Постанова in case no. 452/3304/16-ц

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа 452/3304/16-ц

провадження 61-35060 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4 ;

представник позивача - ОСОБА_5;

відповідач - ОСОБА_6 ;

представник відповідача - ОСОБА_7;

третя особа - ОСОБА_8;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 - на постанову апеляційного суду Львівської області від 02 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_8, про стягнення вартості безпідставно набутого майна.

Позовна заява мотивована тим, що 07 червня 2008 року між її сином - ОСОБА_10 та дочкою відповідача - ОСОБА_11 було укладено шлюб. Після реєстрації їх шлюбу нею та батьками невістки: ОСОБА_6 та ОСОБА_8 було прийнято рішення про будівництво для молодого подружжя нового житлового будинку неподалік старого будинку по АДРЕСА_1, на земельній ділянці, яка належить на праві власності відповідачу. Будівництво нового будинку здійснювалося ними спільно, вона витратила значні кошти для придбання будівельних матеріалів, проте відповідач ввела її в оману і всі дозволи на будівництво та свідоцтво про право власності оформила на себе, а не на подружжя, унаслідок чого право власності на новозбудований житловий будинок було зареєстровано за відповідачем.

Сімейне життя між їхніми дітьми не склалося, що змусило її сина у 2016 році покинути сім'ю і він став проживати з нею у с. Торгановичі Старосамбірського району, хоча його місце проживання зареєстроване АДРЕСА_1. У зв'язку з цим вона запропонувала відповідачу добровільно відшкодувати вартість використаних на будівництво матеріалів, проте відповідач відмовилась.

Вважала, що відповідач має відшкодувати їй вартість сплаченого нею майна, а саме вартість використаних на будівництво матеріалів, яким вона заволоділа без достатньої правової підстави, на підставі статей 1212, 1213 ЦК України.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь 238 926 грн.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року у складі судді Кравціва В. І. позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 вартість будівельних матеріалів в сумі 238 926 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони після одруження їхніх дітей: ОСОБА_10 та ОСОБА_12, у 2008 році домовилися про будівництво нового житлового будинку для молодого подружжя на земельній ділянці, що належить ОСОБА_6, яке було розпочато влітку 2009 року і закінчене на початку 2014 року, для будівництво якого позивачем надано частину будівельних матеріалів, що підтверджується належними й достовірними платіжними документами. При цьомусуд зазначив, що оскільки будівельні матеріали, надані позивачем, використані під час будівництва будинку, власником якого стала відповідач у порушення їхньої домовленості, їх неможливо повернути в натурі, тому з відповідача на підставі статті 1212 ЦК України стягнуто на користь позивача їх вартість, яка визначена судом на час ухвалення рішення суду .

Постановою апеляційного суду Львівської області від 02 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6задоволено. Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами встановлено наявність договірних правовідносин щодо будівництва житлового будинку, відтак, договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування положень частини першої статті 1212 ЦК України. Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що нею витрачались кошти на придбання будівельних матеріалів саме для будівництва будинку, власником якого є відповідач, оскільки надані нею товарні чеки, накладні, розрахункові квитанції на будівельні матеріали не містять відомостей про їх оплату, прізвище особи, на ім'я якої вони виписані і хто є їх отримувачем. Також зазначена у позовній заяві вартість будівельних матеріалів є орієнтовною, а з клопотанням про призначення судової експертизи для визначення вартості будівельних матеріалів позивач не зверталася.

У червні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_9 - подав касаційну скаргу, в якій просив рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування норм матеріального права, а саме частин першої та другої статті 1212 ЦК України, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року 7 (зі змінами) Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок роз'яснено, що інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

Недоведеність конкретного розміру витрат може бути підставою для зменшення розміру їх відшкодування, а не для відмови у позові.

Між позивачем та відповідачем не було укладено угоди про створення спільної власності, а позивач надавала безоплатну допомогу своєму сину і невістці у будівництві для них будинку, а не відповідачу, але ті не стали власниками новозбудованого будинку, а перехід майна від позивача суперечить меті правовідношення про надання безоплатної допомоги іншим особам, а не відповідачу. Отже, відповідач набула майно позивача безпідставно і зобов'язана повернути потерпілому це майно. Викладені позивачем обставини справи підтверджені показаннями свідків й письмовими документами.

У серпні 2018 року ОСОБА_6 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою. Вказувала, що вона є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1. 10 лютого 2014 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області зареєстровано Повідомлення про початок виконання будівельних робіт, після чого нею та її чоловіком - ОСОБА_8, розпочато будівництво житлового будинку. Будівництво здійснювалося виключно за їх кошти.

26 травня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області зареєстровано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації. 24 липня 2014 року вона отримала свідоцтво про право власності на житловий будинок за вказаною вище адресою та зареєструвала право власності на нього.

Після спорудження будинку вона дозволила проживати в ньому своїй дочці - ОСОБА_12, зятю - ОСОБА_10 та онуку.

Також зазначала, що копії товарних чеків та накладних на будівельні матеріали, надані позивачем, не є належними доказами, оскільки не містять інформації про покупця товарів та їх використання для будівництва саме будинку по вул. Привокзальній, 7 у с. Ваньовичі Симбірського району Львівської області.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що п ровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що житловий будинок з надвірними спорудами у по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 30 вересня 1997 року. На час укладення договору дарування на земельній ділянці знаходилися: один дерев'яний жилий будинок, жилою площею 32,5 кв. м, який складається з двох кімнат і кухні, стайня, стодола, вбиральня, огорожа та криниця.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та свідоцтва про право власності за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1.

Згідно з повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 10 лютого 2014 року ОСОБА_6 повідомила інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області про початок будівельних робіт Будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1.

Відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 26 травня 2014 року слід вважати закінченим будівництвом, а об'єкт, одноповерховий з мансардою житловий будинок загальною площею 269,16 кв. м, житловою площею 120,63 кв. м, по АДРЕСА_1, готовим до експлуатації. Вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію 493,4 тис. грн, у тому числі: витрати на будівельно-монтажні роботи у розмірі 200 тис. грн, витрати на машини, обладнання та інвентар у розмірі 25 тис. грн.

24 липня 2014 року за ОСОБА_6 на праві приватної власності зареєстровано житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 269,16 кв. м, житловою площею 120,63 кв. м.

Згідно з повідомленням виконавчого комітету Стрілковицької сільської ради Самбірського району Львівської області від 01 листопада 2016 року 10 земельна ділянка площею 0,2500 га, яка розташована по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). За вказаною адресою знаходяться два житлові будинки, які належать ОСОБА_6 (один - на підставі свідоцтва про право власності, другий - подарований родичкою).

Відповідно до довідки про склад сім'ї, будинкової книги місце проживання ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_10 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1, у будинку, який було подаровано ОСОБА_6 У новозбудованому будинку зареєстровані особи відсутні.

Судом встановлено, що сторони (мати і свекруха) після одруження ОСОБА_12 та ОСОБА_10 у 2008 році домовилися про будівництво нового житлового будинку для молодого подружжя на земельній ділянці, що належить ОСОБА_6, яке було розпочато влітку 2009 року, на будівництво якого ОСОБА_4 надала частину будівельних матеріалів і воно було закінчено на початку 2014 року, але після закінчення будівництва право власності на житловий будинок ОСОБА_6 оформила на себе.

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд зазначених обставин справи не врахував та безпідставно виходив із того, що між сторонами наявні договірні відносини, оскільки позивач та відповідач спільно здійснювали будівництво нового житлового будинку для своїх дітей, а не для себе, який домовилися зареєструвати на їх ім'я. Тобто договірних відносин між позивачем і відповідачем не було.

Відтак, у силу положень статті 1212 ЦК України у відповідача, у разі доведення позову, виникло зобов'язання щодо повернення безпідставно набутих ним коштів.

У порушення статті 282 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, неправильно визначився із характером спірних правовідносин.

Відмовляючи в позові, апеляційний суд формально послався на те, що розмір витрат на будівельні матеріали позивачем не доведено, проте належної правової оцінки наданим позивачем доказам (товарні чеки, накладні, квитанції) взагалі не надав, а послався на узагальнюючу фразу про недоведеність позовних вимог, тобто ухвалив судове рішення на припущеннях, що заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України.

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з пунктами 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 - задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Львівської області від 02 квітня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк