Постанова in case no. 820/1448/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа 820/1448/16

Провадження 11-894апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Антонюк Н. О., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року (суддя Зінченко А. В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року (судді Мінаєва О. М., Макаренко Я. М., Шевцова Н. В.) у справі 820/1448/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Богодухівський хлібозавод АПІ-ПЛЮС (далі - Товариство) до Сектору державної реєстрації Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Сектор державної реєстрації), третя особа - ОСОБА_1 , про скасування рішення державного реєстратора, та

ВСТАНОВИЛА:

1. У березні 2016 року Товариство звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно із такими реквізитами: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 25552095 від 24 жовтня 2015 року 14:52:45; прийняте державним реєстратором Богодухівського районного управління юстиції Харківської області Векленко Ю. А.

2. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 05 липня 2016 року позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 вересня 2016 року змінив постанову суду першої інстанції в частині мотивів та підстав для задоволення позову. У решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року залишив без змін.

3. ОСОБА_1 не погодився з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій і подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та направити справу до суду першої інстанції.

Вимоги обґрунтовує тим, що суди повною мірою не дослідили питання правонаступництва відповідача, до якого було подано позов - Богодухівське управління юстиції Харківської області, не з`ясували наявність порушення діями (бездіяльністю, рішенням) Сектору державної реєстрації прав позивача.

Вважає, що дії державного реєстратора, вчинені на виконання ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди, пов`язані з реєстрацією права власності на нерухоме майно, відповідали вимогам Закону України від 1 липня 2004 року 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон 1952-IV).

Наголошує, що суд апеляційної інстанції втрутився у право власності ОСОБА_1 , коли за правилами цивільного законодавства безпідставно визнав договір купівлі-продажу нерухомого майна нікчемним.

Оскільки учасник справи оскаржував судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 серпня 2019 року відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

4. У цій справі суди попередніх інстанцій встановили нижченаведені фактичні обставини.

10 квітня 2012 року Товариство та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу торгівельного павільйону, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - торгівельний павільйон).

Державний реєстратор прав на нерухоме майно Богодухівського районного управління юстиції Харківської області Векленко Ю. А. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 жовтня 2015 року 25552095, за яким провела державну реєстрацію права власності на торгівельний павільйон. Зареєструвала, що це нерухоме майно на праві приватної власності належить ОСОБА_1 Цей же державний реєстратор відкрив розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.

Також було встановлено, що Богодухівський районний суд Харківської області рішенням від 19 квітня 2014 року у справі 613/2011/13-ц задовольнив позовні вимоги Товариства та зобов`язав ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У цій справі встановлено, що спірна земельна ділянка, на якій стоїть належний ОСОБА_1 торгівельний павільйон, є власністю Товариства. Це рішення апеляційний суд Харківської області ухвалою від 02 вересня 2014 року залишив без змін.

Позивач, вважаючи проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно незаконним, винесеним на підставі сфальсифікованих документів та таким, що порушує права та інтереси позивача - власника земельної ділянки, на якій було зареєстроване нерухоме майно, звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

5. Суд першої інстанції виходив із того, що на момент подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на торгівельний павільйон, ОСОБА_1 не мав будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій знаходиться нерухоме майно, тому рішення державного реєстратора є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні вказав, що порушення сторонами вимог закону щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу торгівельного павільйону від 10 квітня 2012 року, не може бути підставою для проведення державної реєстрації права власності на це майно. Надана ОСОБА_1 ухвала Богодухівського районного суду Харківської області від 06 квітня 2015 року про затвердження мирової угоди, якою Товариство визнає дійсним договір купівлі-продажу нерухомого торгівельного павільйону від 10 квітня 2012 року, не підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

6. Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі висновки не ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (далі - у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 чинного КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції та відповідно не повинен вирішуватися адміністративним судом.

При цьому необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і такі управлінські функції суб`єкт здійснює саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до статті 2 Закону 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 16 Закону 1952-IV визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини у сфері державної реєстрації виникають виключно між суб`єктом звернення за вчиненням реєстраційних дій як власником або володільцем майна та державним реєстратором як суб`єктом, уповноваженим на здійснення реєстраційних дій. При цьому правовідносини, які виникають між цими суб`єктами, носять публічний характер, оскільки мають на меті підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.

Поряд із цим, якщо внаслідок посвідчення набуття, переходу або припинення речового права особою шляхом вчинення певних реєстраційних дій на майно порушуються права та/або інтереси інших осіб публічного або приватного права, то правовідносини втрачають публічний характер.

Оскільки метою оскарження реєстраційних дій особою, яка вважає, що вчиненими стосовно власника або володільця майна реєстраційними діями порушено її права та/або інтереси, є припинення такого набутого речового права, то спір набуває приватноправового характеру.

Відповідно до положень статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК; у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом, якщо не зазначено інше) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Статтею 30 ЦПК визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Аналогічні норми закріплені у статтях 4, 19 та 42 ЦПК у чинній редакції.

7. У цій справі Товариство звернулося до суду з позовними вимогами, які фактично спрямовані на захист права власності позивача на нерухоме майно, на земельну ділянку, власником якої воно себе вважає. Порушення свого права фактично вбачає у тому, що ОСОБА_1 своїми діями, зокрема й за допомогою тих, що спрямовані на фіксацію права власності на об`єкт нерухомого майна, який стоїть на земельній ділянці позивача, втручається у право останнього. Якщо виходити зі змісту позовної заяви, усунення заявлених вимог вимагатиме скасування права власності на майно ОСОБА_1 А це вже спір про право цивільне.

Отже, спір у цій справі має приватноправовий характер, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

8. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим.

Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних правовідносинах (зокрема, постанови від 4 грудня 2018 року у справі 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі 813/1321/17, від 2 квітня 2019 року у справі 137/1842/16-а, від 29 травня 2019 року у справі 815/4063/15).

У вказаних судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування дій та рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

Отже, доводи ОСОБА_1 щодо неналежності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів знайшли своє підтвердження під час її розгляду у суді касаційної інстанції.

9. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

10. Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанова Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року скасувати, провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: Н. О. Антонюк В. В. Пророк

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік

О. С. Золотніков О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв О. Г. Яновська

Л. М. Лобойко