Постанова in case no. 520/3750/16-ц

Постанова

Іменем України

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа 520/3750/16-ц

провадження 61-33702 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

УсикаГ. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5

відповідач - Одеська міська рада,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В.,

Сидоренко І. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування.

На обгрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_9 , спадкоємцем якого він є.

На момент смерті спадкодавця він був неповнолітнім, до складу спадщини увійшла квартира АДРЕСА_1, що належала померлому на підставі договору дарування від

10 лютого 1995 року.

У лютому 2016 року він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, однак нотаріус листом за вих. 284/02-14 від 23 лютого 2016 року відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законо м з тих підстав, що право власності ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1 не було зареєстровано в Одеському міському бюро технічної інвентаризації Одеської області.

Посилаючись на наведене , просив визнати за ним право власності на зазначену квартиру у порядку спадкування за законом після смерті свого батька.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач належить до спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_9, на дату відкриття спадщини був неповнолітнім, отримавши відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, подав до суду мотивовану позовну заяву про визнання за ним у порядку спадкування права власності на належну спадкодавцю на дату смерті квартиру, що свідчить про обгрунтованість заявлених ним вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_10 задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано недоведеністю позивачем того, що до спадкової маси після смерті ОСОБА_9 увійшла квартира АДРЕСА_1, оскільки згідно вимог Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР) договір дарування вважався укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному та підлягав реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Однак, як було установлено, договір дарування від

10 лютого 1995 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_9, предметом якого є спірна квартира, належним чином зареєстровано не було, спадкодавець за життя до зазначеної квартири не вселявся та у ній не проживав, ОСОБА_11 була зареєстрована та проживала у зазначеній квартирі, починаючи з 1978 року по

08 січня 2016 року, утримувала вказане майно та сплачувала комунальні послуги, тобто фактично перехід права власності на квартиру до обдаровуваного не відбувся. Після смерті ОСОБА_11 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1успадкувала її сестра - ОСОБА_6

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у березні 2017 року, представник

ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просив скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 липня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності в порядку спадкування, апеляційний суд безпідставно вийшов за межі заявлених ним вимог та надав оцінку дійсності договору дарування від 10 лютого 1995 року, у той час як питання його недійсності чи неукладеності не було предметом розгляду у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 227, 243 ЦК Української РСР, оскільки відсутність обов'язкової реєстрації договору дарування не є підставою для визнання його неукладеним. Вважаючи доведеним факт неприйняття ОСОБА_4 у дар спірної квартири, суд належним чином не перевірив зазначених обставин та не сприяв стороні позивача у збиранні доказів, оскільки не розглянув викладене у запереченні на апеляційну скаргу клопотання про допит свідків, які є родичами померлої

ОСОБА_11, та не навів у судовому рішенні мотивів, з яких дане клопотання залишилося невирішеним.

У листопаді 2017 року до Верховного Суду надійшли заперечення (відзив)

ОСОБА_6 на касаційну скаргу, обгрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції усунув неповноту судового розгляду, допущену судом першої інстанції та правильно встановив обставини справи, зокрема, що ОСОБА_9 зазначену квартиру дар не прийняв, оскільки з 1978 року і по день смерті

ОСОБА_11 була єдиним власником спірної квартири, проживала у ній, утримувала її та сплачувала комунальні платежі.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Рух справи в суді касаційної інстанції

04 червня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 У лютому 2016 року ОСОБА_4, як спадкоємець першої черги за законом (син померлого), звернувся до державного нотаріуса Ананьївської районної державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції в Одеській області із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 та оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1.

Листом за вих. 284/02-14 від 23 лютого 2016 року, державний нотаріус

Мороз Н. О. повідомила ОСОБА_4 про неможливість видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом на вищезазначену квартиру, з тих підстав, що право власності ОСОБА_9 на зазначену квартиру не зареєстровано в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації Одеської області.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Ураховуючи, що часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою, суди попередніх інстанцій обгрунтовано виходили з того, що правовідносини щодо набуття ОСОБА_4 права власності на спадкове майно урегульовано положеннями ЦК України.

Частиною першою статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України). Дії, що свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, згідно положень частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітні, неповнолітні, недієздатні особи, а також особи з обмеженою дієздатністю вважаються такими, що прийняли спадщину завжди, крім випадків їхньої відмови від спадщини, а щодо малолітніх та недієздатних осіб - відмови, здійсненої від їхнього імені батьками (усиновлювачами), опікуном з дозволу органу опіки та піклування (частини друга-четверта статті 1273 ЦК України).

Будучи неповнолітнім на момент смерті свого батька, ОСОБА_4, прийняв спадщину у силу прямої дії норми матеріального права.

Спадковим майном, право власності на якев порядку спадкування просить визнати ОСОБА_4 , є квартира АДРЕСА_1 , яку, як установлено судом апеляційної інстанції, успадкувала після смерті ОСОБА_11, її спадкоємець - ОСОБА_6

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову , апеляційний суду установив, що на час смерті ОСОБА_9, останній не зареєстрував договір дарування від 10 лютого 1995 року, укладений між ним та ОСОБА_11, предметом якого виступаласпірна квартира, попри пряму вказівку частини другої статті 227 та частини третьої статті 244 ЦК Української РСР, крім того, фактично не прийняв дар, як ц е було передбачено статтею 243 ЦК Української РСР, оскільки передача майна обдаровуваному не відбувалася, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Державна реєстрація права власності на житлові приміщення до набрання чинності ЦК України регулювалася положеннями ЦК Української РСР 1963 року, а також підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року 56 (у редакції на дату укладення договору дарування), якими закріплювався обов'язок державної реєстрації права власності на нерухоме майно, хоча, як вірно зауважив заявник, до моменту набрання чинності ЦК України, виникнення права власності на нерухомість не залежало від державної реєстрації.

Зі змісту статей 243, 244 ЦК Української РСР вбачається, що при укладенні договору дарування на суму понад 500 карбованців, останній повинен був бути посвідчений нотаріально та вважався укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

З огляду на те, що після нотаріального посвідчення договору дарування від

10 лютого 1995 року, квартира АДРЕСА_1 фактично не була передана в дар обдаровуваному, а залишалася у володінні та користуванні ОСОБА_11 до моменту її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2, яка утримувала вказане нерухоме майно та оплачувала комунальні послуги, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що на час смерті ОСОБА_9 не набув права власності на зазначену квартиру, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Доводи касаційної скарги про те, що зазначених висновків суд апеляційної інстанції дійшов надавши оцінку обставинам, що не були предметом судового розгляду, тим самим вийшов за межі заявлених вимог, не є обгрунтованими, оскільки без з'ясування обсягу майна, що входить до спадкової маси, неможливо встановити наявність чи відсутність підстав для переходу права власності на нього у порядку спадкування.

Зважаючи на принцип дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, а також встановлені судом обставини щодо відсутності доказів передачі майна обдаровуваному, застосування до правовідносин щодо укладення договору дарування положень статей 227, 243 ЦК Української РСР є правильним.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції у межах доводів апеляційної скарги та заперечень проти них не розглянув клопотання про забезпечення доказів, а саме, безпідставно не викликав та не допитав у судовому засіданні свідків, які є родичами ОСОБА_11, які могли б підтвердити факт укладення договору дарування та фактичну передачу нею квартири ОСОБА_9, спростовуються матеріалами справи, з яких убачається, що зазначене клопотання було розглянуте у судовому засіданні 16 грудня

2016 року та мотивовано залишено без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суд апеляційної інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник