Постанова in case no. 825/1322/15-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

30 жовтня 2018 року

справа 825/1322/15-а

адміністративне провадження К/9901/9356/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у складі судді Лобана Д.В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року у складі колегії суддів Борисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. у справі 825/1322/15-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправним висновку акту перевірки, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

В квітні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник податків) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовом до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправним висновок акту від 10 березня 2015 311/17-3119303614 Про перевірку своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання платником податків щодо наявності у фізичній особі-підприємця ОСОБА_1 узгодженого зобов'язання по єдиному податку з фізичних осіб ; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 березня 2015 року 00021517000 та 00021717000, якими позивача на підставі статті 126 Податкового кодексу України, зобов'язано сплатити штраф за затримку сплати суми грошового зобов'язання.

14 травня 2015 року Чернігівський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року, адміністративний позов задовольнив частково, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 10 березня 2015 року 00021517000, 00021717000. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позов, висновувався на аналізі положень пункту 122.1 статті 122, пункту 126.1 статті 126, пункту 291.4 статті 291, пунктів 293.1, 293.2 статті 293 Податкового кодексу України, здійснив висновок про те, що для платників єдиного податку третьої групи Податковим кодексом України не передбачено застосування відповідальності у вигляді штрафу за прострочення строку сплати узгодженого зобов'язання зі сплати єдиного податку. Судами також встановлено порушення відповідачем порядку проведення перевірки платника податку, а також невідповідність розрахунків штрафних санкцій наданих податковим органом вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року 395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2013 року за 607/23139.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ці рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, оскільки вважає, що такі рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, а саме статті 126 Податкового кодексу України та процесуального права (статей 11, 159, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України).

17 грудня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу 825/1322/15-а з суду першої інстанції.

13 січня 2016 року справа 825/1322/15-а надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

25 січня 2018 року справа 825/1322/15-а передана до Верховного Суду.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу податкового органу від позивача не надходили, що не перешкоджає перегляду судових рішень.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналогічні вимоги встановленні статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час ухвалення судових рішень судами попередніх інстанцій.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1) зареєстрований як фізична особа-підприємець 22 травня 2012 року, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ 967775, є платником єдиного податку з 24 травня 2012 року зі ставкою єдиного податку 5%, що підтверджується копією свідоцтва платника єдиного податку серії А 224603.

Позивачем подано податкові декларації по єдиному податку за 2013, 2014 роки.

10 березня 2015 року податковим органом проведено перевірку своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання платником податку, за результатом якої складено акт 331/17-3119303614, в якому зафіксовано порушення позивачем термінів сплати, що встановлені пунктом 122.1 статті 122, пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

10 березня 2015 року на підставі акту перевірки та статті 126 Податкового кодексу України за затримку сплати суми грошового зобов'язання, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення 00021517000, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20 % у сумі 1472 грн 16 коп. та 00021717000, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10 % у сумі 1109 грн 50 коп.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як установлено судами попередніх інстанцій, предметом перевірки були виключно питання своєчасності сплати позивачем узгодженого податкового зобов'язання, в основу застосування штрафу покладений акт перевірки без визначення її виду.

Суди попередніх інстанцій, висновуючись на положеннях пунктів 75.1.1, 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 79.1 статті 79 Податкового органу України, які встановлюють визначення та ознаки камеральних та документальних перевірок, та дослідивши акт перевірки, врахувавши відсутність рішення керівника податкового органу про проведення перевірки, здійснили обґрунтований висновок про те, що в межах спірних правовідносин відповідачем документальна перевірка платника податків не проводилася.

Суд звертає увагу на те, що положеннями підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового органу України (в редакції, чинній на час проведення перевірки) визначено, що предметом документальної перевірки є зокрема своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів.

Відтак, здійснивши перевірку своєчасності сплати грошових зобов'язань в межах перевірки, яка за своїми ознаками підпадає під визначення камеральної, податковим органом порушено спосіб реалізації владних управлінський функцій, що обумовлює відсутність правових наслідків цієї перевірки, яка не охоплювала на час її проведення ці питання, а відтак рішення прийняті на підставі висновків такої перевірки не відповідають критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що в акті перевірки не зазначено де саме проводилась перевірка, жодного посилання на дослідження податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, за який період подані декларації, строки узгодженості податкового зобов'язання, строки його сплати, строк прострочення сплати, акт перевірки не утримує, а відтак він не є належним доказом, який містить інформацію щодо предмету доказування (складу податкового правопорушення) в розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій).

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій в цій частині не спростовують.

Суд також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо невідповідності розрахунків штрафних санкцій вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, оскільки вони не містять обов'язкових реквізитів зокрема визначення платника податку, суми та періоду заборгованості.

Правовою підставою застосування до Товариства штрафів податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями визначено статтю 126 Податкового кодексу України, пунктом 126.1 якої передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах в залежності від кількості календарних днів затримки.

Грошове зобов'язання платника податків в розумінні підпункту 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пункту 295.3. статті 295 Податкового кодексу України, платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

Згідно з положеннями пункту 300.1 статті 300 Податкового кодексу України, платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.

Єдиний податок - це місцевий податок (підпункт 10.1.2 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України).

Висновуючись на положеннях наведених норм, Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій надано вузьке помилкове тлумачення пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України щодо застосування цієї норми до певних видів податків, до яких, за позицією судів двох інстанцій, єдиний податок третьої групи не віднесено.

Виходячи з визначення грошового зобов'язання, яке не обмежено видами податкових зобов'язань, враховуючи відсутність спеціальної норми в Главі 1 Спрощена система оподаткування, обліку і звітності Податкового кодексу України, яка б встановлювала відповідальність за несвоєчасність сплати єдиного податку, але наявність у ній статті 300, яка не обмежує таку відповідальність цією Главою, а відсилає до положень всього Кодексу, Суд погоджується з доводами заявника касаційної скарги про неправильне застосування пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України до спірних правовідносин.

Незважаючи на такий висновок судів попередніх інстанцій, спір по суті вирішений правильно, оскільки в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень покладений акт перевірки, складений відповідачем внаслідок порушення способу реалізації владних управлінських функцій, який не є належним доказом складу податкового правопорушення, та не утримує жодної інформації стосовно предмету доказування.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року у справі 825/1322/15-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточним та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді І.А.Гончарова

І.Я.Олендер