Постанова in case no. 462/2847/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа 462/2847/16-а

адміністративне провадження К/9901/17358/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції на постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 лютого 2017 року (головуючий суддя - Кукса Д.А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (головуючий суддя - Улицький В.З., Гулид Р.М., Кузьмич С.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції, інспектора патрульної поліції роти 2 батальйону 4 Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції у місті Львові Марочканича Василя Васильовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції (далі - УПП у місті Львові ДПП), інспектора патрульної поліції роти 2 батальйону 4 УПП у місті Львові ДПП Марочканича ~ В.В. (далі - інспектор Марочканич В.В.) про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- визнати протиправними дії інспектора Марочканича В.В. щодо винесення постанови про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1;

- скасувати постанову від 27 грудня 2015 року серії ПС3 123061 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. за частиною першою статті 122 та частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вказана постанова про притягнення її до адміністративної відповідальності є незаконною та безпідставною, оскільки винесена з порушенням, встановленого КУпАП порядку притягнення до адміністративної відповідальності. ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувана постанова, всупереч вимогам статей 258, 276 КУпАП винесена на місці вчинення правопорушення та без складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року позовні вимоги задоволено:

- скасовано постанову від 27 грудня 2015 року серії ПС3 123061 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. за частиною першою статті 122 та частиною першою статті 126 КУпАП.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, УПП у місті Львові ДПП звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови є помилковими. Скаржник зазначив, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення зафіксоване на відеозаписі з нагрудної відеокамери патрульного поліцейського, однак вказані докази безпідставно не були враховані судами попередніх інстанцій. Додатково відповідач зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого статтею 289 КУпАП. УПП у місті Львові ДПП зазначило, що звертаючись до суду 20 травня 2016 року позивачем пропущено десятиденний строк звернення до суду з адміністративним позовом про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, оскільки копія оскаржуваної постанови, направленої засобами поштового зв'язку, отримана нею ще 05 січня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Вказану справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх ~ І.Л. , Стрелець ~ Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 грудня 2015 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ПС3 123061, якою її визнано винною за частиною першою статті 122 та частиною першою статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн.

У постанові зазначено, що 27 грудня 2015 року о 14 год. 15 хв. у місті Львів, по вулиці Городоцька, 319, водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем VOLKSWAGEN CADDY , номерний знак НОМЕР_1 , здійснила зупинку ближче 30 метрів від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів та не мала при собі (не пред'явила) посвідчення водія та поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушила вимоги підпунктів 15.9 (е), 2.1(а,ґ) Правил дорожнього руху України.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що обов'язок водія пред'являти поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - страховий поліс) виникає лише у випадках передбачених законом. Оскільки у даній ситуації відповідачем не надано доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а саме здійснення зупинки ближче 30 метрів від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів, то у інспектора патрульної поліції було відсутнє право вимагати від позивача пред'явлення страхового поліса. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вимога інспектора щодо пред'явлення позивачем страхового поліса у цьому випадку є незаконною, а постанова про притягнення її до адміністративної відповідальності протиправною. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем було порушено порядок та процедуру притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними та зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно підпунктом (а,ґ) пункту 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Пунктом 2.4 ПДР України встановлено, що на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1.

Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що позивач, враховуючи відсутність доказів вчинення нею адміністративного правопорушення (здійснення зупинки ближче 30 метрів від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів) не зобов'язана була пред'являти страховий поліс на вимогу інспектора патрульної поліції, а тому відсутні підстави для притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП.

Разом з тим, відповідно до статті 16 Закону України Про дорожній рух від 30 червня 1993 року 3353-XII, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з статтею 53 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 01 липня 2004 року 1961-IV (далі - Закон 1961-IV), посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

При прийнятті оскаржуваних судових рішень, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що положеннями статті 53 Закону 1961-IV передбачено право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а підпунктами 2.1, 2.4 ПДР України, встановлено обов'язок водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такий поліс.

Проте, суди не застосували вказані норми права та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності від 27 грудня 2015 року серії ПС3 123061.

Суди попередніх інстанцій досліджуючи наданий відповідачем відеозапис встановили, що позивачем, через незначний проміжок часу, на вимогу працівників поліції надано посвідчення водія. При цьому, з вказаного відеозапису не вбачається, що перевірка страхового поліса здійснювалася у зв'язку із порушенням позивачем правил ПДР України, оскільки відеозапис не містить жодних доказів керування позивачем транспортним засобом та здійснення нею зупинки ближче 30 метрів від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів.

Однак, судами не з'ясовано чи мали місце обставини, зазначені в оскаржуваній постанові від 27 грудня 2015 року серії ПС3 123061.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не встановлено факту наявності чи відсутності у позивача страхового поліса під час його перевірки інспектором патрульної поліції, у зв'язку із чим не перевірено правомірність винесення оскаржуваної постанови щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП.

Окрім того, за змістом частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до статті 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Статтею 102 КАС України встановлено, що пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку суд вирішує в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні на розсуд суду.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 160 КАС України, окремим документом викладаються ухвали з питань продовження та поновлення процесуальних строків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржувана постанова серії ПС3 123061 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. за частиною першою статті 122 та частиною першою статті 126 КУпАП винесена 27 грудня 2015 року, проте до суду з позовом про її скасування позивач звернулася лише 20 травня 2016 року.

Однак, суди попередніх інстанцій, не надали оцінку вказаним обставинам та не встановили поважність або неповажність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, строк в десять днів з дня винесення постанови визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Як убачається з матеріалів справи, ухвала про поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду з адміністративними позовом судом першої інстанції не постановлялась. Мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень не містять оцінки поважності підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

З огляду на приписи статті 159 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

За таких обставин Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

При цьому, Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки висновки судів ґрунтуються на помилковому застосуванні до спірних правовідносин норм матеріального права, що своєю чергою зумовило те, що нез'ясованими в цій справі залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржених судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 242, 243, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.

Постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець