Постанова in case no. 800/539/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

Справа 800/539/17 (П/9901/69/18)

Провадження 11-710асі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Саприкіної ~ І. ~ В. ,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

за участю

секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,

позивачки - ОСОБА_3,

представника ВРП - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Хохуляк В. В., судді: Васильєва І. А., Пасічник С. С., Ханова Р. Ф., Юрченко В. П.) від 10 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищої радиправосуддя, третя особа - Полтавський окружний адміністративний суд, про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

27 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом про визнання протиправним і скасування рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 07 листопада 2017 року про відмову у внесенні подання Президенту України про призначення її на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду та зобов'язання відповідача повторно розглянути таке подання.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 листопада 2017 року відкрив провадження у цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII Перехідні положення КАС України (у редакції Закону 2147-VIII) позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ураховуючи наведене, позовну заяву ОСОБА_3 було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 10 травня 2018 року адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення ВРП від 07 листопада 2017 року про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду. У задоволенні вимог про зобов'язання ВРП повторно розглянути таке подання - відмовив.

Не погодившись із таким рішенням, ВРП подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_3 з тих підстав, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що рішення ВРП від 07 листопада 2017 року повністю відповідає вимогам законодавства, прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 червня 2018 року відкрила провадження за апеляційною скаргою ВРП на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року.

17 липня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу ВРП без задоволення, зазначивши, що рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року є законним і обґрунтованим.

У судовому засіданні Великої Палати Верховного Суду представник ВРП - ОСОБА_4 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити з викладених у ній підстав та наведених у судовому засіданні аргументів.

ОСОБА_3 заперечила проти задоволення апеляційної скарги з мотивів, що викладені у її відзиві та були наведені під час слухання справи. Зокрема, скаржниця зазначила про неоднакову практику ВРП у подібних ситуаціях, а саме: при розгляді матеріалів щодо призначення інших суддів за схожими обставинами, відповідач надавав протилежну оцінку і виносив рішення про внесення подання Президентові України про рекомендацію судді на посаду.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Президент України Указом від 13 травня 2009 року призначив ОСОБА_3 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду строком на п'ять років. Строк повноважень судді Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_3 закінчився 13 травня 2014 року.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС) рішенням від 25 лютого 2014 року рекомендувала ОСОБА_3 для обрання на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду безстроково та внесла 04 квітня 2014 року відповідне подання до Верховної Ради України. Проте до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон 1401-VIII) цього подання Верховна Рада України не розглянула.

Згідно з п. 30 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон 1402-VIII) матеріали та рекомендації ВККС про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності цим Законом Верховною Радою України рішення не прийнято, направляються Верховною Радою України до ВРП протягом десяти днів з дня набрання ним чинності. ВРП на своєму засіданні у пленарному складі вирішує питання щодо кожного судді про його призначення або відмову у призначенні з одночасним поверненням матеріалів ВККС.

Підпунктами 1, 2 п. 161 розд. XV Перехідні положення Конституції України встановлено, що із дня набрання чинності Законом 1401-VIII до утворення ВРП її повноваження здійснює Вища рада юстиції. Повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.

31 жовтня 2016 року до Вищої ради юстиції з Верховної Ради України надійшли матеріали за рекомендацією ВККС від 25 лютого 2014 року про обрання судді ОСОБА_3 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду безстроково. Протоколом автоматизованого розподілу матеріалів вказана рекомендація та матеріали передані члену Вищої ради юстиції ОСОБА_5

Відповідно до п. 13 розд. ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 21 грудня 2016 року 1798-VІІІ Про Вищу раду правосуддя (далі - Закон 1798-VІІІ) зазначено, що матеріали та рекомендації ВККС про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності Законом 1401-VIII рішення не прийнято, розглядаються ВРП в порядку, встановленому главою 2 розділу II цього Закону.

Згідно зі ст. 36 Закону 1798-VІІІ призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП, яка ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС, до якої обов'язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

27 жовтня 2017 року членом ВРП ОСОБА_5 складено висновок та запропоновано прийняти рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_3 на посаду судді безстроково.

Під час дослідження матеріалів стосовно кандидата ОСОБА_3 членом ВРП ОСОБА_5 враховано, що на розгляді Першої Дисциплінарної палати ВРП перебувала дисциплінарна справа, відкрита 26 червня 2016 року за заявою заступника прокурора Полтавської області Ковальчука А. Д. від 11 грудня 2014 року про проведення щодо судді Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_3 спеціальної перевірки відповідно до Закону України від 08 квітня 2014 року 1188-VII Про відновлення довіри до судової влади в Україні (далі - Закон 1188-VII).

Зокрема, за результатами розгляду дисциплінарної справи Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про наявність у діях судді ОСОБА_3 складу порушення присяги, який відповідає складу істотного дисциплінарного проступку, який порочить звання судді і підриває авторитет правосуддя, у зв'язку з чим дисциплінарним органом ухвалено рішення від 24 березня 2017 року 599/1дп/15-17 Про притягнення судді Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади .

Мотивуючи таке рішення, дисциплінарний орган ВРП зазначив, що 23 листопада 2013 року суддею Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_3 прийнято постанову у справі 816/6725/13-а, якою встановлено обмеження права на мирні зібрання шляхом заборони Полтавській міській організації всеукраїнської молодіжної громадської організації Молоді регіони та будь-яким іншим особам проводити мирні зібрання з 24 листопада 2013 року в м. Полтаві на площі біля Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Миколи Гоголя, на території перед адміністративною будівлею виконавчого комітету Полтавської міської ради та на території Корпусного парку міста Полтави, заборони встановлювати малі архітектурні форми у вигляді наметів, кіосків, навісів, у тому числі тимчасових та пересувних, використовувати звукозаписувальну техніку, світлове обладнання, відеообладнання, автономне енергозбереження (генератор електричного живлення).

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням, 21 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до ВРП зі скаргою, і ВРП своїм рішенням від 15 серпня 2017 року 2435/0/15-17 скасувала рішення Першої дисциплінарної палати ВРП від 24 березня 2017 року, зазначивши, що відсутні підстави для кваліфікації дій судді як істотний дисциплінарний проступок, а наявні ознаки дисциплінарного проступку, що на момент прийняття суддею ОСОБА_3 постанови від 23 листопада 2013 року у справі 816/6725/13-а був передбачений п. 1 ч. 1 ст. 83 Закону України від 07 липня 2010 року 2453-VI Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон 2453-VI). Крім того, ВРП закрила дисциплінарне провадження у цій справі у зв'язку із закінченням строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарний проступок.

На підставі висновку члена ВРП ОСОБА_5 від 27 жовтня 2017 року та враховуючи вказані вище обставини, ВРП рішенням від 07 листопада 2017 року відмовила у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суді.

Не погодившись із цим рішенням ВРП, ОСОБА_3 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом, на обґрунтування якого зазначила, що це рішення є протиправним з підстав порушення відповідачем ст. 6, 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), вимог законів 1798-VIII та 1402-VIII.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону 1798-VІІІ ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Тобто саме на ВРП законодавець поклав обов'язок щодо формування в Україні якісного суддівського корпусу з професійних кадрів високого рівня кваліфікації з урахуванням їхніх особистих та моральних якостей, необхідних для здійснення правосуддя.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 36 Закону 1798-VІІІ установлено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП, яка ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС, до якої обов'язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

Рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з підстав, визначених Законом 1402-VIII (ч. 1 ст. 38 Закону 1798-VIII).

Згідно із ч. 1 ст. 79 Закону 1402-VIII ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

За приписами ч. 4, 5 ст. 36 Закону 1798-VІІІ засіданні ВРП кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі. Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

З матеріалів справи вбачається, що ВРП листом від 27 жовтня 2017 року ОСОБА_3 запросила на засідання, яке відбулося 07 листопада 2017 року за участю позивачки.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 37 Закону 1798-VІІІ, рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП. Якщо за таке рішення проголосувало менше чотирнадцяти членів, вважається, що ВРП ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

У матеріалах справи міститься витяг із протоколу засідання ВРП від 07 листопада 2017 року, згідно з яким за результатами голосування по кандидату ОСОБА_3: за - 9 голосів, проти - 10 голосів, не брали участь у голосуванні - 0, у зв'язку з чим ВРП прийнято рішення відмовити у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду.

За приписами ч. 20, 21 ст. 79 Закону 1402-VIII у разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду ВРП ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку, встановленому процесуальним законом. Рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом ВРП, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив про відсутність підстав для скасування рішення ВРП від 07 листопада 2017 року, передбачених п. 1, 2 ч. 20, 21 ст. 79 Закону 1402-VIII. Відсутність таких підстав не оспорюється й позивачкою. Зокрема, оскаржуване рішення ухвалено повноваженим складом ВРП, підписано всіма її членами, які були присутні на засіданні, а ОСОБА_3 була належним чином повідомлена про засідання, розгляд подання відбувся за її присутності.

ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до п. 1 ч. 19 ст. 79 Закону 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП у передбаченому законом порядку, якщо такі відомості не були предметом розгляду ВККС (абз. 2 ч. 4 ст. 37 Закону 1798-VIII).

Разом з цим, під час прийняття оскаржуваного рішення ВРП дійшла висновку про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду керуючись п. 1 ч. 19 ст. 79 Закону 1402-VIII, а саме з огляду на наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням. Тобто це рішення містить посилання на визначені законом підстави для відмови у такому внесенні.

Розглядаючи адміністративну справу, суд повинен керуватися тим, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди при розгляді справ застосовують Конвенції та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового розгляду рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо прав та обов'язків цивільного характеру , у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції … У рамках скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції повну юрисдикцію або чи забезпечував достатність перегляду для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі Олександр Волков проти України , п. 123).

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті , тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Такі твердження узгоджуються й з обов'язком ВРП мотивувати своє рішення, який закріплений, зокрема, у п. 10.6. її Регламенту, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року 52/0/15-17, відповідно до якого в разі відмови у внесенні подання рішення повинне бути вмотивованим, містити посилання на визначені законом підстави, з яких Рада дійшла відповідних висновків.

Рекомендацією Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року R (80) 2 (далі - Рекомендація R (80) 2) визначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень.

При цьому, за позицією Європейського суду з прав людини щодо судового контролю за дискреційними адміністративними актами, національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки ; п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі Брайєн проти Об'єднаного Королівства ; п. 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру ; п. 47-56 рішення від 02 грудня 2010 року у справі Путтер проти Болгарії ).

Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій не повинні обмежуватися з'ясуванням лише визначених Законом 1402-VIII підстав для оскарження рішення ВРП, а вирішувати таку справу з урахуванням засад адміністративного судочинства ретельно дослідивши дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення положень п. 3 ч. 19 ст. 79 указаного Закону. Оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження.

Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно встановив, що підставою для відмови у внесенні подання Президенту України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду ВРП визначила обставини та мотиви, які були предметом дослідження Першої Дисциплінарної палати ВРП при розгляді дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_3 щодо ухвалення нею постанови від 23 листопада 2013 року у справі 816/6725/13-а, і які переглянуті ВРП у рішенні від 15 серпня 2017 року.

Зокрема, у мотивувальній частині оскаржуваного рішення від 07 листопада 2017 року ВРП зазначила, що факти і обставини, які встановлені Першою Дисциплінарною палатою ВРП за результатами розгляду дисциплінарної справи є обставинами, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням позивачки на посаду судді.

Проте, такі висновки ВРП є невмотивованими, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ВРП рішенням від 15 серпня 2017 року скасувала рішення її Першої дисциплінарної палати від 24 березня 2017 року 599/1дп/15-17 Про притягнення судді Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з тих підстав, що допущені суддею ОСОБА_3 порушення під час розгляду справи і прийняття рішення не містять ознак істотного дисциплінарного проступку, натомість містять ознаки дисциплінарного проступку, що на момент прийняття нею постанови від 23 листопада 2013 року у справі 816/6725/13-а, який був передбачений п. 1 ч. 1 ст. 83 Закону 2453-VI. Також ВРП, при скасуванні рішення своєї Першої Дисциплінарної палати, зауважила, що в результаті ухвалення позивачкою постанови від 23 листопада 2013 року у справі 816/6725/13-а негативних наслідків не настало.

Крім того, ВРП закрила дисциплінарне провадження у зазначеній вище справі, оскільки закінчився строк застосування до судді ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення, визначеного Законом 1402-VIII.

ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що ВРП необґрунтовано відмовила ОСОБА_3 у внесенні Президентові України подання про призначення її на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду, оскільки обставини і факти, які були встановлені Першою Дисциплінарною палатою ВРП і на яких ґрунтується оскаржуване рішення - спростовані самим відповідачем у рішенні ВРП від 15 серпня 2017 року.

Висновки дисциплінарного органу ВРП щодо наявності в діях судді ОСОБА_3 порушення присяги (істотного дисциплінарного проступку), які не знайшли свого підтвердження під час їх перегляду ВРП, а також установлені відповідачем ознаки дисциплінарного проступку, за який закінчився строк притягнення до відповідальності - не можуть бути мотивом для наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.

Отже, застосування ВРП у рішенні від 07 листопада 2017 року підстави для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду, передбаченої п. 1 ч. 19 ст. 79 Закону 1402-VIII, є необґрунтованим.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на непослідовність практики ВРП при прийнятті рішень за результатами розгляду рекомендацій ВККС щодо призначення суддів за подібних обставин. Зокрема, у матеріалах справи міститься рішення ВРП від 20 березня 2018 року про внесення подання Президентові України про призначення судді Полтавського окружного адміністративного суду Гіглави О. В. При цьому, як і у справі ОСОБА_3, ВРП та її дисциплінарний орган розглядали дисциплінарну справу щодо судді Гіглави О. В. за аналогічний проступок (ухвалення 22 листопада 2013 року постанови про встановлення обмеження права на мирні зібрання, також без зазначення кінцевої дати та визначення кола осіб), і рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 квітня 2017 року було відмовлено у притягненні її до дисциплінарної відповідальності.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального права, наведені в апеляційній скарзі ВРП доводи не спростовують правильних висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому підстав для його скасування та ухвалення нового рішення немає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року залишити без задоволення.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Князєв

Суддя-доповідач І. ~ В. Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Н. ~ П. Лященко

С. В. Бакуліна О. ~ Б. Прокопенко

В. В. Британчук ~ ~ Л. ~ І. Рогач

Д. А. Гудима ~ О. ~ М. Ситнік

О. С. Золотніков О. ~ С. Ткачук

О. Р. Кібенко ~ В. ~ Ю. Уркевич

Л. ~ М. ~ Лобойко