Постанова in case no. 235/5592/16-ц

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа 235/5592/16-ц

провадження 61-23531св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Мале приватне підприємство Фіалка ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2016 року у складі судді Данилів С. В. та рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 березня 2017 року у складі суддів: Папоян В. В., Біляєвої О. М., Краснощокової Н. С.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Малого приватного підприємства Фіалка (далі - МПП Фіалка ) про стягнення заборгованості за договором оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що вона є спадкоємицею своєї рідної сестри ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 05 травня 2016 року на земельну ділянку площею 6,9771 га і земельну ділянку площею 6,6718 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Гродівської селищної ради Красноармійського району Донецької області.

Позивач зазначає, що вищевказані земельні ділянки перебувають в оренді у відповідача, проте один з договорів оренди у неї відсутній. Відповідач порушуючи умови договору оренди землі, не сплачував орендну плату за користування земельними ділянками ні спадкодавцю, ні спадкоємцю.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила стягнути з МПП Фіалка на її користь грошові кошти у сумі 7 497,78 грн в якості орендної плати за користування земельною ділянкою за договором оренди землі; втрати від індексу інфляції в розмірі 5 197,50 грн; 3 % річних в розмірі 655 грн; пеню за несвоєчасну сплачену орендну плату у розмірі 7 967,29 грн; упущену вигоду у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 15 133,94 грн.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення районного суду мотивоване тим що, під час розгляду справи у суді, а саме 07 грудня 2016 року відповідач сплатив позивачу оренду плату за 2014, 2015 роки за користування земельною ділянкою площею 6,6718 га у сумі 3097,72 грн та 4614,80 грн відповідно. Позовна вимога щодо стягнення з відповідача заборгованості зі сплати оренди за земельну ділянку площею 6,9771 га задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_1 не надано жодного доказу існування договірних відносин щодо оренди цієї земельної ділянки між спадкодавцем і відповідачем.

Крім того, МПП Фіалка не було належним чином повідомленим про зміну власника земельних ділянок. Отже, відповідач протягом 2014-2015 років та до часу розгляду справи у суді жодним чином не був повідомлений про можливих правонаступників за укладеним договором оренди землі або про осіб, на користь яких необхідно сплачувати орендну плату, тобто мало місце прострочення кредитора за відсутності вини боржника. Таким чином, вимоги позивача про застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання за статтею 625 ЦК України та стягнення пені з відповідача не ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 березня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди від користування земельною ділянкою площею 6,9771 га у розмірі 15 133,94 грн скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди від користування земельною ділянкою площею 6,9771 га у розмірі 15 133,94 грн відмовлено, з інших підстав.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відсутні підстави для застосування відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов'язання та пені, оскільки вперше відповідача повідомлено про перехід до позивача прав та обов'язків орендодавця лише у червні 2016 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи листами ОСОБА_1 на адресу відповідача та поштовими повідомленнями про їх отримання.

Залишаючи рішення місцевого суду без змін в іншій частині, апеляційний суд зазначив, що відповідач в рахунок орендної плати за користування земельною ділянкою площею 6,6718 га за 2014-2015 роки з урахуванням податків, обов'язкових зборів та платежів, які підлягають сплаті з доходів фізичної особи, виплатив позивачу 3097,72 грн та 4614,80 грн відповідно. Зазначена обставина підтверджується матеріалами справи та не спростовується сторонами.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди від користування земельною ділянкою площею 6,9771 га у розмірі 15 133,94 грн, апеляційний суд виходив з того, що позивач не надала належних доказів щодо фактичного користування відповідачем цією земельною ділянкою, отже не довела і факту заподіяння такої шкоди.

У касаційній скарзі, поданій у квітня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули уваги, що з 21 червня 2016 року орендар МПП Фіалка знав, що позивач є спадкоємцем померлої, при цьому тільки 09 грудня 2016 року ОСОБА_1 отримала орендну плату в сумі 7636,16 грн, отже орендарем порушені строки внесення орендної плати на 171 день. Пунктом 14 цього договору визначено, що у разі несплати орендної плати у строки визначені договором, справляється пеня в розмірі 0,1 % від невиплаченої суми за кожен день прострочення. Зважаючи на те, що відповідач порушив строки виплати орендної плати, підлягають до задоволення вимоги про стягнення з МПП Фіалка втрат від інфляції за час прострочення зобов'язання та три проценти річних.

15 травня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності в порядку спадкування після смерті сестри ОСОБА_2, належать земельні ділянки площею 6,9771 і площею 6,6718 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Гродівської селищної ради Красноармійського району Донецької області, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 05 травня 2016 року.

18 квітня 2008 року між МПП Фіалка (орендар) та ОСОБА_2 (орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого спадкодавець надала в оренду відповідачу на 10 років, тобто до 18 квітня 2018 року, в строкове платне користування земельну ділянку площею 6,6718 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та розташованої на території Гродівської селищної ради Красноармійського району Донецької області.

Вказаний договір зареєстровано у Красноармійському районному відділі Донецької регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах . Факт передачі земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі від 16 травня 2008 року, який підписано сторонами за договором.

Частиною четвертою статі 32 Закону України Про оренду землі визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Таким чином, смерть фізичної особи - орендодавця за загальним правилом не є підставою для припинення договору, оскільки разом із правом власності на земельну ділянку до його спадкоємців переходять права та обов'язки за договором оренди, якщо інше прямо не передбачено в самому договорі.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 посилалась на невиплату позивачам орендної плати за користування земельною ділянкою площею 6,9771 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Гродівської селищної ради Красноармійського району Донецької області, при цьому вказувала на відсутність у неї укладеного між МПП Фіалка (орендар) та ОСОБА_2 (орендодавець) такого договору оренди цієї земельної ділянки.

У відповідності до положень статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Судами встановлено, що позивач не надала відповідних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 6,9771 га.

Установлено, що відповідно до листа Міськрайонного управління у Покровському районі та м. Мирнограді Головного управляння Держгеокадастру у Донецькій області інформація щодо укладання та реєстрації договору оренди земельної ділянки площею 6,9771 га відсутня.

Виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд апеляційної інстанції в цій частині позовних вимог дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача вартості неотриманого позивачем доходу (упущеної вигоди) за користування земельної ділянки площею 6,9771 га.

Крім того, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 листопада 2018 року у справі 922/3412/17 (провадження 12-182гс18), правовідносини між власником земельної ділянки та фактичним користувачем, який зберіг у себе за рахунок власника земельної ділянки кошти, які мав заплатити за користування нею, регулюються на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Згідно із статтею 24 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною другою статті 409 ЦК України встановлено, що власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Установлено, що пунктом 14 договору від 18 квітня 2008 року оренди земельної ділянки площею 6,6718 га, визначено, що у разі несплати орендної плати у строки визначені договором, справляється пеня в розмірі 0,1% від невиплаченої суми за кожен день прострочення.

Предметом спору у даній справі, зокрема є визначення розміру заборгованості з орендної плати, пені, індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання, трьох процентів річних від простроченої суми та зарахування коштів у рахунок стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельної ділянки площею 6,6718 га.

У справі, яка переглядається, умовами укладеного договору оренди землі, сторони обумовили, що розмір орендної плати за землю обчислюється з урахуванням індексів інфляції (пункт 10).

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати без внесення відповідних змін до договору у письмовій формі (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03 грудня 2013 року у справі 3-34гс13 та від 20 серпня 2013 року у справі 3-21гс13).

Орендар зобов'язаний самостійно за наявності відомостей про нормативну грошову оцінку землі перераховувати розмір орендної плати.

При наявності умов договору, які сторони добровільно погодили, про визначення остаточного розміру орендної плати з урахуванням індексів інфляції, такий розмір має визначатись із застосуванням визначеного індексу інфляції.

Установлено, що відповідач лише 07 грудня 2016 року сплатив позивачу оренду плату за 2014, 2015 роки за користування земельною ділянкою площею 6,6718 га.

При цьому, за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для застосування індексу інфляції при обчисленні розміру орендної плати за користування земельної ділянки площею 6,6718 га не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права за фактичних обставин справи.

Висновок апеляційного суду, що відповідач не знав про смерть орендодавця є безпідставним, оскільки спростовується доказами, які містяться в матеріалах справи, проте апеляційним судом не досліджені в сукупності з іншими матеріалами справи.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи судами) визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, що визначені ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, тому оскаржуване рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання, трьох процентів річних від простроченої суми на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, індексу інфляції, трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою площею 6,6718 га скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди від користування земельною ділянкою площею 6,9771 га у розмірі 15133,94 грн залишити без змін.

Постанова є остаточною і набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська