Постанова in case no. 562/303/15-ц

Постанова

Іменем України

14 серпня 2019 року

м. Київ

справа 562/303/15-ц

провадження 61-28612св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Бондаренко Н. В., Шеремет А. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання повернути автомобіль.

Позовна заява мотивована тим, що в серпні 2008 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 для відновлюваного ремонту належний їй на праві власності автомобіль Volkswagen Caddy , 2001 року випуску, який зазнав механічних пошкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Восени 2009 року, за попередньою домовленістю із відповідачем, вона прибула в місто Здолбунів на стоянку автомобілів, для того щоб отримати свій автомобіль після ремонту.

Однак, ОСОБА_2 ключі від автомобіля їй не віддав, так як вони не досягли згоди з приводу розміру грошових коштів, які вона мала передати останньому за проведений ремонт і вони розійшлись, а автомобіль залишився на стоянці.

Після цього, до 2011 року вона так і не змогла більше зв`язатись із відповідачем, так як останній змінив своє місце роботи.

В 2011 році відповідач повідомив її, що автомобіль із стоянки він не забирав, але коли вона прибула на стоянку, то не виявила там свого автомобіля, в зв`язку із чим 09 листопада 2011 року вона звернулась до правоохоронних органів із заявою щодо незаконного заволодіння її транспортним засобом та завдання їй майнової шкоди. Будь-яких результатів це не дало, а тому, на підставі частини 1 статті 1192 ЦК України, просила стягнути із відповідача на її користь 142 664,43 грн

(9 023,68 доларів США), в якості компенсації за спричинену матеріальну шкоду її майну неналежним виконанням зобов`язання по наданню авторемонтних послуг.

30 червня 2015 року ОСОБА_1 збільшила свої позовні вимоги та просила стягнути із відповідача на її користь моральну шкоду, в розмірі 150 000,00 грн, які, своєю заявою від 16 жовтня 2015 року зменшила до 75 000,00 грн.

15 квітня 2016 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги і просила розірвати укладений між нею та відповідачем в усній формі договір щодо ремонту її автомобіля, зобов`язати останнього повернути належний їй на праві приватної власності автомобіль, а з неї стягнути на користь

ОСОБА_2 вартість ремонту, яка має бути підтверджена відповідними фінансово-касовими документами.

Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення із відповідача моральної шкоди залишено без розгляду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від

11 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 належний їй на праві власності автомобіль марки Volkswagen Caddy , 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 465,58 грн в рахунок відшкодування сплаченого при подачі позову судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів, згідно яких би вбачалось, що останній повернув ОСОБА_1 автомобіль, після того як його відремонтував за усною домовленістю між ними.

Крім того, суд поновив позивачу строк позовної давності, з огляду на те, що остання пропустила його із поважних причин, оскільки намагалася захистити своє порушене право шляхом звернення до правоохоронних органів і в межах кримінальної справи мала б право на відшкодування матеріальної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від

11 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 606,32 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

10 березня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від

11 листопада 2016 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд правильно встановивши усі фактичні обставини справи, застосувавши правила про позовну давність, позбавив ОСОБА_1 права власності на спірний автомобіль, оскільки причини звернення до суду лише 11 лютого 2015 року з даним позовом зумовлені поважними причинами.

Доводи інших учасників справи:

21 червня 2017 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Здолбунівського районного суду Рівненської області.

Зупинено виконання рішення апеляційного суду Рівненської області від

23 лютого 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 606,32 грн судових витрат, до закінчення касаційного провадження.

У листопаді 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 03 червня 2019 року 462/0/226-19 за касаційним провадженням 61-28612св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що у серпні 2008 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 для відновлюваного ремонту належний їй на праві власності автомобіль Volkswagen Caddy , 2001 року випуску, який зазнав механічних пошкоджень внаслідок ДТП.

Восени 2009 року сторони у даній справі зустрілись на одній із стоянок міста Здолбунова, куди відповідач попередньо доставив відремонтований автомобіль, для того щоб провести остаточний розрахунок і позивач могла забрати свій автомобіль.

Однак, через те, що сторони не досягли згоди щодо вартості ремонту автомобіля, позивач будь-які грошові кошти за проведений ремонт відповідачу не передав, автомобіль залишився на стоянці, яка належала іншій особі.

09 листопада 2011 року ОСОБА_1 звернулась до правоохоронних органів із заявою щодо незаконного заволодіння її транспортним засобом та завдання їй майнової шкоди, але будь-яких позитивних результатів до цього часу це так і не дало.

Вказані обставини сторонами не заперечувались.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Згідно зі статтею 837 ЦК України з а договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Підрядник зобов`язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна (стаття 841 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції встановивши, що ОСОБА_2 з алишивши на стоянці автомобіль позивачки, діяв на власний розсуд та ризик, дійшов правильного висновку про те, що саме він повинен був забезпечити збереження спірного майна, яке знаходилось у нього на підставі укладеного договору підряду, у зв`язку із тим, що замовник не провів із ним повний розрахунок за виконану роботу.

ОСОБА_2 подав до суду заяву про застосування строків позовної давності (а. с. 93).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України ).

За змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Висновки, за результатом розгляду касаційної скарги:

Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що остання зустріч сторін на стоянці, коли сторони не порозумілись щодо вартості виконаних робіт, відбулась восени 2009 року. З даним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 11 лютого 2015 року, тобто більше ніж через 5 років, в той час коли статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Помилкова кваліфікація судом апеляційної інстанцій правовідносин що виникли між сторонами (укладення договору побутового підряду) не вплинула на результат розгляду справи, а тому не є підставою для скасування правильного по суті і законного рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року.

Керуючись статтями 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Рівненської області від

23 лютого 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило