Постанова in case no. 344/1312/16-ц

Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа 344/1312/16-ц

провадження 61-23767св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач) Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2016 року в складі колегії суддів: Василишин Л. В., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування вартості 1/2 частини будівельних матеріалів і робіт, використаних у будівництві незавершеного житлового будинку, у розмірі 61 852,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 є його колишньою дружиною, з якою він розірвав шлюб у 2014 році. Спірні правовідносини стосуються житлового будинку АДРЕСА_1 , який належав батькові колишньої дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

У 1997 році з дозволу власника житлового будинку, перебуваючи у шлюбі, сторони розпочали будівництво нового житлового будинку для дочки поряд з існуючим, без належно оформленої документації на земельній ділянці під обслуговування існуючих будівель та споруд, площею 0,55 га, що виділена власнику будинковолодіння ОСОБА_3 Новозбудований будинок не завершений будівництвом, має готовність 78 %.

Після смерті батьків відповідача позивач дізнався, що житловий будинок АДРЕСА_1 перейшов як спадщина відповідачу та її брату, а не дочці сторін, як було попередньо домовлено та про що свідчив складений попередньо заповіт у 1997 році.

Оскільки право на новозбудований житловий будинок перейшло до колишньої дружини, а не до дочки, позивач вважав, що він вніс значний вклад у будівництво нового будинку, він отримав кредитні кошти в сумі 39 000,00 грн, у нього збережені накладні про купівлю матеріалів на суму 15 830,00 грн, що надає йому право на стягнення з відповідача вартості 1/2 частини будівельних матеріалів і робіт, використаних у будівництві спірного житлового будинку.

На підставі статті 331 ЦК України, статті 61, 70 СК України, об`єкт є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, тому ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини будівельних матеріалів і робіт, використаних у будівництві незавершеного житлового будинку АДРЕСА_1 у розмірі 61 852,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 390,00 вартості 1/2 частини будівельних матеріалів, використаних у будівництві незавершеного житлового будинку АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний незавершений будівництвом будинок не належить до спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 , а є вкладом подружжя своїми коштами в чуже будівництво, проте відшкодуванню підлягає частка, підтверджена документально, за відрахуванням частки дружини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що спірне будівництво не є об`єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та визначення порядку користування в судовому порядку. Підстави для стягнення коштів як будь-якої компенсації вартості майна подружжя щодо об`єкту, який не є об`єктом права власності, відсутні. Право власності в порядку спадкування відповідач та її брат не оформили, тому вимога про стягнення відшкодування з одного із спадкоємців задоволення не підлягає, в тому числі і з передбачених статтею 331 ЦК України підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та пору-шення норм процесуального права, ухвалене в справі судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а позов задовольнити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року вказану справу передано Верховному Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року вказану справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги, що для будівництва будинку вони з дружиною витрачали власні кошти. Оскільки незавершене будівництво не може бути об`єктом права власності, а таким об`єктом є спільні кошти подружжя, витрачені для придбання будівельних матеріалів та оплату будівельних робіт.

Суд апеляційної інстанції не обґрунтував підстави виходу за межі апеляційної скарги.

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сторони у справі є колишнім подружжям, шлюб яких розірвано у 2014 році.

Згідно із свідоцтвом на забудову садиби в сільських населених пунктах, забудовнику ОСОБА_3 виділено з громадських земель земельну ділянку під забудову площею 0,28 га. Забудова ділянки дозволена рішенням виконавчого комітету Гвоздецької районної ради депутатів трудящих від 28 грудня 1962 року. На відведеній земельній ділянці належить збудувати дві житлові кімнати житловою площею 34,1 кв.м. Строк початку будівництва - червень 1962 року, строк закінчення - вересень 1966 року.

20 червня 1987 року на ім`я ОСОБА_3 видано технічний паспорт на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Відповідно до заповіту ОСОБА_5 від 01 березня 2013 року все своє майно останній заповідає своїй дочці - ОСОБА_2 .

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 22 серпня 2016 року 993, після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем є його дочка - ОСОБА_2 Спадщина, на яку видано вказане свідоцтво, складається із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,1548 га, розташована на території Кулачківської сільської ради Снятинського району, яка зареєстрована за померлим на підставі Державного акта про право приватної власності від 29 березня 2001 року 78.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 серпня 2016 року 992 після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем є його дочка - ОСОБА_2 Спадщина, на яку видано вказане свідоцтво, складається із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,8903 га, розташована на території Кулачківської сільської ради Снятинського району, яка зареєстрована за померлим на підставі Державного акта про право приватної власності від 29 березня 2001 року 78.

Згідно із заповітом, складеного ОСОБА_6 від 09 січня 2015 року, все своє майно остання заповідає своєму сину - ОСОБА_7 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 квітня 2016 року 527 після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем є її син - ОСОБА_7 Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,1494 га, розташована на території Кулачківської сільської ради Снятинського району, яка зареєстрована за померлим на підставі Державного акта про право приватної власності від 29 березня 2001 року 70.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 25 квітня 2016 року 526, після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем є її син - ОСОБА_7 Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,8900 га, розташована на території Кулачківської сільської ради Снятинського району, яка зареєстрована за померлим на підставі Державного акта про право приватної власності від 29 березня 2001 року 70.

Відповідно до довідки Кулачківської сільської ради від 30 жовтня 2015 року, житловий будинок, розміщений у АДРЕСА_1 , знаходиться на неприватизованій земельній ділянці орієнтовною площею 0,55 га (а. с. 9).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі 6-843цс17.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено понесені витрати на придбання частини будівельних матеріалів на загальну суму 14 780,00 грн, тому позов підлягає частковому задоволенню в сумі половини вартості понесених та доведених витрат незавершеного будівництва, а саме у розмірі 7 390,00 грн.

Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом спору є право на відшкодування вартості будівельних матеріалів використаних в будівництві самовільного будівництва, здійсненого за кошти подружжя, яке не є об`єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку, тому підстави для стягнення коштів, як будь-якої компенсації вартості майна подружжя щодо об`єкту, який не є об`єктом права власності відсутні.

Верховний Суд вважає вказані висновки суду апеляційної інстанції неправильними з огляду на таке.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

У силу статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

При поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п`ята статті 71 СК України).

Разом з тим, за змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ(майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Предметами права власності може бути лише майно, яке складається з речей (стаття 179 ЦК України), сукупності речей та майнових прав (стаття 190 цього Кодексу). Право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить тільки власникові(стаття 317 ЦК України).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року 534 та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

Однак, не будучи житловим будинку з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі 6-388цс15, від 16 грудня 2015 року у справі 6-2710цс15

Верховний Суд зауважує, що згідно з положеннями статті 303 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Оцінюючи як доказ технічний паспорт на спірний об`єкт, суд апеляційної інстанції виходив з того, що стороною не доведено належним чином стан готовності спірної будови. Згідно з копією технічного паспорта на незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 , він виготовлений на ім`я ОСОБА_1 у 2015 році. Проте з оглянутого в засіданні суду апеляційної інстанції оригіналу відомо, що такий містить суперечності, які не спростовані стороною. За даними технічного паспорта станом на 04 серпня 2015 року стан готовності будівництва становить 78 %, рік побудови - 1992, під літерою А1 зазначено підвал, однак не розмежовано, що є будівництвом за належною документацією, а що є самочинним, зазначено інвентаризаційну вартість - 123 704,00 грн.

Разом з тим, обґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно здійснено вихід на за межі апеляційної скарги без належного на те мотивування, переоцінку доказів у справі, взявши до уваги докази, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, не взявши до уваги положення статті 303 ЦПК України 2004 року.

Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року 3477-IV, є джерелом права в Україні, неодноразово вказував, зокрема і у справі Устименко проти України (заява 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами

Верховний Суд зауважує, суд першої інстанції належним чином визначився із характером спірних правовідносин, правовою природою спірного майна та нормами матеріального права підлягають застосуванню у вказаній справі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, яке помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Висновки з результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2016 року скасувати, а рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик