Постанова in case no. 320/5909/16-ц

Постанова

Іменем України

04 липня 2019 року

м. Київ

справа 320/5909/16-ц

провадження 61-30773св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 грудня 2016 року у складі судді Дараган Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22 березня 2017 року у складі колегії суддів: Бабак А. М., Спас О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 03 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк ПриватБанк (далі - ЗАТ КБ ПриватБанк ), яке змінило назву на ПАТ КБ ПриватБанк , та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит в сумі 7 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за договором в нього утворилася заборгованість перед банком в розмірі 6 246,28 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, його спадкоємцем є дружина - ОСОБА_1 , яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Враховуючи викладене, ПАТ КБ ПриватБанк просило стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спадкоємці відповідають за боргами спадкодавця в межах вартості майна, одержаного у спадщину, а при відсутності чи недостатності спадкового майна - кредитне зобов`язання припиняється неможливістю його виконання. Враховуючи, що позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження наявності спадкового майна, його вартості та вступу відповідача у спадщину, суд дійшов висновку про неможливість задоволення позову.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ ПриватБанк відхилено. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 грудня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не витребував від держаних органів відомості щодо наявності у спадкодавця майна та не роз`яснив позивачу його право заявити відповідне клопотання, є безпідставними, оскільки представник позивача не брав участі в розгляді справи, у зв`язку з чим суд був позбавлений можливості роз`яснити йому права чи витребувати нові докази за власною ініціативою.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У квітні 2017 року ПАТ КБ ПриватБанк подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22 березня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ПАТ КБ ПриватБанк мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не витребували від держаних органів відомості щодо наявності у спадкодавця майна та не роз`яснили позивачу його право заявити відповідне клопотання, що є порушенням вимог частини четвертої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року). Представник банку не брав участі в розгляді справи в суді першої інстанції, а тому, користуючись наданими йому процесуальним законодавством правами, заявив клопотання про витребування інформації про зареєстроване за спадкодавцем нерухоме майно під час апеляційного перегляду справи. Проте в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд не зазначив про наявність вказаного клопотання та не навів підстав його відхилення.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

25 травня 2018 року справу 320/5909/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що між ЗАТ КБ ПриватБанк , правонаступником якого є ПАТ КБ ПриватБанк , та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит в сумі 7 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_2 неналежним чином виконував свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість за тілом кредиту, яка згідно з розрахунком банку станом на 08 квітня 2015 року склала 6 246,28 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, його спадкоємцем є дружина - ОСОБА_1 , яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України позивач заявив вимоги до спадкоємця.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Разом з тим положення зазначеної правової норми застосовуються у випадку дотримання кредитором статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право.

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов`язанням, а також припинення такого зобов`язання.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі 14-53цс18.

Судами також встановлено, що на підставі претензії ПАТ КБ ПриватБанк , поданої 03 лютого 2016 року, тобто протягом одного року від дня настання строку вимоги, Мелітопольською районною державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа 39/2016 після померлого ОСОБА_2 . Його спадкоємці не зверталися із заявами про прийняття спадщини чи відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є його правом, а не обов`язком, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.

Оскільки після смерті боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ПАТ КБ ПриватБанк не надало доказів на підтвердження наявності у спадкодавця рухомого та/або нерухомого майна, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість позову банку до спадкоємця боржника.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не витребували від держаних органів відомості щодо наявності в спадкодавця майна та не роз`яснили позивачу його право заявити відповідне клопотання, що є порушенням вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Сторони зобов`язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин (частини перша, друга статті 131 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України 2004 року у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов`язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі.

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України 2004 року).

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідноіз практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Таким чином, диспозитивність цивільного судочинства унеможливлює витребування доказів за ініціативою суду, а позивач своїми правами щодо предмета спору, в тому числі щодо витребування доказів в суді першої інстанції, не скористався, оскільки його представник в судові засідання не з`являвся та подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Посилання ПАТ КБ ПриватБанк на те, що в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд не зазначив про наявність поданого його представником клопотання про витребування доказів та підстав його відхилення, є неспроможними, оскільки суд відмовив у його задоволенні протокольною ухвалою, що підтверджується журналом і звукозаписом судового засідання від 22 березня 2017 року.

При цьому, відмовляючи представнику позивача у задоволенні клопотання про витребування інформації про зареєстроване за спадкодавцем нерухоме майно, апеляційний суд правильно виходив з того, що в ПАТ КБ ПриватБанк були відсутні будь-які перешкоди подати таке клопотання до місцевого суду, в тому числі зазначити про це в позовній заяві.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 295 ЦПК України 2004 року в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, клопотання особи, яка подала скаргу.

Відповідно до частини першої статті 301 ЦПК України 2004 року протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє такі дії: 1) з`ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі; 2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; 3) з`ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; 4) з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами; 5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; 6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача ; 7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частини перша, друга статті 303 ЦПК України 2004 року).

Наведені правові норми не містить обмежень щодо дослідження в апеляційному суді лише певних засобів доказування, а тому всі докази можуть бути зазначені в апеляційній скарзі, яка визначає межі розгляду справи апеляційним судом, та поданні до суду за умови дотримання вимог статей 295, 303 ЦПК України 2004 року. Таким чином, цивільне процесуальне законодавство не встановлює обов`язку відразу долучати докази до апеляційної скарги, оскільки в осіб, які беруть участь у справі, можуть виникати труднощі з їх збором та поданням до суду. Тому клопотання про витребування доказів судом має міститися в апеляційній скарзі, в іншому ж випадку апеляційний суд повинен відмовити у задоволенні такого клопотання, оскільки це призведе до виходу за межі розгляду справи.

Проте в апеляційній скарзі банк не просив витребувати докази щодо наявності у спадкодавця майна, а заявив таке клопотання вже під час розгляду справи апеляційним судом.

Верховним Судом в оцінці поведінки та способу ведення справ банком враховується те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Враховуючи, що предметом спору у цій справі є вимоги кредитора до спадкоємця про стягнення заборгованості, ПАТ КБ ПриватБанк зобов`язано було довести ті обставини, на які воно посилалося як на підставу свої вимог, тобто подати суду докази наявності у спадкодавця майна та його вартості, а у випадку неможливості надати такі докази - заявити клопотання про їх витребування, однак з дотриманням правил та процедур, встановлених ЦПК України 2004 року.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. А. Стрільчук

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов