Постанова in case no. 307/4567/13-ц

Постанова

Іменем України

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа 307/4567/13-ц

провадження 61-33069св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В.В., Фаловської І. М.

учасники справи:

заявники: ОСОБА_4, ОСОБА_5, в інтересах ОСОБА_6,

заінтересовані особи: Тячівська міська рада, відділ державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, на ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 червня 2016 року, у складі судді Бобрушко В. І., та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 вересня 2016 року, у складі колегії суддів: Леска В. В., Готри Т. Ю., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2013 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 звернулись до суду з заявою про поворот виконання рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 квітня 2011 року.

Заяву обґрунтовано тим, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 квітня 2011 року задоволено позов Тячівської міської ради Закарпатської області. Припинено дії ОСОБА_4 по зайняттю нею та членами її сім'ї кімнат по АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_4 разом з членами її сім'ї усунути перешкоди у здійсненні Тячівською міською радою права користування адміністративною будівлею, розташованою по АДРЕСА_1, шляхом звільнення ними кімнат 16, 30-36 другого поверху адміністративної будівлі.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 16 травня 2012 року рішення місцевого суду залишено без змін.

Виконуючи вказане рішення суду першої інстанції в примусовому порядку, державним виконавцем, без присутності відповідачів, було примусово вивезено належне ОСОБА_4 та членам її сім'ї майно до гуртожитку по вул. Заводська, 1 у м. Тячів, при цьому частина їх майна була пошкоджена, а також розкрадена та втрачена.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2012 року рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2013 року позов Тячівської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном комунальної власності територіальної громади міста Тячів та села Тячівка залишено без розгляду, у зв'язку повторною неявкою в судове засідання позивача, належним чином повідомленого про дату та час розгляду справи.

Посилаючись на вищевикладене, та у зв'язку з тим, що при постановленні ухвали про залишення позовної заяви Тячівської міської ради без розгляду, місцевим судом питання про поворот виконання судового рішення не розглядалось, заявники просили суд постановити ухвалу про поворот виконання рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 квітня 2011 року, шляхом поновлення їх права користування житлом в приміщеннях, в яких вони фактично проживали АДРЕСА_1 та зобов'язати відділ ДВС Тячівського районного управління юстиції повернути їм майно, яке було вивезене, пошкоджене та розкрадене, згідно з доданим до заяви описом.

Заява ОСОБА_5, ОСОБА_5 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 про поворот виконання судового рішення неодноразово переглядалась судами першої та апеляційної інстанцій. Так, після направлення справи апеляційним судом на новий розгляд до місцевого суду, ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 20 вересня 2016 року, у задоволенні заяви відмовлено.

Ухвала місцевого суду, з якою погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що в порядку виконання рішення місцевого суду, про поворот виконання якого подано заяву, Тячівська міська рада не отримала від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 майно чи грошові кошти, та, на момент розгляду заяви, не є власником земельної ділянки та нежитлової адміністративної будівлі по АДРЕСА_1, оскільки власником такого майна є ОСОБА_8, якій у розгляді справи участі не приймав.

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 та ОСОБА_5просять скасувати постановлені у справі ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що скасування правової підстави для виконання рішення суду є передумовою повернення учасників справи у попереднє становище, шляхом повороту виконання такого судового рішення. При розгляді заяви судами попередніх інстанцій не враховано, що у випадку задоволення такої заяви, обов'язок, пов'язаний із поворотом судового рішення мав бути покладений на органи виконавчої служби, як в частині поновлення володіння, так і в частині повернення майна, якщо воно збереглося.

Заявники вказують, що їх права володіння та користування частиною будівлі по АДРЕСА_1 Закарпатської області у встановленому законом порядку неправомірними не визнавались, а тому встановлення судами факту відсутності підстав для володіння ними спірним майном є виходом за межі заяви про поворот виконання судового рішення.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року дану справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_5, ОСОБА_5, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Установлено, що на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 квітня 2011 року припинено дії ОСОБА_4 по зайняттю нею та членами її сім'ї кімнат 16, 30-36 другого поверху адміністративної будівлі, розташованої по АДРЕСА_1, якими порушується право територіальної громади міста Тячів і села Тячівка на користування та розпорядження цим об'єктом права комунальної власності; зобов'язано ОСОБА_4 разом з членами її сім'ї усунути перешкоди у здійсненні Тячівською міською радою права користування вказаними кімнатами адміністративної будівлі.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21 червня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Тячівського районного суду від 14 квітня 2011 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 червня 2011 року залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 16 травня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_6, відхилено. Рішення Тячівського районного суду від 14 квітня 2011 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 16 травня 2012 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2013 року цивільну справу за позовом Тячівської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном комунальної власності територіальної громади міста Тячів та села Тячівка залишено без розгляду.

Посилаючись на вказану ухвалу місцевого суду, як на підставу повороту виконання рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 квітня 2011 року, заявники просили суд постановити ухвалу про поворот виконання судового рішення, шляхом поновлення їх прав користування житлом в приміщеннях, в яких вони фактично проживали, у будівлі по АДРЕСА_1 та зобов'язання відділу ДВС Тячівського районного управління юстиції повернути їм пошкоджене майно, що було вивезене у зв'язку із виконанням такого судового рішення.

Згідно із частинами першою та другою статті 380 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення із заявою про поворот виконання судового рішення), питання про поворот виконання вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.

Відповідно до частини першої статті 381 ЦПК України (в редакції, чинній на момент здійснення відповідної процесуальної дії), якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом при новому розгляді справи або судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про повернення стягненого з нього за скасованим рішенням майна розглядається судом, у якому перебувала справа.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 2 листопада 2011 року 13-рп/2011 зазначив, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна, оскільки правова підстава для набуття майна відпала.

Ураховуючи наведене, а також положення статей 380, 381 ЦПК України (в редакції, чинній на момент здійснення відповідної процесуальної дії), поворот виконання рішення необхідно розглядати як повернення (виконання) особою, на користь якої відбулось виконання у подальшому скасованого (зміненого) рішення, всього, що було на її користь виконано, тій особі, якою було здійснено таке виконання.

Проаналізувавши встановлені обставин справи та надавши їм належну правову оцінку, суди попередніх інстанцій, керуючись наведеними законодавчими положеннями, виходили із відсутності підстав для поновлення права заявників на користування частиною спірної будівлі за недоведеністю правомірності їх вселення у вказане приміщення адміністративної будівлі. Крім цього, в порядку виконання зазначеного судового рішення Тячівська міська рада не отримала від ОСОБА_4 чи ОСОБА_5 майно або грошові кошти, а власником спірної будівлі на момент розгляду заяви про поворот виконання рішення суду, є ОСОБА_8, який не приймав участі у розгляді позову Тячівської міської ради до ОСОБА_4, що виключає можливість покладення на нього будь-якого обов'язку, пов'язаного із вчиненням повороту виконання судового рішення.

У зв'язку із наведеним, та із врахуванням тієї обставини, що предметом спору у справі, за результатом розгляду якої Тячівським районним судом Закарпатської області 14 квітня 2011 року було прийнято рішення, про поворот виконання якого заявлено в даному випадку, є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном комунальної власності територіальної громади міста Тячів і села Тячівка, а не виселення ОСОБА_4, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для вчинення повороту виконання судового рішення.

Разом із цим, посилання заявників на необхідність покладення на відділ ДВС Тячівського районного управління юстиції обов'язку щодо відшкодування вартості належного їм майна, яке було пошкоджене або втрачене під час примусового виконання судового рішення, не можуть бути складовою змісту заяви про поворот виконання такого судового рішення. При цьому заявники не позбавлені можливості оскаржити неправомірні, на їх думку, дії державного виконавця у встановленому законом порядку, про що обґрунтовано було зазначено судом.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В.Пророк

І. М.Фаловська