Постанова in case no. 755/13807/16-ц

Постанова

Іменем України

16 травня 2019 року

м. Київ

справа 755/13807/16-ц

провадження 61-31039св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року у складі судді Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000,00 грн на кожну дитину, починаючи з 12 вересня 2016 року і до повноліття дітей. Вирішено питання розподілу судового збору.

Обставини апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач в особі адвоката Левченкової О. А. 06 лютого 2016 року звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

12 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася безпосередньо до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на зазначене рішення, у зв`язку з чим скаргу направлено до суду першої інстанції для долучення до матеріалів справи.

10 квітня 2017 року ОСОБА_1 подала аналогічну апеляційну скаргу (зміст, якої повністю повторює попередню) на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року відмовлено.

Ухвалу мотивовано тим, що ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника Левченкової О. А. на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказане судове рішення, питання про відкриття апеляційного провадження передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 вересня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

У травні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 помилково посилався на пункт 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України 2004 року та зазначав, що у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_1 уже відмовлено. Однак зазначений висновок суду не відповідає матеріалам справи, оскільки у лютому 2017 року апеляційну скаргу подано адвокатом Левченковою О. А. від свого імені, яка є представником ОСОБА_1 .

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2017 року Левченковій О. А. відмовлено у прийнятті скарги. Надалі ОСОБА_1 особисто подано апеляційну скаргу.

Заперечення до суду касаційної інстанції не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 в особі представника Левченкової О. А. звернулась до апеляційного суду із апеляційною скаргою, у якій просила змінити рішення суду першої інстанції, стягнути з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 4 000,00 грн на кожну дитину (а. с. 74).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху надано строк для усунення недоліків. Визнано неповажними підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, запропоновано подати клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку та вказати інші підстави поновлення пропущеного процесуального строку (а. с. 89).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника Левченкової О. А. у зв`язку з тим, що заявником не усунено недоліки, зазначені в ухвалі від 17 лютого 2017 року (а. с. 94).

12 квітня 2017 року до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу до відома, у зв`язку з чим останню було направлено до суду першої інстанції для долучення до матеріалів справи.

10 квітня 2017 року ОСОБА_1 подано аналогічну апеляційну скаргу (зміст, якої повністю повторює попередню) на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року, суд апеляційної інстанції керувався пунктом 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України 2004 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень ( стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України 2004 року суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі також у випадках, якщо є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.

Відповідно до частини першої статті 38 ЦПК України 2004 року сторона, третя особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України 2004 року представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа.

Із системного аналізу положень статей 26 , 38 , 44 , 76 ЦПК України 2004 року випливає висновок про право особи брати участь у справі через представника, що передбачає вчинення представником від імені та в інтересах особи відповідних юридичних дій, що позбавляє сторону або третю особу необхідності їх вчиняти самостійно.

Із матеріалів справи встановлено, що на підставі угоди про представництво інтересів клієнта адвокатом ОСОБА_1 уповноважила адвоката Левченкову О. А. бути її представником в суді, а також надала право підписувати від її імені будь-які документи, пред`являти позови та скарги та інше (а. с. 37 - 38).

Отже, подавши 06 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Левченкової О. А. реалізувала своє право на апеляційне оскарження. Відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою тієї самої особи після постановлення ухвали про відмову у відкритті цивільним процесуальним законом не передбачено.

Тому підстави для відкриття провадження після подання апеляційної скарги особисто ОСОБА_1 за вказаних обставин відсутні, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, зводяться до незгоди ОСОБА_1 із ухваленим у справі судовим рішенням та власним тлумаченням норм цивільного процесуального закону.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, оскаржувана ухвала відповідає вимогам цивільно процесуального закону. Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. О. Кузнєцов

Г. І. Усик