Постанова in case no. 501/2221/16-ц

Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа 501/2221/16-ц

провадження 61-22674св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Чорноморської міської ради Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 грудня 2016 року у складі судді Максимович Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від ІНФОРМАЦІЯ_3 2017 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Сидоренко І. П., Станкевича В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з нею.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 13 грудня 2011 року до 08 липня 2015 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 .

Він мав можливість спілкуватися зі своїм сином, брав участь у його вихованні, однак з березня 2016 року відповідач почала чинити йому перешкоди у цьому та заборонила сину зустрічатися та спілкуватися із батьком.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_3 не чинити йому перешкод у спілкуванні з сином та визначити графік спілкування: кожної середи з 16 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.; з 08 год. 00 хв. суботи до 20 год. 00 хв. неділі з правом перебування сина вночі за місцем проживання батька; два тижні у зимовий та два тижні у літній період з правом виїзду за межі м. Чорноморськ Одеської області; у день народження сина ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3 щорічно з 08 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв.; у день народження батька ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 щорічно з 16 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Чорноморської міської ради Одеської області, про визначення місця проживання дитини та визнання способу участі батька у вихованні сина, у якому просила суд встановити ОСОБА_1 такий спосіб участі у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_4 : будь-який день тижня з понеділка по п`ятницю включно, з 17 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. з відвідуванням секцій, до яких ходить дитина у цей день; кожної суботи з 11 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв.; у день народження сина - ІНФОРМАЦІЯ_3 щорічно з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв.; у день народження батька - ІНФОРМАЦІЯ_2 щорічно з 17 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв., за згодою сина; визначити місце проживання сина ОСОБА_4 разом із матір'ю ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 .

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 20 грудня 2016 року у складі Максимович Г. В. виділено у самостійне провадження зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Чорноморської міської ради Одеської області, про визначення місця проживання дитини та визнання способу участі батька у вихованні сина.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спільний розгляд заявлених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовних вимог ускладнить розгляд справи, оскільки у листопаді 2016 року ОСОБА_2 подала до суду заяву, у якій повідомила суд про те, що не буде дозволяти дитині бачитися з батьком до ухвалення судового рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 спілкуватися із сином ОСОБА_4 .

Встановлено ОСОБА_1 графік безперешкодного спілкування із сином ОСОБА_4 : щотижня з 10 год. 00 хв. суботи до 10 год. 00 хв. неділі, з правом перебування вночі за місце проживання батька; два тижні взимку та два тижні влітку (під час відпустки батька та канікул дитини) з правом виїзду за межі м. Чорноморськ Одеської області; в день народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_3 щорічно з 09 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв.; у день народження батька - ІНФОРМАЦІЯ_2 щорічно з 15 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.

У іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 , всупереч інтересам малолітнього сина ОСОБА_4 , перешкоджає його батькові ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дитини. З урахуванням робочого часу батька та матері дитини, їхніх вихідних днів, розпорядку життя дитини, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Суд не погодився із доводами відповідача ОСОБА_2 та висновком служби у справах дітей в частині неможливості надати ОСОБА_1 дитину на ніч, так як між ОСОБА_1 та його сином ОСОБА_4 існує тісний зв`язок, що підтверджується фотографіями та перепискою між батьками дитини, який необхідно зберегти в інтересах малолітнього ОСОБА_4 .

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від ІНФОРМАЦІЯ_3 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правомірно, з урахуванням робочого часу батька та матері дитини, їхніх вихідних днів, розпорядку життя дитини, усталеного тісного зв`язку між дитиною та батьком, вважав за можливе надати ОСОБА_1 дитину на ніч. Судова колегія погодилася з таким висновком суду, оскільки він відповідає в першу чергу інтересам та віковим потребам малолітньої дитини, узгоджується з його розпорядком дня, не порушує прав й обов`язків позивача та відповідача. Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. З урахуванням наведених принципів Конвенції про права дитини, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, доводи якої зводяться лише до того, що відповідач бажала надати свій висновок органу опіки та піклування. За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, до яких суд дійшов з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду є законним і обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги нічим не обґрунтовані, тому, висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу без учасників процесу та їх пояснень, незважаючи на її заяву про відкладення розгляду. Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 20 грудня 2016 року зустрічний позов виділено у самостійне провадження, що є грубим порушенням норм процесуального права. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не встановив усіх обставин справи та ухвалив незаконне судове рішення. Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення суду першої інстанції без змін.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїм правом подати відзив на касаційну скаргу.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Іллічівського міського суду Одеської області та зупинено виконання рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4

Рішеннями Іллічівського міського суду Одеської області від 07, 08 липня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Згідно із висновком Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області як органу опіки та піклування від 24 листопада 2016 року 1?17?1106 ОСОБА_4 встановлено такий графік спілкування з сином ОСОБА_4 : побачення щотижня у середу з 16 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.; побачення щотижня з 08 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. суботи та неділі; два тижні взимку та два тижні влітку (під час відпустки батька та канікул дитини) з правом виїзду за межі міста Чорноморська Одеська область; у день народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_3 щорічно з 08 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв.; у день народження батька -ІНФОРМАЦІЯ_2 щорічно з 16 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.

Статями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня1991 року (далі - Конвенція про права дитини) передбачено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі М. С. проти України , 76, заява 2091/13 (M. S. v Ukraine) суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Аналогічні норми права містяться в законодавстві України.

Так, відповідно до положень статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Статтею 8 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

За правилами статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 15 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно із частиною першою статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до частин першої, другої статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Установивши, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача регулярно спілкуватися з дитиною, відповідач чинить перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, яка проживає з матір`ю, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у спілкуванні із сином.

Встановлюючи порядок побачень батька з дитиною, суд першої інстанції, з висновком якого правильно погодився апеляційний суд, враховуючи вік дитини, якій на час розгляду справи судом першої інстанції було чотири роки, та її інтереси, режим робочого часу батьків і висновок Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області, дійшов правильного висновку про можливість визначення порядку побачень батька із сином шляхом спілкування щотижня з 10 год. 00 хв. суботи до 10 год. 00 хв. неділі, з правом перебування вночі за місце проживання батька; два тижні взимку та два тижні влітку (під час відпустки батька та канікул дитини) з правом виїзду за межі м. Чорноморська Одеської області; в день народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_3 щорічно з 09 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв.; у день народження батька - ІНФОРМАЦІЯ_2 щорічно з 15 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції при вирішенні спору порушив норми процесуального права, не заслухав пояснень сторін та розглянув справу за їх відсутності, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Так, ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 28 вересня 2016 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 27 жовтня 2016 року.

22 жовтня 2016 року між адвокатом Ботвінцевим А. М. та Васильєвою Л . О. укладена угода про надання правової допомоги, згідно з якою адвокат зобов`язався здійснювати правовий захист та представляти інтереси ОСОБА_2 у суді.

У судовому засідання, яке відбулось 27 жовтня 2016 року, суд постановив ухвалу про об`єднання в одне провадження позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 . Розгляд справи відкладено на 21 листопада 2016 року.

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 подала до суду заяву, в якій зазначала, що вона не чинила перешкод у спілкуванні батька з сином. Однак 23 листопада 2016 року вона дозволила сину побачитись з батьком та попросила привести його додому о 19 год. 00 хв. - 19 год. 30 хв., однак батько привів сина лише о 20 год. 00 хв. Оскільки ОСОБА_1 порушує режим дня сина, що негативно впливає на стан здоров`я останнього, вона повідомила суд про те, що з 23 листопада 2016 року не буде надавати дозвіл батьку бачитися з сином (а. с. 101).

Судове засідання, призначене на 21 листопада 2016 року, не відбулось за клопотанням представника третьої особи про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю виготовлення висновку органу опіки та піклування.

У судовому засіданні, призначеному на 05 грудня 2016 року, була присутня відповідач ОСОБА_2 , її представник ОСОБА_6 та представник Органу опіки та піклування Чорноморської міської ради Одеської області. У зв`язку із неявкою позивача ОСОБА_1 та його представника розгляд справи було відкладено на 12 грудня 2016 року.

12 грудня 2016 року ОСОБА_1 подав до суду заяву, у якій зазначав, що підтримує заявлені ним позовні вимоги та у зв`язку із завантаженістю на роботі просив слухати справу за його відсутності (а. с. 120).

12 грудня 2016 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ботвінцев А. М. подав до суду заяву про оголошення перерви у справі у зв`язку із тим, що відповідач ОСОБА_2 є тимчасово непрацездатною (а. с. 121-122). Розгляд справи перенесено на 20 грудня 2016 року.

Однак 20 грудня 2016 року адвокат Ботвінцев А. М. повторно подав до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із непрацездатністю відповідача ОСОБА_2 (а. с. 128-130).

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Конвенції містить принцип неприпустимості зловживання правами.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку (рішення Європейського суду з прав людини проти України у справах Світлана Науменко проти України від 09 листопада 2004 року, Странніков проти України від 03 травня 2005 року, Лещенко і Толюпа проти України та Смирнова проти України від 08 листопада 2005 року, Антоненков та інші проти України від 22 листопада 2005 року).

Встановлено, що від імені та в інтересах відповідача ОСОБА_2 у справі діяв адвокат Ботвінцев А. М. У судові засідання 12, 20 грудня 2016 року відповідач повторно не з`явилась, а її представник подав клопотання про відкладення розгляду справи. З урахуванням того, що позивач подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, а відповідач має представника, та прийнявши до уваги положення статті 6 Конвенції і статті 157 ЦПК України 2004 року щодо строків розгляду справи, суд першої дійшов правильного висновку про наявність підстав для її розгляду за відсутності сторін та ухвалення рішення у справі.

Зазначене узгоджується із вимогами частини п`ятої статті 76 ЦПК України 2004 року, згідно з якою вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі. Отже, ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про дату судового засідання.

Роз`єднання позовних вимог і виділення зустрічного позову в окреме провадження, з наведенням в ухвалі районного суду відповідних мотивів, узгоджується з встановленим завданням цивільного судочинства та розглядом справи у розумні строки (стаття 1 ЦПК України 2004 року). Зазначені процесуальні дії суду не є незаконними і не є такими, які є підставою для скасування законного, обґрунтованого та справедливого рішення суду (частина друга статті 337 ЦПК України 2004 року). Вказане не перешкоджає розгляду зустрічного позову ОСОБА_2 на загальних підставах.

Інші доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права зводяться до переоцінки досліджених судами доказів, висновків судів не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів не встановила.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від ІНФОРМАЦІЯ_3 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 грудня 2016 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від ІНФОРМАЦІЯ_3 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк