Постанова in case no. 343/1821/16-ц

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа 343/1821/16-ц

провадження 61-10270ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Малєєва А. Ю., Матківського Р. Й., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання понад п'ять років однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права спадкування за законом разом з спадкоємцем другої черги.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2, помер її чоловік, ОСОБА_6 Поховання чоловіка вона здійснювала власними силами та коштами. Після смерті відкрилась спадщина на все належне йому майно. З ОСОБА_6 позивач спільно проживала до 2010 року у зареєстрованому шлюбі, а з 2010 року і до дня його смерті проживали з ним разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1. Позивач за цією адресою проживає більше 20 років, а зареєстрована з 1997 року. Повідомила, що факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_6 можуть підтвердити свідки, та цю обставину підтверджують низка поданих суду документів, як доказів. Спірне житло вони спільно облаштовували, за її кошти придбали будівельні матеріали для ремонту квартири, меблі та предмети домашнього вжитку, особистим коштом та зусиллями проводила ремонт перед заселенням та поточні ремонти, за особисті кошти здійснювала та здійснює оплату витрат по будинку. За час проживання в квартирі також виготовила за власні кошти проект газопостачання квартири, погасила заборгованість за послуги, погасила заборгованість за водопостачання та водовідведення, погасила суми боргу з енергопостачання, оплачувала самостійно всі комунальні послуги в повному обсязі, несла витрати по утриманні господарства та інших господарських потреб. В період хвороби ОСОБА_6 допомагала йому, купувала ліки, направляла його на лікування на стаціонар в лікарню, оплачувала всі витрати щодо перебування його у лікарні, та перебувала біля нього. Відповідно витрати останніми роками щодо забезпечення життя ОСОБА_6 несла також вона.

З урахуванням наведеного, позивач просила встановити факт її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_6 понад п'ять років; змінити черговість спадкування та на надати їй право на спадкування разом із спадкоємцями другої черги; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частини спадкового майна після ОСОБА_6, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2017 рокуу складі судді Керніцького І. І. позов задоволено частково.

Встановлено факт проживання понад п'ять років ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім'єю без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт проживання з ОСОБА_6 однією сім'єю понад п'ять років доведений позивачем.

Разом з цим, суд першої інстанції встановивши факт проживання позивача з померлим спадкодавцем однією сім'єю вважав безпідставною зміну черговості на право спадкування з урахуванням вимог частини першої статті 55 Сімейного кодексу України, згідно з нормами якої дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, а тому у задоволенні позовних вимог про зміну черговості спадкування та щодо надання їй права на спадкування разом із спадкоємцями другої черги слід відмовити.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2017 рокув частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про зміну черговості спадкування, надання позивачці права на спадкування за законом разом з спадкоємцями другої черги та про визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину спадкового майна після смерті ОСОБА_6, а саме: квартиру АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення.

Змінено черговість спадкування та надано ОСОБА_3 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з спадкоємцями другої черги.

Визнано за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності в порядку спадкування на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши факт проживання однією сім'єю та констатувавши право позивача на спадщину як спадкоємиці четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України, суд першої інстанції водночас зробив некоректний висновок про те, що піклування за померлим і було обов'язком позивача як дружини, а тому для застосування норми про зміну черговості спадкування немає підстав.

Змінюючи черговість спадкування та визнаючи за позивачем право власності на 1/2 частини спірної квартири, апеляційний суд виходив з доведеності таких позовних вимог.

У травні 2018 року ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено належним чином факту проживання її з ОСОБА_6 однією сім'єю, навпаки шлюб між ними було розірвано за ініціативою позивача, останній час ще за життя ОСОБА_6 позивач проживає у іншому населеному пункті з іншим чоловіком.

Ухвалою судді Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У травні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, де посилаючись на дотримання апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

28 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судами встановлено, що згідно з архівними даними за ОСОБА_7 17 вересня 1992 року на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 1992 року зареєстровано право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, а її сини: ОСОБА_8, батько ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_2.

Дочка ОСОБА_6 - ОСОБА_9, відмовилась в установленому законом порядку від прийняття спадщини після смерті батька, надавши до нотаріальної контори відповідну заяву.

Постановою державного нотаріуса Дудкевич О. Я. від 07 жовтня 2016 року ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на це майно.

Згідно з довідками Комунального підприємства Вигодський комбінат комунальних підприємств від 13 квітня 2016 року та від 16 вересня 2016 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_3, остання з моменту реєстрації у зазначеній квартирі проживає та займається її утриманням.

За змістом частин першої, другої статті 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

За приписами частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин.

Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, належним чином не встановив в повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності, вдався фактично до переоцінки доказів та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині зміни черговості спадкування та визнання права власності на 1/2 частини спірної квартири .

Задовольняючи позовні вимоги в частині зміни черговості спадкування та визнання права власності на частину спірної квартири, апеляційний суд ґрунтував свої висновки лише на припущеннях, не звернув уваги на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що померлий ОСОБА_6 перебував у безпорадному стані через важку хворобу, а позивач тривалий час матеріально забезпечувала його, піклувалася про нього та допомагала матеріально, зокрема, готувала їжу, прала речі, давала кошти на придбання ліків та подальшу реабілітацію в разі необхідності. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог у цій частині апеляційний суд вдався фактично до переоцінки доказів, що суперечить вимогам цивільного процесуального права.

Таким чином Верховний Суд не може погодитися з такими висновками апеляційного суду та вважає, що апеляційний суд дійшов таких висновків помилково.

За вказаних обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Не може залишатись в силі й рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, оскільки вирішуючи спір по суті позову в цій частині, суд першої інстанції в порушення статей 212-215 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи, не встановив в повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності, не перевірив доводів позивача та заперечень відповідача та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову з підстав, викладених у рішенні.

За змістом статті 212 ЦПК України 2004 року с уд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.

Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання фактичного подружжя сім'єю без наявності інших ознак сім'ї.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо встановлення факту проживання позивача однією сім'єю зі спадкодавцем понад п'ять років без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, залишивши поза увагою, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_11 як чоловіка та жінки, тобто наявність сім'ї, у період з часу розірвання шлюбу до моменту його смерті матеріали справи не містять. Разом з цим показання свідків про проживання позивача із спадкодавцем однією сім'ю, на яких суд першої інстанції ґрунтував свої висновки, не є достатніми доказами про наявність у них сім'ї в розумінні статті 3 СК України.

Отже позовні вимоги про встановлення факту проживання понад п'ять років однією сім'єю без реєстрації шлюбу є недоведеними, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у позові.

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині позовних вимог про зміну черговості спадкування, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо зміни черговості одержання права на спадкування, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність вище перелічених юридичних фактів у їх сукупності, за наявності яких у позивача могло виникнути право на зміну черговості спадкування з підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду в цілому та рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту проживання понад п'ять років однією сім'єю без реєстрації шлюбу, та залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про зміну черговості спадкування, надання позивачеві права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями другої черги та про визнання за нею права власності на 1/2 частини спадкового майна після смерті ОСОБА_6

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту проживання понад п'ять років однією сім'єю без реєстрації шлюбу та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають зазначеним нормам матеріального права, а суди, вирішуючи спір, неправильно застосували норми матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного його розгляду в цій частині, що в силу вимог статті 412 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту проживання понад п'ять років однією сім'єю без реєстрації шлюбу та постанови суду апеляційної інстанції з ухваленням нового рішення в цій частині, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про зміну черговості спадкування, надання позивачеві права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями другої черги та про визнання за нею права власності на 1/2 частини спадкового майна після смерті ОСОБА_6 підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2017 року скасувати.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2017 рокув частині встановлення факту проживання понад п'ять років однією сім'єю без реєстрації шлюбу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання понад п'ять років однією сім'єю без реєстрації шлюбу відмовити.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання права спадкування за законом разом з спадкоємцем другої черги, надання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями другої черги та про визнання права власності на 1/2 частини спадкового майна залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

Д. Д. Луспеник

С. О. Погрібний