Постанова in case no. 336/5397/15-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа 336/5397/15-ц

провадження 61-4040св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді О. В. Ступак,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шевченківський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 2 червня 2016 року, ухвалене у складі судді Суркової В. П., та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шевченківський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (далі - Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ) про стягнення аліментів, додаткових витрат та встановлення факту нецільового витрачання аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 20 листопада 1999 року по 26 березня 2012 року перебував у шлюбі з відповідачем.

Вказував, що сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 8 травня 2012 року з нього на користь ОСОБА_2 стягувались аліменти на утримання дітей. З січня 2014 року діти постійно проживають з ним та перебувають на його утриманні.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2015 року право відповідача на отримання аліментів припинено.

Зазначав, що з 1 січня 2014 року ним понесені додаткові витрати на дітей, пов`язані з лікуванням, розвитком їх здібностей на загальну суму 15 274,18 грн.

З січня 2014 року по серпень 2015 року відповідач отримала від позивача аліменти, але допомоги на дітей не надавала.

За таких обставин просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частки від її заробітку, додаткові витрати у сумі 7 637,09 грн та встановити факт нецільового витрачання відповідачем отриманих від нього аліментів за період з березня 2012 року по серпень 2015 року.

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) від суми несплачених аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідач сплачував аліменти нерегулярно та в незначному розмірі, внаслідок чого за період з березня 2012 року по вересень 2015 року утворилась заборгованість у сумі 19 278,04 грн.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 вересня 2015 року змінено рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2015 року та звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів за 6 місяців 2014 року у сумі 3 250,88 грн.

Вказувала, що з урахуванням вказаного рішення розмір заборгованості за період з березня 2012 року по вересень 2015 року становить 16 027,16 грн.

За таких обставин просила стягнути з ОСОБА_1 на депозитні рахунки дітей неустойку (пеню) від суми несплачених аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3. , ОСОБА_4 за період з 1 квітня 2012 року по 1 січня 2014 року у сумі 49 597,49 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 2 червня 2016 року первісний позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей: ОСОБА_3. , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) матері щомісячно, але не менш ніж 30 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 вересня 2015 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати у сумі 578,80 грн.

У задоволенні іншої частини первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 шляхом перерахування на депозитні рахунки дітей неустойку (пеню) від суми несплачених аліментів на утримання дітей ОСОБА_3. , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнених за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 8 травня 2012 року за період з 1 квітня 2012 року по 1 січня 2014 року у сумі 49 597,49 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в частині стягнення аліментів на дітей ОСОБА_2 первісний позов визнала, рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 вересня 2015 року встановлено, що діти проживають з батьком, тому аліменти підлягають стягненню, починаючи з наступного дня після набрання цим рішенням законної сили.

Частково задовольняючи первісний позов про стягнення додаткових витрат на дитину, суд першої інстанції виходив з того, що витрати на лікування сина ОСОБА_3. та обстеження дочки ОСОБА_4 підтверджено призначеннями лікарів та чеками на загальну суму 1 157,61 грн, тому на користь позивача підлягає стягненню половина цієї суми. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позову про стягнення додаткових витрат, суд першої інстанції зазначив, що позивач не обґрунтував цих витрат, надані ним квитанції та товарні чеки свідчать про те, що вони не є додатковими у розумінні статті 185 Сімейного кодексу України (далі - СК України), а є звичайними витратами для забезпечення потреб дітей.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що фактів нецільового витрачання аліментів ОСОБА_2 , які стягувались на її користь, не встановлено, тому позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 2 червня 2016 року залишено без змін з посиланням на відповідність його висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У касаційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення аліментів, починаючи з 25 вересня 2015 року, оскільки діти проживають з ним та знаходяться на його утриманні з 1 січня 2014 року, а з позовом про стягнення аліментів він звернувся 6 серпня 2015 року.

Вказував, що з 1 січня 2014 року ним понесені додаткові витрати на дітей, пов`язані з лікуванням та розвитком їх здібностей на загальну суму 15 274,18 грн, однак суд першої інстанції стягнув додаткові витрати у сумі 578,80 грн, виключно з підстав їх визнання ОСОБА_2 , без дослідження доказів, що підтверджують понесення таких витрат.

Зазначив, що суди попередніх інстанції дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для встановлення факту нецільового витрачання аліментів ОСОБА_2 виключно на підставі рішення органу опіки та піклування, без врахування показів свідків, яких він просив допитати в судовому засіданні.

Також зазначив, що в матеріалах справи містяться два різних розрахунки заборгованості від 26 червня 2014 року та 1 вересня 2015 року, які не відповідають один одному, однак суди попередніх інстанцій не звернули ували на вказані неточності, не встановили дійсний розмір заборгованості за аліментами та ухвалили необґрунтоване рішення про стягнення пені з розрахунку заборгованості, складеного 1 вересня 2015 року.

Крім того, вказував, що судами не перевірено розрахунок пені, наданий ОСОБА_2 , який не відповідає вимогам статті 196 СК України, у зв`язку з чим зроблено помилковий висновок про задоволення зустрічного позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

У лютому 2017 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначила, що судові рішення судів попередніх інстанції ухвалені у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Просила касаційну скаргу відхилити.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту шостого розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2018 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи 572/1762/15.

14 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду поновлено касаційне провадження у справі 336/5397/15-ц.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що з 20 листопада 1999 року по 26 березня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі. Сторони мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 8 травня 2012 року з ОСОБА_1 стягувались на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітніх дітей.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2014 року визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Суди встановили, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2015 року припинено право ОСОБА_2 на отримання від ОСОБА_1 на її користь аліментів на неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_4 . Звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів на сина ОСОБА_3 і дочку ОСОБА_4 , стягнених на користь ОСОБА_2 рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 8 травня 2012 року, та від сплати на її користь заборгованості за аліментами за 12 місяців 2014 року у розмірі 9 259,20 грн.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 вересня 2015 року вказане заочне рішення змінено в частині звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами. Звільнено ОСОБА_1 від сплати на користь ОСОБА_2 заборгованості за аліментами на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за шість місяців 2014 року у розмірі 3 250,88 грн. У іншій частині рішення залишено без змін.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2015 року, ухваленим за заявою ОСОБА_1 , припинено право ОСОБА_2 з 1 січня 2014 року на отримання від ОСОБА_1 на її користь аліментів на неповнолітніх дітей і звільнено ОСОБА_1 з 1 січня 2014 року від сплати стягнених на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 8 травня 2012 року аліментів.

Крім того, судами встановлено, що ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2016 року зазначене додаткове рішення скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ про припинення права на отримання аліментів та звільнення від сплати заборгованості за аліментами відмовлено.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

За частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Суди дійшли правильного висновку про розмір аліментів, які підлягають стягненню, врахувавши обставини справи та докази, що містяться у справі, однак невірно визначили час, з якого присуджуються аліменти на дитину.

Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом 6 серпня 2015 року.

Отже, аліменти повинні бути стягнені від дня пред`явлення позову, а не з наступного дня після набрання законної сили рішенням, яким встановлено факт проживання дітей із відповідачами, що підлягає виправленню касаційним судом.

Згідно із вимогами частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Відповідно до вимог частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Аналіз відповідних норм Закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить, насамперед, випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи страждає на тяжку хворобу.

Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

Суди дійшли обґрунтованих висновків про часткове задоволення первісного позову про стягнення додаткових витрат на лікування сина ОСОБА_3 та медичне обстеження дочки ОСОБА_4 у сумі 578,80 грн.

Відмовляючи у стягненні іншої частини додаткових витрат, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення судового рішення, та дійшов правильного висновку про відмову у стягненні додаткових витрат на дітей у зв`язку з недоведеністю заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Крім того, судами попередніх інстанції встановлено, що районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району, як органом опіки та піклування, розглянута заява ОСОБА_1 щодо нецільового витрачання аліментів ОСОБА_2 та встановлено, що за період 2014-2015 років ОСОБА_2 витрачено понад 35 000 грн на утримання дітей, в той час як аліменти за цей період отримані нею у розмірі 13 180 грн, а саме за 2014 рік витрачено 11 097,18 грн (аліменти отримано у сумі 7 550 грн), за 2015 рік - 24 448,05 грн (аліменти отримано у сумі 5 630 грн), тобто фактів нецільового витрачання аліментів ОСОБА_2 , які стягувались на її користь, виявлено не було.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині встановлення факту нецільового витрачання аліментів ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про те, що судами необґрунтованого відмовлено у стягненні документально підтверджених додаткових витрат, відхиляються касаційним судом, оскільки частина заявлених позивачем витрат у розумінні статті 185 СК України не є додатковими та не викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для встановлення вказаного факту, оскільки вони зроблені виключно на підставі рішення органу опіки та піклування, без урахування показів свідків, відхиляються касаційним судом. Порядок встановлення факту нецільового витрачання аліментів визначений статтею 186 СК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення судових рішень, за якою цільове витрачання аліментів перевіряє за заявою платника аліментів або за власною ініціативою орган опіки та піклування. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення первісного позову про стягнення додаткових витрат та встановлення факту нецільового витрачання аліментів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому судові рішення в указаній частині відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України касаційний суд залишає без змін, а касаційну скаргу в цій частині - без задоволення, оскільки її доводи висновків судів щодо вирішення справи у цій частині не спростовують.

Оскільки судами попередніх інстанцій неправильно застосовано частину першу статті 191 СК України при визначенні часу, з якого присуджуються аліменти на дитину, судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів, відповідно до положень статті 412 ЦПК України, необхідно змінити.

Крім того, задовольняючи зустрічний позов та стягуючи пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 49 597,49 грн, суди попередніх інстанцій виходили із розрахунку заборгованості за аліментами, наданого ОСОБА_2 .

Проте касаційний суд з таким висновком судів попередніх інстанцій не погоджується.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі 14-37цс18.

Задовольняючи зустрічний позов та приймаючи до уваги наданий ОСОБА_2 розрахунок заборгованості за аліментами, суд першої інстанції не перевірив правильність нарахування пені за аліментами, процедура нарахування якої передбачена приписами статті 196 СК України, тому дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 49 597,49 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, недоліки рішення суду першої інстанції не усунув.

За змістом частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків і доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення зустрічного позову не може вважатись законним й обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить врахувати викладене, встановити всі обставини, що мають значення для справи, дослідити належним чином зібрані у справі докази, зокрема, щодо доведеності розміру пені і вини платника у виникненні заборгованості, перевірити ефективність захисту прав стягувача у обраний нею спосіб і ухвалити законне та обґрунтоване рішення, яке буде відповідати правовим позиціям Верховного Суду.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи в частині на новий розгляд до апеляційного суду, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 2 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року у частині визначення дати початку стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінити, визначивши датою початку стягнення аліментів - 6 серпня 2015 року.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 2 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року у частині вирішення зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойки (пені) від суми несплачених аліментів, скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до апеляційного суду.

У іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 2 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

Г. І. Усик