Постанова in case no. 641/1262/16-ц

Постанова

Іменем України

04 квітня 2019 року

м. Київ

справа 641/1262/16-ц

провадження 61-30869св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.

учасники справи :

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі - публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк , Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс 1 Пі-Ел-Сі (Ukraine Mortgage Loan Finance NO 1 PLC), Ті-Ем- Еф Трасті Лімітед (TMF Trustee Limited), ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Сердечний ДмитроВолодимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 липня 2016 року у складі судді Чайки І. В. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2017 року у складі суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк (далі - ПАТ ПриватБанк ), Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс 1 Пі-Ел-Сі (Ukraine Mortgage Loan Finance NO 1 PLC), Ті-Ем- Еф Трасті Лімітед (TMF Trustee Limited), ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Сердечний Д. В., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позов мотивовано тим, що 15 липня 2015 року між представником ПАТ КБ ПриватБанк Сердечним Д. В. від імені та в інтересах Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс 1 Пі-Ел-Сі ( Ukraine Mortgage Loan Finance NO 1 PLC), Ті-Ем-Еф Трасті Лімітед (TMF Trustee Limited), як продавцем, та ОСОБА_7, як покупцем, було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку літ. А-1 з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0491 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за цією ж адресою.

23 травня 2006 року між ПАТ КБ ПриваБанк та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 45 057 доларів США для придбання будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2. На забезпечення виконання позичальником вищевказаного кредитного договору, того ж дня було укладено договір іпотеки, предметом якого є вищезазначений будинок.

Вказувала, що будинок на момент укладення договору іпотеки належав на праві спільної сумісної власності їй та ОСОБА_6, проте вона не надавала згоди банку на відчуження будинку, що є порушенням статті 38 Закону України Про іпотеку . Позивачем була надана згода лише на укладання договору іпотеки від 23 травня 2006 року, а не на звернення стягнення на предмет іпотеки. Оформлення згоди подружжя на розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності, не було зареєстровано як окрему нотаріальну дію в реєстрі нотаріальних дій, а тому це є підставою визнання оспорюваного договору недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 липня 2016 року позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_6 в інтересах сім'ї та за згодою дружини - ОСОБА_4 придбав у кредит будинок за адресою: АДРЕСА_1, передав його у забезпечення виконання ним кредитного договору в іпотеку, а ОСОБА_4, як дружина, надала нотаріально посвідчену згоду на подальше відчуження будинку та земельної ділянки у разі невиконання кредитного договору, тому відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу від 15 липня 2015 року недійсним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2017 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що надаючи згоду на передачу спірного житлового будинку в іпотеку, ОСОБА_4 надала згоду на його реалізацію у випадку порушення ОСОБА_6 своїх зобов ' язань , надання співвласником повторної згоди у випадку порушення позичальником своїх зобов'язань не передбачено .

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач надавала письмову згоду на відчуження житлового будинку. Посвідчення договору та засвідчення справжності підпису особи є двома окремими нотаріальними діями, оскільки кожна з них передбачена окремим пунктом в переліку нотаріальних дій, визначених Законом України Про нотаріат . Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що доказів про вчинення такої нотаріальної дії, як засвідчення справжності підпису ОСОБА_4 у заяві співвласника у договорі іпотеки матеріали справи не містять, відповідного посвідчувального напису під цією заявою немає, їй не присвоєно окремий номер та запис про засвідчення справжності підпису не внесено в реєстр нотаріальних дій.

Аргументами касаційної скарги також зазначено невірне тлумачення судами частини третьої статті 65 СК України, згідно якої згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Проте суди помилково вважали, що проста письмова згода ОСОБА_4 є достатньою для укладення спірного договору купівлі-продажу. Судом не враховано, що вимоги статті 59 СК України не поширюються на спільну сумісну власність, оскільки регулюють притватну власність дружини та чоловіка.

Також судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема, обставини порушення умов договору з боку ОСОБА_6, наявності кредитної заборгованість саме внаслідок порушення основного кредитного зобов'язання, наявності у іпотекодержателя права на звернення стягнення на предмет іпотеки судом були встановлені не повно.

Вказує, що після придбання спірного будинку він був повністю перебудований за спільні кошти позивача та відповідача ОСОБА_6 та на нього був виданий новий правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності, видане 26 грудня 2012 року на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради, однак зміни до договору іпотеки у зв'язку зі зміною характеристик будинку не вносилися. Таким чином, звернення стягнення на змінений предмет іпотеки було можливе лише після внесення відповідних змін до іпотечного договору. Згоди на відчуження зміненого будинку від імені ОСОБА_4 немає, що є додатковою підставою для визнання спірного договору недійсним.

У додаткових поясненнях до касаційної скарги представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, зазначив про те, що в матеріалах нотаріальної справи щодо посвідчення спірного договору купівлі-продажу не містить належно оформленої згоди ОСОБА_4 на відчуження житлового будинку. Правова позиція Верховного Суду щодо неможливості укладення договору іпотеки, а також будь-якого відчуження нерухомого майна без нотаріальної згоди інших співвласників такого майна викладена у постанові від 21 листопада 2018 року у справі 372/504/17.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

30 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч астини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Суди установили, що 23 травня 2006 року між ПАТ КБ ПриваБанк та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір HAG5GK01270041, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 45 057 доларів США для придбання будинку з надвірними будівлями, який находиться за адресою: АДРЕСА_2.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_6 23 травня 2006 року був укладений договір іпотеки HAG5GK01270041, предметом якого є будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю.

Установлено, що станом на час укладення вказаного іпотечного договору, предмет іпотеки належав на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу вищевизначеного будинку, який був нотаріально посвідчений 23 травня 2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю., реєстровий номер 2480 та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за реєстровим 1321562.

За змістом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 березня 1985 року по 04 листопада 2014 року, тому житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки є спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_6.

23 травня 2006 року ОСОБА_4 надала письмову згоду на укладення ОСОБА_6 договору іпотеки HAG5GK01270041 від 23 травня 2006 року, а також надання ним в іпотеку банку будь-якого майна, що належить їй на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_6, у тому числі житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором від 23 травня 2006 року та реалізацію майна в разі невиконання позичальником умов кредитного договору. У випадку втрати чи пошкодження майна, переданого в забезпечення за вказаним кредитним договором (повністю або частково), зобов'язується передати банку в заставу/іпотеку інше майно, достатнє для погашення заборгованості за ним.

Вказана згода містить підпис ОСОБА_4 та викладена в договорі іпотеки HAG5GK01270041 від 23 травня 2006 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю. (а. с. 102-104 Т.1)

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 червня 2015 року за ОСОБА_4 було визнано право власності на частину вказаного житлового будинку.

У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_6 умов кредитного договору від 23 травня 2006 року, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 25 000 доларів США, йому була направлена нотаріальна посвідчена заява про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання умов кредитного договору.

15 липня 2015 року між представником ПАТ КБ ПриватБанк СердечнимД. В. від імені та в інтересах Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс 1 Пі-Ел-Сі (Ukraine Mortgage Loan Finance NO 1 PLC), Ті-Ем-Еф Трасті Лімітед (TMF Trustee Limited) та ОСОБА_7 було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку літ. А-1 з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0491 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до умов зазначеного договору купівлі-продажу, його укладено на підставі статті 38 Закону України Про іпотеку та пунктів 7, 8, 9, 10, 20.1 договору іпотеки, посвідченого 23 травня 2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Визнаючи угоду недійсною на підставі частини першої статті 203 ЦК України, суди у рішенні мають встановити, якому саме закону чи іншому нормативному акту оспорена угода не відповідає.

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України Про іпотеку майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

За змістом частини першої статті 38 Закону України Про іпотеку передбачено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Згідно частини п'ятої статті 38 Закону України Про іпотеку дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що ОСОБА_4 надала своєму чоловікові - ОСОБА_6 письмову згоду на укладення договору іпотеки, а також надання ним в іпотеку банку житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором та реалізацію майна в разі невиконання позичальником умов кредитного договору, яка була посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю., суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що ОСОБА_4 надавши згоду на передачу своєму чоловікові ОСОБА_6 в іпотеку спірного житлового будинку та реалізацію майна в разі невиконання позичальником умов кредитного договору, тим самим погодилася й на те, що на майно відповідно до законодавства може бути звернене стягнення, в тому числі й у визначений умовами іпотечного договору позасудовий спосіб. Вказане спростовує доводи касаційної скарги про необхідність надання згоди позивачем на укладення спірного договору купівлі-продажу.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_4 як дружина іпотекодавця ОСОБА_6 не надавала згоди на відчуження спірного житлового будинку спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема вони містять нотаріально посвідчений договір іпотеки, який містить згоду позивача на реалізацію предмета іпотеки в разі невиконання позичальником належним чином умов кредитного договору. Вказаний договір не було визнано недійсним,тому відповідно до статті 204 ЦК України, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Доводи касаційної скарги про те, що письмова згода на укладення договору іпотеки ОСОБА_4 повинна була засвідчена як окрема нотаріальна дія є необґрунтованими та були предметом розгляду апеляційного суду, яким вірно встановлено, що згідно копії Реєстру для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю., справа 2-15, том 2-КП за 2006 рік, приватним нотаріусом засвідчено справжність підпису ОСОБА_4 на заяві про згоду чоловіку ОСОБА_6 купити та передати в іпотеку ПАТ КБ Приватбанк житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний запис здійснено 23 травня 2006 року за 3474.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не досліджено обставини виникнення у ОСОБА_6 кредитної заборгованості та підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, а також посилання на те, що спірний будинок було переобладнано не мають правового значення для вирішення даної справи про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі 372/504/17 не заслуговують на увагу, оскільки вказана постанова прийнята за інших обставин справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Крім того, на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю представника позивача.

У задоволенні клопотання слід відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п'ятої та шостої статті 279 ЦПК України , якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстав для виклику учасників справи немає.

Керуючись статтями 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А.О. Лесько

С.Ю. Мартєв