомого майна за особисті кошти ОСОБА_2 , з посиланням на невисокий дохід позивача за період з 2009 року по 2011 рік, не грунтуються на положеннях статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України)

У запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу, що надійшов до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у вересні 2017 року, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_10 просила відхилити касаційну скаргу ОСОБА_1 та залишити без змін рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2017 року, посилаючись на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених нею обставин. На момент придбання спірного домоволодіння відповідач мав заощадження у розмірі 33 000,00 грн, 18 500,00 доларів США, 7 900 євро, за рахунок яких і відбулася купівлі ним спірного житлового будинку.

Відповідно до статті 388 Ц ивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України ), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційноїінстанції є Верховний Суд.

Рух справи у суді касаційної інстанції

11травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147- VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діютьпісля набрання чинностіцією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій установлено, що з вересня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали проживати разом у окремій кімнаті трикімнатної квартири

АДРЕСА_1 .

На момент початку спільного проживання з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , який було розірвано за рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня

2010 року, що набрало законної сили 06 вересня 2010 року.

19 липня 2011 року сторони подали заяву про реєстрацію шлюбу до Амур-Нижньодніпровського відділу реєстрації актів цивільного стану.

08 серпня 2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_2 , за ціною 53 064,00 грн.

20 серпня 2011 року сторони зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2015 року, що набрало законної сили 21 квітня 2015 року.

Суди також встановили, що згідно з індивідуальною відомістю про застраховану особу, наданою Пенсійним фондом України, дохід ОСОБА_1 за період з

2009 року по 2011 рік склав 22 594,25 грн, а дохід ОСОБА_2 , згідно з деклараціями по доходи фізичної особи-підприємця, за цей же період складав 102 309,00 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволення з таких підстав.

Засади шлюбу, а також особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, визначає СК України.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною другою статті 21 СК України проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Зазначена правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі 6-1026цс15.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Під час застосування положень статті 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 вказувала, що з 07 вересня 2010 року до 20 серпня 2011 рокувона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю, сторони були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права і обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

За змістом наведених правових норм доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов`язок з доказування.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Оскільки ОСОБА_1 не надала достатніх доказів на підтвердження того, що між нею та ОСОБА_2 під час їх спільного проживання до реєстрації шлюбу склалися усталені стосунки, що притаманні сім`ї, що вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, а також мали взаємні права та обов`язки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог.

Посилання у касаційній скарзі на те, що при визначенні джерела коштів, за які було придбане спірне домоволодіння АДРЕСА_2 , суди не взяли до уваги, що з початком спільного проживання сторін, вони мали спільний бюджет, а тому набуття вказаного домоволодіння у власність відповідачем відбулося за рахунок їх спільних заощаджень не є переконливими, оскільки пунктом 10 договору купівлі-продажу від 08 серпня 2011 року визначено, що на дату його укладення покупець у шлюбі не перебуває і грошові кошти, що витрачаються ним на придбання зазначеного домоволодіння є його особистою приватною власністю, осіб, які могли б поставити питання про визнання права власності на грошові кошти, чи їх частку, у тому числі й відповідно до статей 65, 74 та 97 СК України немає.

Твердження заявника про те, що при вирішенні справи суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки показанням свідків, а також спільним фотознімкам сторін є неспроможними, оскільки суди попередніх інстанцій надавши оцінку зазначеним доказам у сукупності з іншими наявними у справі доказам, в тому числі письмовим, дійшли обгрунтованого висновку, що вони не є переконливими та достатніми на підтвердження зазначених обставин, що свідчить про недоведеність заявником її вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спірний період, а також відсутність підстав для поділу майна, набутого ОСОБА_2 08 серпня 2011 року, як спільної сумісної власності подружжя .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, доводи касаційної скарги правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 01 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 29 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Г. І. Усик

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко