Постанова in case no. 757/39428/15-ц

Постанова

Іменем України

06 березня 2019 року

м. Київ

справа 757/39428/15-ц

провадження 61-3791св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва, у складі судді Кирилюк Г. М., від 07 серпня 2017 року, а також на рішення Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Батрин О. В., від 26 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,

від 21 листопада 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_6, про усунення від права на спадкування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін ОСОБА_7, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько сторін ОСОБА_8 За життя батьки заповіту не склали. Вона та відповідач є єдиними спадкоємцями після смерті батьків. Вважає, що відповідача слід усунути від права на спадщину, відкриту після смерті їх батьків, оскільки 24 серпня

2009 року відповідач разом із членами своєї сім'ї самоправно вселились у квартиру батьків, ізолювали їх від отримання допомоги позивача, у тому числі медичної допомоги, перешкоджали у спілкуванні із друзями, працівниками соціальної служби, медичних закладів, відключили міський телефон. Внаслідок таких дій відповідача батьки не мали можливості скласти заповіт. Зазначала, що відповідач та члени її сім'ї погрожували батькам фізичною розправою, приховували безпорадний стан батька, який фактично останні три роки був недієздатним. Відповідач позбавила батьків можливості вільно користуватись та розпоряджатись своїми правами в останні роки їх життя.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд усунути ОСОБА_5 від права на спадкування після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення відповідачем умисних дій, які б свідчили про її ухилення від надання допомоги спадкодавцям, які перебували в безпорадному стані.

Короткий зміст ухвали Апеляційного суду міста Києва від 07 серпня

2017 року

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявник не виконала вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та у строк, встановлений судом, не усунула недоліки апеляційної скарги.

Короткий зміст ухвали Апеляційного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довела, що відповідач ухилялась від надання допомоги спадкодавцям, які через похилий вік і тяжку хворобу перебували у безпорадному стані. Суд повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну правову оцінку наданим сторонами доказам.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи особи, яка подала касаційні скарги

У касаційній скарзі на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року ОСОБА_4 просить її скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанцій для продовження розгляду , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов суперечливих висновків про те, що заявником не надано копій апеляційної скарги відповідно до кількості сторін, у той же час зазначивши, що ОСОБА_4 подала до суду заяву, до якої додано оригінал квитанції про сплату судового збору та копії апеляційної скарги у попередній редакції у п'яти екземплярах. Апеляційним судом не зазначено, яких саме третіх осіб не вказала заявник в апеляційний скарзі.

У іншій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, виключивши з мотивувальної частини оскаржених судових рішень посилання на те, що зараз

у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_6 разом із своєю сім'єю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували того, що відповідач ухилялась від надання допомоги хворим батькам та фактично ізолювала їх від спілкування з нею, позбавила можливості на отримання медичної допомоги та лікування. Судами встановлено, що батьки сторін перебували у безпорадному стані та потребували допомоги саме від відповідача, яка проживала разом із ними та свідомо й умисно таку допомогу не надавала. Позивач була позбавлена можливості надавити допомогу батькам, оскільки відповідач чинила їй перешкоди у цьому. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що дочка відповідача ОСОБА_6 разом із своїм чоловіком та двома дітьми проживає у квартирі АДРЕСА_1 , отже судом першої інстанції помилково встановлена зазначена обставини.

Відзивів на касаційні скарги не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року.

У червні 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер

ОСОБА_8, які були батьками сторін у справі. Будь-яких слідів насильницької смерті у померлих не виявлено.

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за час життя заповіт не склали.

Після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 єдиними їх спадкоємцями за законом є діти: позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_5, які в установленому законом порядку подали заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами спадкових справ.

Заяву про прийняття спадщини подала ОСОБА_6, дочка ОСОБА_5, яка на момент смерті проживала з ОСОБА_7 та ОСОБА_8

На час смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у квартирі АДРЕСА_1, співвласниками якої є спадкодавці,

ОСОБА_4, ОСОБА_9, проживала онука спадкодавців ОСОБА_6 зі своїм чоловіком та двома малолітніми дітьми.

ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_11 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2011 року, у справі 2-584/11 позов ОСОБА_4 задоволено частково, виселено ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_11 з квартири

АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Зазначене рішення суду фактично виконано, що підтверджується постановами про закінчення виконавчого провадження та актами державного виконавця.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 березня 2014 року, у справі 757/16363/13-ц ОСОБА_4 вселено до квартири

АДРЕСА_1. ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_11 повторно виселено із зазначеної квартири без надання іншого приміщення. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 серпня 2014 року зазначені судові рішення залишено без змін.

Судове рішення у справі 757/16363/13-ц не виконано, ОСОБА_4 у спірну квартиру не вселилась.

Суди встановили, що батьки сторін пе ребували у безпорадному стані та потребували стороннього догляду, допомоги та піклування, що було зумовлено їх похилим віком, а також наявністю тяжких хвороб.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи 250

від 30 березня 2015 року ОСОБА_8 страждав на стійкий хронічний психічний розлад та за своїм психічним станом не був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Печерським районним судом міста Києва розглядалась цивільна справа за заявою ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_8 недієздатним, проте провадження у справі було закрито 09 листопада 2015 року у зв'язку з його смертю.

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 існують неприязні відносини, спори з приводу прав на квартиру АДРЕСА_1 перебувають на розгляді у судах.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

За змістом частини п'ятої статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту частини п'ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30 травня 2008 року 7 правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).

При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосувавши положення

статті 1224 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено факт ухилення

ОСОБА_5 від надання допомоги батькам, винної поведінки останньої, що в силу статей 10, 60 ЦПК України , 2004 року, є її процесуальним обов'язком. Суди встановили, що між сторонами протягом тривалого часу тривають судові спори щодо спадкового майна, а саме квартири АДРЕСА_1 . Ініціатором позовів про виселення відповідача та членів її сім'ї зі спірної квартири була позивач, яка є співвласником зазначеної квартири.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного встановлення судами попередніх інстанції факту проживання у спірній квартирі ОСОБА_6 та членів її родини не можуть бути взяті колегією суддів до уваги, оскільки зазначена обставина не впливає на результат розгляду спору по суті. Крім того, суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказі, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення по суті спору ухвалено із порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Щодо оскарження ухвали Апеляційного суду міста Києва від 07 серпня

2017 року слід зазначити наступне.

Суди встановили, що не погоджуючись з рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року, ОСОБА_4 звернулась до суду із апеляційної скаргою.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: запропоновано заявнику сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, а також надати нову редакцію апеляційної скарги із правильним зазначенням всіх осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження та додати копії апеляційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

На виконання зазначеної ухвали ОСОБА_4 надіслала на адресу суду апеляційної інстанції оригінал квитанції про сплату судового збору та копії апеляційної скарги у попередній редакції.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 295 ЦПК України, 2004 року, в апеляційній скарзі мають бути зазначені ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження.

За змістом частини другої статті 297 ЦПК України, 2004 року, до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених

статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати судового збору, застосовуються положення статті 121 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 121 ЦПК України, 2004 року, якщо особа, що подала апеляційну скаргу відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає до ухвали суду, апеляційна скарга вважається неподаною і повертається особі, яка її подала.

Ураховуючи те, що ОСОБА_4 не у повному обсязі усунула недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі від 23 червня 2017 року, а також те що її апеляційна скарга на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року у подальшому була прийнята та розглянута судом апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Апеляційного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 травня

2017 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

С. Ф. Хопта