Постанова in case no. 264/4217/16-ц

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа 264/4217/16-ц

провадження 61-5017св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - приватне акціонерне товариство Маріупольський завод важкого машинобудування

представник відповідача - Топузов ВолодимирІванович,

відповідач - приватне акціонерне товариство Азовзагальмаш ,

представник відповідача - Майська АнастасіяВалеріївна,

треті особи: ОСОБА_6, публічне акціонерне товариство ДТЕК Донецькобленерго ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Лісового О. О., Песоцької Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до приватного акціонерного товариства Маріупольський завод важкого машинобудування (далі - ПрАТ МЗВМ ), приватного акціонерного товариства Азовзагальмаш (далі - ПрАТ Азовзагальмаш ), за участю третіх осіб: публічного акціонерного товариства ДТЕК Донецькобленерго (далі - ПАТ ДТЕК Донецькобленерго ), ОСОБА_6

Позовна заява мотивована тим, що з 1997 року її сім'я винаймає у ПрАТ МЗВМ житловий блок в гуртожитку АДРЕСА_1, з 11 березня 2004 року - на підставі договору найму кімнати НОМЕР_1, який було укладено з її чоловіком ОСОБА_7 У ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7, вона з сином ОСОБА_6 продовжили винаймати кімнати у гуртожитку. 11 квітня та 22 квітня 2016 року представники ПрАТ Азовзагальмаш двічі відключили подання електричної енергії до кімнат гуртожитку, які вона винаймає, та на момент подання цього позову електропостачання не відновлено. Зазначала, що з березня 2004 року розмір орендної плати залишався незмінним та 01 листопада 2011 року між ПрАТ Азовзагальмаш та ПрАТ МЗВМ було укладений договір оренди. Проте у серпні 2014 року ПрАТ МЗВМ звертався до суду з позовом до неї про стягнення заборгованості за орендною платою за 2011-2014 роки, у подальшому відмовився від своїх позовних вимог. Вважала, що договір найму від 11 березня 2004 року продовжує діяти, його умови не передбачають відключення електричної енергії та ПрАТ Азовзагальмаш у такий спосіб створює умови для укладення нового договору оренди на невигідних для неї умовах.

Посилаючись на статті 4, 18, 19 та 22 Закону України Про захист прав споживачів , ОСОБА_3 просила визнати неправомірними дії відповідачів щодо відключення електроенергії у кімнаті НОМЕР_1 у гуртожитку та зобов'язати їх відновити електропостачання.

У серпні 2016 року ПрАТ Азовзагальмаш звернулось до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, за участю третьої особи - ОСОБА_6, про визнання договору найму укладеним та стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 листопада 2011 року ПрАТ Азовзагальмаш орендує у ПрАТ МЗВМ до 01 січня 2021 року зазначений гуртожиток як цілісний майновий комплекс, 02 листопада 2011 року всі мешканці гуртожитку були повідомлене про необхідність укладення з ПрАТ МЗВМ договорів найму (оренди) житлових приміщень. 09 липня 2013 року та 17 березня 2016 року ПрАТ Азовзагальмаш звертався до ОСОБА_3 з пропозицією укласти договір найму, проте вона двічі відмовилась, про що було складено комісійно акти. Також зазначало, що з 01 листопада 2011 року ОСОБА_3 регулярно на рахунок ПрАТ Азовзагальмаш сплачувала орендну плату (не в повному обсязі) та цими діями визнавала існування договірних відносин між сторонами.

За викладених обставин з урахуванням уточнення позовних вимог ПрАТ Азовзагальмаш просило визнати дійсним з 01 липня 2011 року укладений з ОСОБА_3 договір піднайму житлового приміщення та стягнути заборгованість з орендної плати в сумі 15 147,34 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано дії ПрАТ Азовзагальмаш щодо відключення ОСОБА_3 від подачі електроенергії неправомірними.

Зобов'язано ПрАТ Азовзагальмаш здійснити підключення електричної енергії в кімнаті АДРЕСА_1.

У решті вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ПрАТ Азовзагальмаш відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ Азовзагальмаш на користь ОСОБА_3 275,60 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт внесення позивачкою орендної плати на рахунок ПрАТ Азовзагальмаш сам по собі не є свідченням того, що ОСОБА_3 виконувала нові орендні зобов'язання; безстроковий договір найму житла від 11 березня 2004 року не є розірваним, а запропонований ПрАТ Азовзагальмаш договір піднайму ОСОБА_3 не акцептувала. Суд дійшов висновку, що відключення орендованої позивачем кімнати від подачі електричної енергії є протиправним, оскільки відмова ОСОБА_3 від укладення договору піднайму та наявність заборгованості зі сплати орендної плати не дає законних підстав для таких дій.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 13 жовтня 2016 року у частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову рішення суду першої інстанції змінено.

Позовні вимоги ПрАТ Азовзагальмаш задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПрАТ Азовзагальмаш заборгованість з оплати за користування житловою площею гуртожитку за період з 01 липня 2013 року до 01 липня 2016 року в сумі 15 147,34 грн та 3 180,00 грн судових витрат зі сплати судового збору.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач не попереджалась про відключення електричної енергії, крім того, таке відключення було здійснено перед вихідним днем, що суперечить закону. ПрАТ Азовзагальмаш на законних підставах експлуатує будівлю гуртожитку та з 01 листопада 2011 року має право отримувати від його мешканців плату за користування житловою площею гуртожитку. Суд дійшов висновку, що позивач отримала ордер на кімнату гуртожитку, фактично уклала з власником гуртожитку договір найму, тому зберігає право користуватися житловою площею після передання гуртожитку в оренду ПрАТ Азовзагальмаш , та у такому разі закон не вимагає переоформлення такого права шляхом укладення договору піднайму житла.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 жовтня 2016 року та залишити в силі рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 вересня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції змінив підстави первісного позову, зазначивши у мотивувальній частині рішення про те, що відключення від електричної енергії відбулось перед вихідними та без попередження, та вийшов за межі вимог зустрічного позову, оскільки зазначив період нарахування заборгованості зі сплати орендної плату. На думку ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції не застосував закон, який підлягає застосуванню, не зазначив норму закону, на підставі якого з неї підлягає стягненню на користь підприємства, з яким вона не має договірних зобов'язань, плата за користування житловою площею гуртожитку.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_8 проживає у житловому блоці АДРЕСА_1 Донецької області, який належить ПрАТ МЗВМ .

01 листопада 2011 року між ПрАТ МЗВМ та ПрАТ Азовзагальмаш укладено договір оренди будинку, відповідно до умов якого орендар прийняв в платне тимчасове користування будівлю гуртожитку АДРЕСА_1 для здійснення господарської діяльності на строк оренди до 01 січня 2021 року.

ПрАТ Азовзагальмаш стверджувало, що договір піднайму з відповідачем не був укладений, оскільки позивач не підписала запропоновані їй у 2013 та 2016 роках проекти договорів.

Спірний гуртожиток не є об'єктом державної або комунальної власності.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

При цьому, статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).

Установивши, що позивач у 1986 року на підставі ордеру на кімнату за рішенням власника приміщення в законному порядку вселилась до гуртожитку , суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вважали, що після передання гуртожитку в оренду ПрАТ Азовзагальмаш укладення з ОСОБА_3 договору піднайму може мати місце лише за згодою обох сторін.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що ПрАТ Азовзагальмаш відповідно до договору від 01 листопада 2011 року, укладеного з ПрАТ МЗВМ як власником гуртожитку, зобов'язано самостійно і за власний рахунок оплачувати комунальні та інші послуги (електро-, водо-, теплопостачання, зв'язку), утримувати орендоване приміщення, своєчасно проводити поточний та капітальний ремонт гуртожитку, усувати наслідки аварій.

Тобто, ПАТ Азовзагальмаш надає комплекс послуг, зокрема щодо забезпечення мешканців гуртожитку комунальними послугами.

Протягом 2011-2014 року ОСОБА_3 сплачувала на рахунок ПрАТ Азовзагальмаш за зазначені послуги у меншому розмірі.

Ухвалюючи нове рішення у частині вирішення вимог про стягнення заборгованості, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ПрАТ Азовзагальмаш експлуатує будівлю гуртожитку, забезпечує його мешканців комунальними послугами, а ОСОБА_3 як користувач цих послуг зобов'язана своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги.

Посилання ОСОБА_3 у доводах касаційної скарги на статтю 817 ЦК України та чинність умов договору найму від 11 березня 2004 року, укладеного між власником гуртожитку та її чоловіком ОСОБА_7, не заслуговує на увагу, оскільки зазначений договір встановлював лише право ОСОБА_3 на користування житловою площею гуртожитку, а договір, який визначав би обов'язки з нею не укладався.

У такому разі ПрАТ Азовзагальмаш не позбавлений права звернутися до суду на захист свого права на підставі пункту 1 частини другої статті 6 ЦК України шляхом стягнення недоплачених сум за користування фактично наданими послугами.

Твердження ОСОБА_3, що суд вийшов за межі позовних вимог ПрАТ Азовзагальмаш стосовно періоду заборгованості та характеру заборгованості, є необґрунтованими, суд апеляційної інстанції задовольнив вимогу про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості у межах трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) відповідно до заявленого ПрАТ Азовзагальмаш у позовній заяві періоду стягнення.

Доводи касаційної скарги про те, що вимоги про стягнення заборгованості за період з 2011 року до липня 2014 року були предметом судового розгляду у справі за позовом ПрАТ МЗВМ до ОСОБА_3, не заслуговують на увагу, оскільки судового рішення про стягнення заборгованості за зазначений період не ухвалювалось.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалені у справі заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 квітня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2016 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 жовтня 2016 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання (дію) цього судового рішення.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 жовтня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання (дію) рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 жовтня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик