Постанова in case no. 2а-3556/12/2670

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року

м. Київ

Справа 2а-3556/12/2670

Провадження 11-27апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду, ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2015 року (судді Гончар Л. Я., Конюшко К. В., Чалий С. Я.) у справі 2а-3556/12/2670 за позовом ОСОБА_1 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - РДА), Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА), Головного управління житлового забезпечення КМДА (далі - Управління КМДА), Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) про визнання дій і бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до РДА, КМДА, Управління КМДА, КМУ, у якому просила:

- визнати дії КМДА, Управління КМДА по обліку і розподілу житлової площі у м. Києві протиправними і такими, що вчинені з порушенням черговості, встановленої статтею 43 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР);

- визнати протиправною бездіяльність РДА, КМДА, Управління КМДА щодо незабезпечення позивача благоустроєним житлом у м. Києві як особи, прирівняної до інваліда війни І групи та інваліда війни ІІ групи;

- визнати протиправним звуження РДА, КМДА, Управлінням КМДА обсягу прав позивача як особи, прирівняної до інваліда війни І групи, невиконанням розпорядження КМУ від 05 травня 2010 року 1010-р Деякі питання забезпечення житлом інвалідів Великої Вітчизняної війни І групи (далі - Розпорядження 1010-р);

- визнати протиправними дії РДА, КМДА, Управління КМДА щодо не включення позивача як особи, прирівняної до інваліда війни І групи, до переліку осіб, що підлягають забезпеченню благоустроєним житлом у 2010 році відповідно до Розпорядження 1010-р;

- зобов`язати РДА, КМДА, Управління КМДА надати позивачу окрему благоустроєну квартиру з урахуванням вимог, встановлених статтею 43 ЖК УРСР та статтею 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року 3551-ХІІ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі - Закон 3551-ХІІ);

- встановити порядок виконання рішення, за яким зобов`язати КМУ передбачити бюджетні кошти для забезпечення позивача окремою благоустроєною квартирою як особи, прирівняної до інваліда війни І групи та інваліда війни ІІ групи.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона є інвалідом Великої Вітчизняної війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням від 10 лютого 2005 року серії НОМЕР_1 , виданим Управлінням праці та соціального захисту населення РДА, довідкою МСЕК від 24 лютого 1999 року серії МСЕ 073589. На квартирному обліку у Печерському районі м. Києва перебуває з 06 лютого 2003 року (до 2008 року - разом з її чоловіком, інвалідом війни І групи, ОСОБА_2 , 1913 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Відповідно до пункту 18 частини першої статті 13 Закону 3551-ХІІ позивач має право на позачергове забезпечення житлом. Проте при зверненні до КМДА дізналась, що РДА не включила її до списку для забезпечення житлом за кошти, які передбачені Державним бюджетом України, відповідно до Розпорядження 1010-р. На думку ОСОБА_1 , КМДА, Управління КМДА протиправно не забезпечують її житлом, а РДА протиправно не включила її до списку для забезпечення житлом у 2010 році за кошти, які передбачені Державним бюджетом України, відповідно до Розпорядження 1010-р.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 01 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року залишив без змін.

Не погодившись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 18 грудня 2015 року звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстав, передбачених пунктами 1 та 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду.

На обґрунтування заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України Верховним Судом України заявниця послалася на неоднакове застосування судами касаційної інстанції різної юрисдикції положень статей 43, 46 ЖК УРСР, статті 13 Закону 3551-ХІ, Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, затверджених постановою Ради міністрів УРСР від 11 грудня 1984 року 470 (далі - Правила 470), що, на її думку, підтверджується ухвалами Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2012 року (справа К/25358/10), 24 червня 2014 року (справа К/9991/59489/12), Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2012 року (справа 6-4560св12), 25 грудня 2013 року (справа 6-39337св13), 04 листопада 2015 року (справа 6-20579св15), колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 листопада 2006 року (справа 6-17123кс05).

Крім того, ОСОБА_1 послалася на невідповідність рішення суду касаційної інстанції в цій справі викладеним у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року (справа 6-87цс13) та 03 червня 2015 року (справа 6-390цс15) висновкам про застосування у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права.

На підставі викладеного заявниця просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2015 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2012 року та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити повністю.

Верховний Суд України ухвалою від 14 січня 2016 року відкрив провадження у справі для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2015 року.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 1 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України (у редакції Закону 2147-VIII) установлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У підпункті 7 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України (у вказаній редакції) закріплено, що заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3-6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 січня 2018 року заяву ОСОБА_1 було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

За приписами підпункту 2 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України (у редакції Закону 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17 січня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2015 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 04 лютого 2019 року прийняла до розгляду заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2015 року та призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в заяві про перегляд судового рішення доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2015 року з огляду на таке.

Згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України (у редакції Закону 2147-VIII) заява ОСОБА_1 , яка подана до набрання чинності цією редакцією Кодексу, підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності згаданою редакцією Кодексу.

Пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) було визначено, що перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Таким чином, вказаною нормою процесуального закону передбачено можливість перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 є інвалідом Великої Вітчизняної війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням від 10 лютого 2005 року серії НОМЕР_1 , виданим Управлінням праці та соціального захисту населення РДА, довідкою МСЕК від 24 лютого 1999 року серії МСЕ 073589.

На квартирному обліку у Печерському районі м. Києва ОСОБА_1 перебуває з 06 лютого 2003 року (до 2008 року - разом з її чоловіком, інвалідом війни І групи, ОСОБА_2 , 1913 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Це підтверджується довідкою від 20 січня 2009 року 19, виданою відділом обліку та розподілу житлової площі РДА на підставі заяви позивача від 24 листопада 2008 року (облікова справа 16397).

Довідкою Управління праці та соціального захисту населення РДА від 05 листопада 2008 року 07-04-45 підтверджено, що позивач належить до категорії дружина померлого інваліда війни 1-ої групи .

При зверненні до КМДА ОСОБА_1 дізналась, що РДА не включила її до списку для забезпечення житлом за кошти, які передбачені Державним бюджетом України, відповідно до Розпорядження 1010-р.

Суди також встановили, що позивач має право на позачергове забезпечення житлом відповідно до пункту 18 частини першої статті 13 Закону 3551-ХІІ та перебуває на квартирному обліку з 06 лютого 2003 року, але не першим у списку позачерговиків, у зв`язку з чим місцевий орган виконавчої влади не забезпечив позивача благоустроєним житлом.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги як в частині визнання протиправними дій і бездіяльності відповідачів, так і в частині зобов`язання відповідачів вчинити дії з надання позивачу окремої благоустроєної квартири, ОСОБА_1 наполягала на необхідності застосування до спірних правовідносин Розпорядження 1010-р, яким Міністерству праці та соціальної політики разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями було приписано сформувати переліки інвалідів Великої Вітчизняної війни I групи, які поставлені на квартирний облік до 01 січня 2010 року і перебувають на ньому до дати видання розпорядження, та подати у тижневий строк Міністерству регіонального розвитку та будівництва для подальшого формування попереднього розподілу між регіонами коштів у межах обсягів, передбачених Законом України Про Державний бюджет України на 2010 рік , на зазначену мету.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, керувався тим, що позивач не є особою, на яку поширюється дія Розпорядження 1010-р. При цьому суди дійшли висновку, що позивач як особа, яка прирівняна до інвалідів війни І групи, має право на позачергове забезпечення житлом, у той же час зазначене забезпечення має здійснюватися з урахуванням інтересів інших осіб, які також мають право на позачергове забезпечення житлом.

На підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції положень статей 43, 46 ЖК УРСР, статті 13 Закону 3551-ХІ, Правил 470 ОСОБА_1 додала до заяви ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2012 року (справа К/25358/10), 24 червня 2014 року (справа К/9991/59489/12), Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2012 року (справа 6-4560св12), 25 грудня 2013 року (справа 6-39337св13), 04 листопада 2015 року (справа 6-20579св15), колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 листопада 2006 року (справа 6-17123кс05).

Так, у наданій для порівняння ухвалі від 13 вересня 2012 року (справа К/25358/10) Вищий адміністративний суд України розглядав спір про зобов`язання виконавчого комітету Симферопольської міської ради Автономної Республіки Крим у тримісячний строк надати позивачу як учаснику війни в Демократичній Республіці Афганістан (далі - ДРА) та його сім`ї житло відповідно до чинного законодавства України.

Ухвалою від 24 червня 2014 року (справа К/9991/59489/12) Вищий адміністративний суд України вирішив спір про зобов`язання Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України надати позивачу як учаснику бойових дій у ДРА та членам його сім`ї житлове приміщення площею не нижче норм, визначених ЖК УРСР.

З ухвали від 30 травня 2012 року (справа 6-4560св12) убачається, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ розглядав спір між двома учасниками бойових дій у ДРА з приводу визнання права на отримання конкретної квартири в м. Львові.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2013 року (справа 6-39337св13) постановлена у спорі про зобов`язання виконавчого комітету Ялтинської міської ради в порядку статті 46 ЖК УРСР прийняти рішення про надання позивачу як інваліду Великої Вітчизняної війни та його родині двокімнатної квартири в м. Ялті.

Ухвалою від 04 листопада 2015 року (справа 6-20579св15) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирішив спір про зобов`язання виконавчого комітету Шепетівської міської ради Хмельницької області забезпечити позивача як інваліда війни в ДРА благоустроєним житлом.

З ухвали від 29 листопада 2006 року (справа 6-17123кс05) убачається, що колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України як суд касаційної інстанції вирішила спір про зобов`язання виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради Городоцького району Львівської області надати позивачу як інваліду війни в ДРА конкретну квартиру.

Таким чином, аналіз ухвали, про перегляд якої подано заяву, й ухвал Вищого адміністративного суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України як суду касаційної інстанції, наданих заявником для порівняння і проаналізованих вище, не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними предметами спорів, правовими відносинами, що виникли між сторонами, а також різними фактичними обставинами у справах, які були встановлені під час їх розгляду, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду.

При цьому в жодному з наданих для порівняння судових рішень позовні вимоги не обґрунтовувались необхідністю застосування до спірних правовідносин Розпорядження 1010-р і суди не надавали оцінки наявності підстав для застосування положень цього розпорядження до спірних правовідносин.

Водночас в ухвалі від 25 грудня 2013 року (справа 6-39337св13), постановленій у спорі про зобов`язання виконавчого комітету Ялтинської міської ради в порядку статті 46 ЖК УРСР прийняти рішення про надання позивачу як інваліду Великої Вітчизняної війни та його родині двокімнатної квартири в м. Ялті, суд касаційної інстанції зазначив, що позивач має право на позачергове забезпечення житловим приміщенням із відповідними санітарно-гігієнічними та побутовими умовами на території м. Ялта, після забезпечення житлом осіб, які станом на час прийняття рішення включені до списку при виконавчому комітеті Ялтинської міської ради, перебувають в цьому списку в черзі перед позивачем та мають такі ж самі житлові права.

Цей висновок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відповідає висновку Вищого адміністративного суду України, викладеному в ухвалі від 24 вересня 2015 року, про перегляд якої подано заяву ОСОБА_1

На підтвердження невідповідності ухвали суду касаційної інстанції в цій справі викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, ОСОБА_1 надала постанови Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року (справа 6-87цс13) та 03 червня 2015 року (справа 6-390цс15).

У постанові від 02 жовтня 2013 року (справа 6-87цс13) Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішувала спір про зобов`язання виконавчого комітету Хмельницької міської ради забезпечити позивача як суддю Апеляційного суду Хмельницької області благоустроєним жилим приміщенням. При цьому вказаним судовим рішенням Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України скасувала ухвалу суду касаційної інстанції про залишення без змін судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення вимог позивача та направила справу на новий касаційний розгляд. Отже, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України не вирішила по суті заявлені у справі 6-87цс13 позовні вимоги.

Постановою від 03 червня 2015 року (справа 6-390цс15) Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішила спір про зобов`язання виконавчого комітету Житомирської міської ради забезпечити позивача як суддю Апеляційного суду Житомирської області житлом у встановленому порядку. Цим судовим рішенням Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України залишила в силі рішення Апеляційного суду Хмельницької області, яким відмовлено у задоволенні вимог позивача.

Вказане вище свідчить про необґрунтованість заяви ОСОБА_1 щодо невідповідності ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2015 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеним у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року (справа 6-87цс13) та 03 червня 2015 року (справа 6-390цс15). При цьому в указаних справах суди не вирішували питання застосування Розпорядження 1010-р до спірних правовідносин.

Відповідно до підпунктів 1 та 2 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передані на розгляд Великої Палати Верховного Суду, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 242 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов: про повне або часткове задоволення заяви; про відмову у задоволенні заяви.

На підставі частини першої статті 244 КАС України (у вказаній редакції) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, то відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1

Керуючись статтями 241-244 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року), підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України (в редакції Закону 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду, ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2015 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В. Пророк

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко О Г. Яновська