Постанова in case no. 804/5863/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 жовтня 2019 року

Київ

справа 804/5863/17

адміністративне провадження К/9901/47838/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у складі головуючого судді Прудника С.В. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Дадим Ю.М. (головуючого), Уханенка С.А., Богданенка І.Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення моральної шкоди,-

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - відповідач) та просила:

1.1. стягнути заборгованість по заробітній платі у сумі 8 100 грн.;

1.2. стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку з дати звільнення по день винесення рішення у справі;

1.3. стягнути грошову компенсацію за невикористану відпустку;

1.4. стягнути середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку з дати звільнення по день винесення рішення у справі;

1.5. стягнути моральну шкоду у сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривень;

1.6. стягнути витрати на правову допомогу у сумі 1000,00грн. 2. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, яка залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, позов задоволено частково.

2.1. Стягнуто з ДПП НП України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3837,54 грн.

2.2. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

3.1. ОСОБА_1 працювала в Департаменті патрульної поліції Національної поліції України на посаді інспектора роти 1 батальйону 2.

3.2. Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України 316 о/с від 23.08.2017 відповідно до п.7 (за власним бажанням) ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" звільнено зі служби в поліції по Управлінню патрульної поліції в місті Дніпрі лейтенанта поліції ОСОБА_1, інспектора роти 1 батальйону 2, з 31.08.2017 року, із відрахуванням з грошового забезпечення за 5 діб невикористаної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році.

3.3. Згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , останній було виплачено 15.09.2017 заробітну плату у розмірі 9324,22 грн. Відповідно розрахункового листа за вересень 2017 року, позивачу нараховано до виплати за серпень 2017 року 9324,22 грн., а саме: посадовий оклад в розмірі 2400 грн., оклад за спеціальним званням в розмірі 1400 грн., надбавка за вислугу років в розмірі 190 грн., щомісячна премія в розмірі 4233,35 грн., компенсація за п`ять днів невикористаної чергової оплачуваної відпустки в розмірі 1326,35 грн.

4. Задовольняючи позовні вимоги в частинні стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач в порушення статті 116 КЗпП України не здійснив із позивачем повного розрахунку у день звільнення, що, у відповідності до статті 117 КЗпП України породжує обов`язок для роботодавця сплатити на користь працівника середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

4.1. У задоволенні іншої частини позовних вимог судами відмовлено з огляду на їх необгрунтованість.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Відповідач звернувся із касаційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

6. Касаційна скарга аргументована тим, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на регулювання спірних правовідносин оскільки позивач не є найманим працівником, а проходив службу у Національній поліції, тому проходження служби регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Законом України Про Національну поліцію . Крім того, суди не взяли до уваги, що позивач у день звільнення - 31.08.2017 року не працювала, а повний розрахунок з ним був здійснений не 15.09.2017, а 13.09.2017 року.

7. Позивач правом подачі відзиву на касаційну скаргу відповідача не скористалась.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

8. Колегія суддів зазначає, що трудові відносини, які складаються під час проходження служби в поліції мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.

9. Разом з тим, спеціальними нормативно-правовими актами, серед яких, зокрема, Закон України Про Національну поліцію , Постанова Кабінету Міністрів України 988 від 11.11.2015 року Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції , Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений наказом МВС України 260 від 06.04.2016 року, не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою.

10. Зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

11. Важливо зазначити, що принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці закріплені у частині 1статті 21 та у статті 24 Конституції України, статті 21 та 22 Кодексі законів про працю України.

12. Дискримінацію можна визначити, перш за все, як порушення принципу рівності.

13. Статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

14. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

15. Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

16. Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

17. Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

18. Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

19. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби в органах поліції.

20. Стосовно доводів відповідача про неправильний розрахунок судами попередніх інстанцій періоду затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів враховуючи, що днем звільнення позивача зі служби є 31.08.2017 року, а фактичний розрахунок з ним здійснено 15.09.2017 року, суди правильно вказали, що кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 15 календарних днів: з 01.09.2017 по 15.09.2017.

21. При цьому, суди попередніх інстанцій встановили, що доказів відсутності позивача на роботі в день його звільнення - 31.08.2017 року відповідачем не надано.

22. Посилання відповідача на те, що сума остаточного розрахунку позивачу була перерахована 13.09.2017 року не впливає на визначення відповідного періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки в даному випадку має значення саме дата фактичного зарахування цих коштів на рахунок позивача, а не дата їх нарахування.

23. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову в цій частині, а доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права не підтвердились.

24. Відповідно до частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

25. Частиною 1 статті 350 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

26. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишенню без змін.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА:

27. Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - залишити без задоволення.

28. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення моральної шкоди - залишити без змін.

29. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Cуддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О .О. Шишов

М.М. Яковенко