Постанова in case no. 362/2983/16-Ц

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа 362/2983/16-ц

провадження 61-35920св18

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

треті особи: Устимівська сільська рада Васильківського району Київської області, Управління Держгеокадастру у Васильківському районі Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Устимівська сільська рада Васильківського району Київської області, Управління Держгеокадастру у Васильківському районі Київської області, про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Устимівська сільська рада Васильківського району Київської області, Управління Держгеокадастру у Васильківському районі Київської області, про визнання права власності в порядку спадкування,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 як представника ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2016 року у складі судді Корнієнка С. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Гуля В. В., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних та зустрічних позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати за нею в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 47,2 кв. м, житловою площею 14,5 кв. м, та на 1/2 частину земельної ділянки за тією ж адресою, площею 0,2286 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий 3221488101:01:037:0017.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що спірне майно було придбане у період її шлюбу з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та є рідним братом відповідача.

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати право власності на спірне майно в порядку спадкування.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначала про те, що після розірвання шлюбу між її братом ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , 23 травня 2007 року внаслідок поділу спільного майна подружжя ОСОБА_4 сплатив грошові кошти ОСОБА_1 як компенсацію за відступлення нею права власності на нерухоме майно, що перебувало у спільній сумісній власності подружжя, що посвідчено представниками органу місцевого самоврядування, а тому, ОСОБА_1 не має права на отримання частини спірного будинку як частини у спільній сумісній власності подружжя. ОСОБА_2 є єдиною спадкоємицею за законом, а тому має право на успадкування спірної нерухомості в повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Васильківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 02 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна колишнього подружжя право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 47,2 кв. м, житловою площею 14,5 кв. м, та 1/2 частину земельної ділянки за цією ж адресою, площею 0,2286 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий 3221488101:01:037:0017. Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування після смерті брата ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 47,2 кв. м, житловою площею 14,5 кв. м, та 1/2 частину земельної ділянки за тією ж адресою, площею 0,2286 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий 3221488101:01:037:0017. В решті зустрічних позовних вимог відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 має право на визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного будинку, як на належну їй частини у спільній сумісній власності колишнього подружжя, та з урахуванням вимог законодавства, через перехід до неї прав власності на будівлю на 1/2 частину земельної ділянки на який він розташований без зміни її цільового призначення, а вимоги зустрічного позову підлягають до часткового задоволення, оскільки ОСОБА_2 , як спадкоємець другої черги, має право на успадкування за законом лише по 1/2 частині спірних будинку та земельної ділянки.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 13 грудня 2016 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2016 року залишив без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про те, що 23 травня 2007 року між померлим братом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за частину будинку та земельної ділянки був проведений розрахунок, який був посвідчений посадовими особами Устимівської сільської ради, не можуть бути взяті до уваги, оскільки такі його дії та дії посадових осіб про нібито їх посвідчування суперечать вимогам цивільного законодавства, а саме положенням статей 202, 203, 205, 209 та Глави 54 ЦК України, в частині дотримання письмової та нотаріально посвідченої форми правочину щодо відчуження нерухомості. Колегія суддів також вважає, що при таких обставинах, всі передбачені законом умови для договору відчуження нерухомого майна не виконано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 03 січня 2017 року, ОСОБА_3 як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 грудня 2016 року, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити, визнати за нею в порядку спадкування після смерті брата ОСОБА_4 право власності на спірний будинок та земельну ділянку. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорювані рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Після розірвання шлюбу на підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2006 року 2-807 у колишнього подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 виник спір з приводу поділу майна. Дійти згоди щодо вирішення даного питання вирішили наступним чином: ОСОБА_4 сплачує ОСОБА_1 грошові кошти за частину будинку АДРЕСА_1 , який є спільною сумісною власністю, а ОСОБА_1 в свою чергу отримує зазначені кошти, як за частину спільного сумісного майна та відмовляється від жодних майнових претензій на будинок.

Для вирішення вказаного питання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулись до Устимівської сільської ради, яка встановивши факт вільного волевиявлення колишнього подружжя у поділі спільного сумісного майна, зафіксувала передачу та отримання коштів за частину будинку у реєстрі вчинення нотаріальних дій.

Фактично 23 травня 2007 року була укладена угода між колишнім подружжям про поділ спільного майна подружжя, яка зафіксована у реєстрі вчинення нотаріальних дій Устимівської сільської ради.

В свою чергу зі сторони ОСОБА_1 до суду не було надано жодного доказу, на підтвердження обставин на які вона посилалася та які стали основою оскаржуваних рішень.

Факт повернення ОСОБА_1 ОСОБА_4 грошових коштів за частину будинку ніде не зафіксовано та ніхто це не може підтвердити як свідок.

Той факт, що ОСОБА_1 проживала в будинку з ОСОБА_4 після розірвання шлюбу, не встановлений та не підтверджується належним та допустимим доказом з цього приводу, крім наявності прописки, та спростовується довідкою від 02 березня 2016 року 240 та письмовими показами сусідів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 22 вересня 2015 року, що є в матеріалах справи.

Рішення судів ґрунтується на неправдивих поясненнях ОСОБА_1 , які ні чим не підтверджуються та не мають жодної доказової бази.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

27 липня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 липня 1997 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірвано 27 квітня 2006 року рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області.

23 березня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Кізім С. О., за реєстровим 567, ОСОБА_4 придбав житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 47,2 кв. м, житловою площею 14,5 кв. м.

Згідно із записами від 23 травня 2007 року 208 та 209 Устимівською сільською радою засвідчено факт передачі ОСОБА_4 грошових коштів за частину будинку ОСОБА_1 та їх прийняття останньою.

Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , колишні службові особи Устимівської сільської ради (голова та секретар сільської ради), кожний окремо, підтвердили факт посвідчення розрахунку між сторонами за частину нерухомості - будинку, вважаючи це здійсненням нотаріальних дій.

ОСОБА_4 на підставі державного акта від 16 березня 2011 року серії ЯД 671660-62586 на праві власності належала земельна ділянка за вище зазначеною адресою, площею 0,2286 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий 3221488101:01:037:0017.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, спадкоємцем після смерті якого є його сестра ОСОБА_2 , яка в установленому законом строку прийняла спадщину, звернувшись з відповідною заявою до нотаріальної контори.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих

процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України (в чинній на час розгляду справи судами) доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічну норму містить і частина шоста статті 81 ЦПК України.

Встановивши відсутність належного та допустимого доказу на підтвердження досягнення взаємної згоди ОСОБА_1 та ОСОБА_4 щодо поділу спірного будинку, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, правильно застосував наведені норми права та дійшов обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину зазначеного будинку.

Верховний Суд не приймає аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дійшли взаємної згоди щодо поділу спірного будинку, що підтверджується записами про вчинення нотаріальних дій від 23 травня 2007 року 208 та 209, якими Устимівською сільською радою засвідчено факт передачі ОСОБА_4 грошових коштів за частину будинку ОСОБА_1 та їх прийняття останньою, оскільки такі записи не є договором про поділ (виділ) нерухомого майна дружині (чоловікові) в розумінні частини другої статті 69 СК України, яка вимагає наявності нотаріальне посвідчення такого договору. Крім цього, записи про вчинення нотаріальних дій не містять жодних конкретних даних щодо переданих сум, вартості та найменування об`єкту (частини будинку), а рішення суду ґрунтуватись на припущеннях не може.

У зв`язку з наявністю правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на половину спірного будинку суди обґрунтовано визнали за нею і право власності на половину земельної ділянки на якій знаходиться цей будинок.

Доводи касаційної скарги судові рішення в частині поділу земельної ділянки висновки судів не спростовують.

Положеннями статей 1216 і 1217 ЦК України визначені поняття спадкування та його види.

Відповідно до статей 1258 та 1261 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У другу чергу право на спадкування мають рідні брати та сестри.

Встановивши, що єдиною спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_4 є його сестра ОСОБА_2 , яка в установлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті брата, суди обґрунтовано вважали, що вимоги зустрічного позову підлягають частковому задоволенню, оскільки вона, як спадкоємець другої черги, має право на успадкування за законом лише по 1/2 частині спірних житлового будинку та земельної ділянки.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновку апеляційного суду, ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права та зводяться до незгоди з його висновками. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі Руїз Торіха проти Іспанії ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

Частиною першої статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило