Постанова in case no. 607/14217/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 вересня 2019 року

Київ

справа 607/14217/16-а

адміністративне провадження К/9901/24422/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу 607/14217/16

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної України в Тернопільській області про зобов`язання повернути посвідчення водія, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції України в Тернопільській області на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 липня 2017 року, прийняту в складі головуючого судді Дзюбича В.Л., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Попка Я.С., суддів Сапіги В.П., Сеника Р.П.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. У грудні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України в Тернопільській області (далі - ГУНП у Тернопільській області, відповідач), в якому просив:

1.1. зобов`язати ГУНП у Тернопільській області повернути позивачу вилучене посвідчення водія.

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що 07.11.2015 за його участю відбулася дорожньо-транспортна пригода по вулиці 15 Квітня в районі Збаразького кільця (місто Тернопіль). Під час складання протоколу дорожньо-транспортної пригоди старший лейтенант Климчук П.П. вилучив у позивача посвідчення водія, про що зробив відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.

2.1. Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 травня 2016 року в справі 607/17860/15 провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) закрито на підставі частини першої статті 247 КУпАП.

2.2. Позивач стверджує, що після завершення розгляду вказаної справи, вилучене посвідчення водія йому повернуто не було, у зв`язку з чим він звернувся до відповідача з вимогою про його (посвідчення) повернення.

2.3. У відповідь на вказане звернення Управління патрульної поліції міста Тернополя листом від 25.07.2016 Б-50/41/33/01-2016 повідомило позивача, що матеріали в справі про адміністративне правопорушення були передані до відділу адміністративної практики Тернопільського відділу поліції ГУНП у Тернопільській області для проведення перевірки та прийняття відповідного рішення.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Інспектором відділення Тернопільського відділу поліції старшим лейтенантом поліції Климчуком П.П. 07.11.2015 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії АП1 050794 за статтею 124 КУпАП.

3.1. Відповідно до вказаного протоколу 07.11.2015 близько 17 год 15 хв ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки М-214054 , номерний знак НОМЕР_1 в місті Тернополі на перехресті вул. Підволочиське шоссе - вул.15 Квітня - вул. Злуки, будучи неуважним при перестроюванні, не надав дорогу транспортному засобу марки Volkswagen , номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався по крайній правій полосі в попутному напрямку, що призвело до зіткнення та пошкодження цих транспортних засобів, чим порушив вимоги пунктів 2.3 (б), 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху.

3.2. У вказаному протоколі міститься відмітка про тимчасове вилучення посвідчення водія НОМЕР_3 .

4. Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 травня 2016 року в справі 607/17860/15 провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП закрито на підставі частини першої статті 247 КУпАП (у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення).

5. Зазначаючи, що вилучене посвідчення водія відповідачем не повернуто, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

6. Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, адміністративний позов задоволено:

6.1. зобов`язано ГУНП у Тернопільській області повернути ОСОБА_4 вилучене посвідчення водія серії НОМЕР_3 ;

6.2. відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП у Тернопільській області сплачений позивачем судовий збір в розмірі 551,20 грн.

7. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт вилучення у позивача посвідчення водія підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії АП1 050794 від 07.11.2015.

8. Водночас докази повернення позивачу вилученого, відповідно до вказаного протоколу про адміністративне правопорушення, посвідчення водія відсутні.

9. Суди першої та апеляційної інстанцій указали про безпідставність доводів відповідача про те, що посвідчення водія повернуто позивачу ще 07.11.2015, тобто фактично не вилучалося через відсутність у поліцейського бланків тимчасового дозволу на право керування транспортним засобом, яке видається замість вилученого посвідчення водія, у зв`язку із відсутністю належних та допустимих доказів у підтвердження зазначеного.

10. Суди попередніх інстанцій, посилаючись на те, що обов`язок доказування правомірності своїх дій покладено на відповідача як суб`єкта владних повноважень, зазначили, що ГУНП у Тернопільській області факт повернення позивачу вилученого посвідчення водія не підтвердило.

11. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог і зобов`язання відповідача повернути позивачу вилучене у нього посвідчення водія.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

12. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

13. 15 грудня 2017 року, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.

13.1. 16 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

13.2. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Шарапі В.М., суддям Бевзенку В.М., Данилевич Н.А.

13.3. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 07 червня 2019 року 652/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

13.4. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.

14. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

15. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

15.1. Зокрема скаржник указав, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що посвідчення водія в позивача фактично не вилучалося.

15.2. Скаржник, посилаючись на положення статті 265-1 КУпАП, зазначив, що у разі вилучення працівником уповноваженого підрозділу посвідчення водія в особи, яка керувала транспортним засобом, він зобов`язаний видати цій особі тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами.

15.3. Водночас тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами позивачу не видавався, що підтверджує те, що його посвідчення водія працівником поліції не вилучалося.

15.4. Підтвердженням указаного є також відсутність відповідної позначки в протоколі про адміністративне правопорушення, а саме в графі Тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом отримав відсутні відомості про серію та номер такого тимчасового дозволу, а також підпис особи про його отримання.

15.5. Таким чином, скаржник стверджує, що посвідчення водія серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 не вилучалося, а відмітка про його вилучення в протоколі про адміністративне правопорушення зроблена працівником поліції помилково.

15.6. На переконання скаржника зазначене також підтверджується проведеними службовими розслідуваннями, перевірками органів поліції та прокуратури, за результатами яких факт вилучення в позивача посвідчення водія не встановлено.

15.7. Проте такі докази, а саме: висновок службового розслідування, постанова прокуратури Тернопільської області про закриття кримінального провадження від 10.08.2016, показання свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_3 судами попередніх інстанцій безпідставно залишено поза увагою, що призвело до ухвалення незаконних та необґрунтованих рішень.

15.8. Додатково скаржник зазначив, що про порушення своїх прав позивач дізнався 07.11.2015, тобто з дати, коли в нього нібито вилучено посвідчення водія, а тому звертаючись до суду 13.12.2016 ним пропущено шестимісячний строк, установлений частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, далі - КАС України).

15.9. Водночас подане відповідачем клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду на підставі статті 100 КАС України суд першої інстанції необґрунтовано відхилив.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

16. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Відповідно до статті 260 КУпАП у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

17.1. Порядок адміністративного затримання, особистого огляду, огляду речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо вживання лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, з метою, передбаченою цією статтею, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

17.2. Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним застосуванням заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, проводиться в порядку, встановленому законом.

18. Статтею 265- 1 встановлено, що у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, за яке відповідно до цього Кодексу може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, працівник уповноваженого підрозділу тимчасово вилучає посвідчення водія до набрання законної сили постановою у справі про адміністративне правопорушення, але не більше ніж на три місяці з моменту такого вилучення, і видає тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами. Про тимчасове вилучення посвідчення водія робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення.

18.1. Після закінчення тримісячного строку тимчасового вилучення посвідчення водія, у випадках, якщо судом не прийнято рішення щодо позбавлення водія права керування транспортним засобом або якщо справа про адміністративне правопорушення не розглянута у встановлений законом строк, особа має право звернутися за отриманням вилученого документа. Таке звернення особи є обов`язковим для його виконання незалежно від стадії вирішення справи про адміністративне правопорушення.

18.2. За подання такого звернення та повернення особі тимчасово вилученого посвідчення водія не може стягуватися плата.

18.3. Порядок тимчасового вилучення посвідчення водія визначається Кабінетом Міністрів України.

19. Процедура тимчасового вилучення посвідчення водія на транспортний засіб та його повернення визначена Порядком тимчасового вилучення посвідчення водія на транспортний засіб та його повернення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 1086 (далі - Порядок 1086).

20. Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку 1086 у разі вчинення правопорушення, за яке передбачено накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, складається протокол про адміністративне правопорушення в двох примірниках і тимчасово вилучається посвідчення водія, про що робиться запис у протоколі.

20.1. До винесення судом постанови в справі про адміністративне правопорушення та набрання нею законної сили поліцейський видає водієві тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом строком не більше ніж на три місяці з дати вилучення посвідчення. Форма зазначеного тимчасового дозволу затверджується МВС.

21. Пунктом 6 Порядку 1086 установлено, що тимчасово вилучене посвідчення повертається водієві: за заявою водія в разі, коли суд не прийняв у тримісячний строк рішення про позбавлення водія права керування транспортним засобом або не розглянув у встановлений законом строк справу про адміністративне правопорушення;

21.1. після виконання водієм постанови суду про накладення адміністративного стягнення або подання до територіального органу Національної поліції копії постанови суду про закриття справи (крім випадків, коли справу про адміністративне правопорушення за тим самим фактом закрито в зв`язку з передачею матеріалів прокурору або органу досудового розслідування);

21.2. у разі винесення судом постанови про позбавлення водія права керування транспортним засобом після закінчення визначеного строку позбавлення права керування транспортним засобом та успішного складення в уповноваженому органі МВС теоретичного і практичного іспиту для отримання права на керування транспортним засобом відповідної категорії.

22. Вилучене посвідчення водія передається для зберігання до відповідного територіального органу МВС в установленому МВС порядку (пункт 11 Порядку 1086).

23. Згідно зі статтею 6 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, далі - редакції, чинній до 15.12.2017) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

24. За змістом частини першої статті 99 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

25. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 99 КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017).

26. Згідно з частиною першою статті 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

27. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи (частина друга статті 100 КАС України, у редакції, чинній до 15.12.2017).

28. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 155 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

VI. Позиція Верховного Суду

29. Суд наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), здійснюється виключно в частині застосування норм матеріального та процесуального права.

30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

31. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Суд керується таким.

32. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

33. Інститут строків в адміністративному процесуальному праві сприяє досягненню юридичної визначеності у адміністративно-процесуальних відносинах, а також стимулює їх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

34. Аналізуючи зміст статті 99 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2015), очевидним є те, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

35. Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

35.1 Водночас поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

36. Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

37. Згідно з частиною першою статті 107 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2015) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема чи, подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

37.1. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі (частина друга статті 107 КАС України).

38. Таким чином, суд при вирішенні питання про відкриття провадження в адміністративній справі суд зобов`язаний з`ясувати чи подано адміністративний позов у встановлений законом строк та чи вістуні підстави для залишення його без розгляду.

39. Ураховуючи положення частини другої статті 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2015), суд необмежений у можливості надати оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для залишення його без розгляду і після відкриття провадження в адміністративній справі, зокрема в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

40. У касаційній скарзі скаржник посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду та зазначає, що звертався до суду з клопотанням залишення адміністративного позову без розгляду, яке судом першої інстанції було безпідставно відхилено.

41. Як убачається з матеріалів справи, в судовому засіданні 31.01.2017 представником відповідача Стукало М.С. подано клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду.

41.1. На обґрунтування вказаного клопотання відповідачем зазначено, що про порушення своїх прав позивач дізнався 07.11.2015, тобто з дати коли в нього нібито вилучено посвідчення водія, а тому, звертаючись до суду 13.12.2016, ним пропущено шестимісячний строк звернення до суду, що є підставою для залишення адміністративного позову без розгляду.

42. Указане клопотання долучене до матеріалів справи, однак судом першої інстанції не вирішено.

43. З матеріалів справи убачається, що ухвала про поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом судом першої інстанції не постановлялася. Водночас мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень не містять оцінки поважності підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

44. З огляду на норми статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

45. Судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд уважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд урахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

46. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2015) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

47. Ураховуючи викладене Суд уважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

48. При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття необґрунтованих судових рішень і такі порушення не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

49. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

50. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

VII. Судові витрати

51. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

52. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

53. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Тернопільській області задовольнити частково.

54. Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

55. Судові витрати розподілу не підлягають.

56. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко