Постанова in case no. 820/1331/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2019 року

Київ

справа 820/1331/16

адміністративне провадження К/9901/12509/18

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної судової адміністрації України

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2016 (постановлена у складі судді Мар`єнко Л.М.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 (постановлена у складі колегії суддів Дюкарєвої С.В., Жигилія С.П., Перцової Т.С.)

у справі 820/1331/16

за позовом ОСОБА_1

до Апеляційного суду Харківської області,

треті особи Державна казначейська служба України, Державна судова адміністрація України,

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державна судова адміністрація України, Державна Казначейська служба України, в якому просить суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, визнати відмову у розрахунку та виплаті позивачу вихідної допомоги при виході у відставку неправомірною, а право позивача - порушеним; зобов`язати апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Позов обґрунтовано тим, що позивач після звільнення з займаної посади судді звернулась до Апеляційного суду Харківської області із заявою про виплату вихідної допомоги відповідно до вимог статті 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів , однак відповідач протиправно відмовив їй у виплаті вихідної допомоги.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016, адміністративний позов задоволено частково, зобов`язано Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Державна судова адміністрація України подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що до спірних правовідносин мають застосовуватися положення закону, які діяли станом на момент прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача. Так, на момент звільнення позивача у відставку був чинний Закон України Про судоустрій і статус суддів в редакції від 01.04.2014 року, положення якого не передбачали виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач з 21.06.1982 по 04.11.1998 працювала на посаді судді Харківського районного суду Харківської області, а з 05.11.1998 по 17.11.2015 - суддею Апеляційного суду Харківської області.

Позивач, 16.04.2014 подала до Верховної Ради України заяву про звільнення її з посади судді апеляційного суду Харківської області у відставку та подала до Вищої ради юстиції заяву з проханням внесення подання про звільнення у зв`язку з відповідним зверненням до Верховної Ради України.

12.11.2015 Верховною Радою України прийнято постанову 788-VIII Про звільнення суддів , якою, відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України, у зв`язку з поданням заяви про відставку, позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Харківської області.

На підставі постанови Верховної Ради України 788-VIII від 12.11.2015, наказом голови Апеляційного суду Харківської області 04-03/88-ос від 17.11.2015 позивача відраховано зі штату Апеляційного суду Харківської області 17.11.2015 у зв`язку з поданням заяви про відставку та наданням відставки.

У зв`язку з фактичною невиплатою їй передбаченої законом вихідної допомоги при виході у відставку, позивач листом від 25.03.2016 звернулась до Апеляційного суду Харківської області з вимогою нарахування та виплати вихідної допомоги, відповідно до вимог статті 136 Закону України Про судоустрій та статус суддів .

Листом від 29.02.2016 03-54/3934 відповідач відмовив позивачу у проведенні виплати вихідної допомоги, мотивуючи тим, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є дата виходу у відставку. А стаття 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів , яка діяла до 01.04.2014, була виключена Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання .

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки позивач набула право на відставку до набрання чинності Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні , яким було виключено статтю 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів 2453-VI від 07.07.2010, тому наявні правові підстави для нарахування та виплати позивачці, як судді у відставці, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та реалізованого права на відставку.

Суд не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно статті 109 Закону України Про судоустрій і статус суддів (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин другої, шостої статті 111 Закону України Про судоустрій і статус суддів питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні , який набрав чинності 01.04.2014 було внесено зміни до Закону України Про судоустрій і статус суддів , а саме: виключено статтю 136 даного Закону, якою було передбачено право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено у зв`язку з поданням заяви про відставку на підставі постанови Верховної Ради України 788-VIII від 12.11.2015, тобто на час, коли положення про вихідну допомогу, передбачену статтею 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів , втратили чинність.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Суд вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, оскільки у рішенні від 19.11.2013 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Згідно частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд вважає необхідним їх судові рішення скасувати та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України - задовольнити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 у справі 820/1331/16 - скасувати.

3. Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи, Державна казначейська служба України, Державна судова адміністрація України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.М.Бевзенко

Н.А.Данилевич

Н.В.Шевцова