Постанова in case no. 477/1592/15-ц

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа 477/1592/15

провадження 61-5595св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Садівниче товариство Зайчевське ,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Садівничого товариства Зайчевське на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 25 січня 2016 року у складі судді Саукової А. А. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 03 березня 2016 року у складі колегії суддів: Мурлигіної О. Я., Кутової Т. З., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 року Садівниче товариство Зайчевське (далі - АДРЕСА_1) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов'язання повернути надлишок земельної ділянки та встановити огорожу.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення 7-ої сесії 23-ої скликання Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області від 24 грудня 1999 року передано у колективну власність АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 28,5 га у безстрокове та безоплатне користування.

На підставі розпорядження Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області від 05 грудня 2008 року 911-р ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,0400 га для ведення садівництва, що розташована у АДРЕСА_1

Проте фактично ОСОБА_1 користується земельною ділянкою площею 0,0459 га.

Оскільки земельна ділянка площею 0,0059 га належить на праві користування АДРЕСА_1 та відповідач відмовляється добровільно порядку повертати її законному користувачеві, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 77), просив відновити межі земельної ділянки шляхом повернення земельної ділянки з тильної сторони площею 0,0059 га у користування АДРЕСА_1 та встановити огорожу земельної ділянки НОМЕР_1 площею 0,0400 га, що належить на праві приватної власності відповідачу, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи, проведеної експертом Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області, який складено 15 лютого 2012 року 120?0118.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 25 січня 2016 року у позові АДРЕСА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи встановлено, що збільшення земельної ділянки відповідача відбулось за рахунок дороги загального користування, тобто по фасаду земельної ділянки. Позивач просить повернути земельну ділянку площею 0,0059 га з тильної частини земельної ділянки НОМЕР_1 та встановити на цій частині огорожу, що фактично позбавить відповідача частини земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності відповідно до державного акта на земельну ділянку. Підстави для припинення права власності на земельну ділянку визначено статтею 140 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Жодних підстав для припинення права власності відповідача на земельну ділянку у тій частині, у якій просить позивач, з передбачених статтею 140 ЗК України умов позивачем не доведено.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 03 березня 2016 року апеляційну скаргу АДРЕСА_1 відхилено, рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 25 січня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що збільшення розміру земельної ділянки відповідача відбулось за рахунок внутрішніх доріг, що належать АДРЕСА_1. Висновок судової будівельно-технічної експертизи, проведеної експертом Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області, складений 15 лютого 2012 року 120?0118, містить варіант зменшення розміру земельної ділянки відповідача з 0,495 га до 0,400 га. Відповідно до геодезичних даних межа між земельними ділянками АДРЕСА_1 та земельною ділянкою НОМЕР_1, що належить позивачу, проходить по прямій лінії, а з фасадів виходить на дві різні внутрішні дороги АДРЕСА_1. Виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку є чинним та недійсним не визнавався. З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

АДРЕСА_1 у касаційній скарзі, поданій у березні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанції не встановили фактичних обставин та не надали належної правової оцінки доказам у справі. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, взяв до уваги пояснення спеціаліста Державного підприємства Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою , який не попереджався про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Апеляційним судом проігноровано запит до Держгеокадастру про надання супутникової зйомки земельної ділянки АДРЕСА_1, яка б дала чітку відповідь, у яких координатах знаходиться земельна ділянка відповідача.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року відкрито касаційне провадження і витребувано її матеріли з Жовтневого районного суду Миколаївської області.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що к асаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення 7-ої сесії 23-го скликання Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області від 24 грудня 1999 року передано у колективну власність АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 28,5 га у безстрокове та безоплатне користування.

З 1988 року по 24 квітня 2012 року ОСОБА_1 був членом АДРЕСА_1 та йому як члену садівничого товариства було надано у користування земельну ділянку за НОМЕР_1 розміром 0,0400 га.

На підставі розпорядження Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області від 05 грудня 2008 року 911-р ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,0400 га для ведення садівництва, що розташована у АДРЕСА_1

Судами встановлено, що ОСОБА_1 фактично користується земельною ділянкою площею 0,0459 га за рахунок земельної ділянки, яка передана у користування АДРЕСА_1.

Звертаючись до суду з позовом, АДРЕСА_1 просило відновити межі земельної ділянки шляхом встановлення огорожі земельної ділянки НОМЕР_1, яка на праві власності належить ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку та висновку будівельно-технічної експертизи, згідно з яким для відновлення розмірів приватизованої відповідачем земельної ділянки необхідно зменшити існуючі її розміри земельної ділянки від задньої тильної сторони, а саме: з правої сторони земельної ділянки НОМЕР_4 - по прямій лінії на 3,41 м, та з лівої сторони, де розміщена земельна ділянка НОМЕР_3, - на 2,98 м.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Частиною другою статті 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Частиною другою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктом б частини третьої статті 153 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Частиною першою статті 212 ЗК України встановлено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного використання ними.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до висновку експерта Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області, складеного 15 лютого 2012 року 120?0118, фактична площа земельної ділянки НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 за даними кадастрових знімків становить 459 кв. м (0,0459 га), тобто спостерігається збільшення фактичної площі земельної ділянки на 0,0059 га. Таке збільшення площі земельної ділянки відповідача відбулось внаслідок розмежування земельних ділянок АДРЕСА_1 за рахунок розмірів внутрішніх доріг - 6,0 м загального користування, що належать товариству.

З урахуванням фактичного використання земельної ділянки НОМЕР_1 по довжині фасадної та тильної її частини розміри не виходять за межі кварталу, але не відповідають розмірам, зазначеним у кресленні, перенесених у натуру.

Для відновлення розмірів земельної ділянки НОМЕР_1, які мають відповідати 16,0 х 25,0 м, необхідно зменшити існуючі лінійні розміри земельної ділянки від задньої тильної сторони, а саме: з правої бокової межі зі сторони земельної ділянки НОМЕР_4 по прямій - на 3,41 м та з лівої бокової межі зі сторони земельної ділянки НОМЕР_3 по прямій - на 2,98 м.

Відповідно до частини першої статті 152 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Пунктом в частини першої статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Апеляційним судом встановлено, що земельні ділянки, які підлягали передачі у користування членам АДРЕСА_1, мали відповідати розмірам 16,0 х 25,0 м. Вони, межуючи між собою, також розділялися внутрішніми дорогами (вулицями) шириною 6,0 м.

Згідно із схемою креслення меж земельної ділянки, складеного під час передачі земельної ділянки ОСОБА_1 та погодженою з користувачами земельних ділянок НОМЕР_1, НОМЕР_3, НОМЕР_2 і АДРЕСА_1, земельна ділянка відповідача межує з її тильної сторони із земельною ділянкою НОМЕР_2, якою користується ОСОБА_2 Довжина межі вказаних осіб складає 16,0 м, а бокових меж, з боку ділянки НОМЕР_4 та НОМЕР_3 - по 25,0 м.

Відповідно до акта про визначення меж земельної ділянки в натурі та передачу і прийом межових знаків під охорону та зберігання, складеного у жовтні 2007 року провідним інженером Державного підприємства Миколаївський інститут землеустрою , зовнішні межі земельної ділянки ОСОБА_1 чітко визначаються в натурі і межують із землями загального користування АДРЕСА_1 та землями, що перебувають у користуванні ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Апеляційним судом також встановлено, що ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, яка з тильної сторони межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 НОМЕР_2. Межа переданої відповідачу земельної ділянки з боку земельної ділянки НОМЕР_2 (з тильної сторони) не змінювалася.

Викликаний у судове засідання спеціаліст Державного підприємства Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою , який має кваліфікаційне свідоцтво сільськогосподарського експерта - дорадника, в суді апеляційної інстанції пояснив, що при складанні абрісу земельної ділянки НОМЕР_1, до видачі державного акта, кадастрового плану земельної ділянки та відповідно до плану меж до державного акта, земельна ділянка з тильної сторони визначається як межа між ділянками НОМЕР_1 та НОМЕР_2. Про незмінність межі свідчать геодезичні дані земельних ділянок, з яких вбачається, що суміжна межа між ділянками в АДРЕСА_1, зокрема між двома вказаними, проходить по прямій, а з фасадів виходить на дві різні внутрішні дороги товариства.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що збільшення розміру земельної ділянки відповідача на 0,0059 га відбулось з фасадної її сторони за рахунок внутрішньої дороги, що перебуває у загальному користуванні АДРЕСА_1. Разом з тим позивач, звертаючись до суду з позовом, просив зменшити розмір земельної ділянки відповідача виключно з її тильної сторони, де вона межує із земельною ділянкою НОМЕР_2. Оскільки такі вимоги позивача не доведені належними доказами та у випадку їх задоволення відповідач всупереч норм чинного земельного законодавства України, буде позбавлений права власності на частину земельної ділянки, переданої йому у приватну власність, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Доводи касаційної скарги АДРЕСА_1 про те, що суд апеляційної інстанції прийняв до уваги пояснення спеціаліста, який не був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві пояснення, є безпідставними, оскільки стаття 54 ЦПК України 2004 року не містить вимог щодо вчинення судом таких процесуальних дій. Спеціаліст - це фізична особа, яка надає допомогу суду під час вчинення певних процесуальних дій, що потребують спеціальних знань або навичок. Наявність спеціальних знань або навичок в особи, яка залучається до участі у справі як спеціаліст, підтверджується відповідним дипломом. Так в матеріалах справи міститься копія кваліфікаційного свідоцтва сільськогосподарського експерта - дорадника Інституту післядипломної освіти та дорадництва Полтавської державної аграрної академії, що підтверджує наявність у нього певних знань (а. с. 231).

Спеціаліст повинен бути об'єктивний та неупереджений та йому, відповідно до статті 22 ЦПК України 2004 року, може бути заявлено відвід. Разом з тим у матеріалах справи відсутні відомості про те, що такий відвід представником АДРЕСА_1 було заявлено.

Згідно із статтею 196 ЦПК України 2004 року під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року 14 Про судове рішення у цивільній справі судам роз'яснено, що порушення правил про таємницю нарадчої кімнати є порушенням норм процесуального права і може бути підставою для скасування рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, зокрема в разі доведення факту спілкування судді поза межами нарадчої кімнати з учасником процесу чи іншими особами з приводу справи, що розглядається.

Доводи касаційної скарги в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме статті 196 ЦПК України 2004 року, є обґрунтованими, оскільки суддя першої інстанції перебувала в нарадчій кімнаті з 22 по 25 січня 2016 року (тобто під час вихідних днів), після виходу з якої проголосила судове рішення, що є порушенням встановленого законом порядку ухвалення рішення суду. Разом з тим таке порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування судового рішення лише у випадку, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, зокрема в разі доведення факту спілкування судді поза межами нарадчої кімнати з учасником процесу чи іншими особами з приводу справи, яка розглядається.

Заявником не доведено факту спілкування судді поза межами нарадчої кімнати з учасниками процесу чи іншими особами з приводу цієї справи, тому такі порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з урахування викладеного судова колегія дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій сприяли всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, врахували доводи сторін як на підтвердження, так і на спростування заявлених позовних вимог, надали належну правову оцінки зібраним у справі доказам, та ухвалили судові рішення, які відповідають вимогам статтей 212-214 ЦПК України 2004 року щодо законності і обґрунтованості.

Згідно із статтею 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів, які були досліджені судами попередніх інстанцій, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Крім того, АДРЕСА_1 не позбавлене права звернутися до суду з позовом про відновлення порушення його прав та законних інтересів у інший спосіб, що відповідатиме вимогам статті 16 ЦК України.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Садівничого товариства Зайчевське залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 25 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 03 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. ~ І.Гулько

С. Ф. Хопта

Ю. ~ В. ~ Черняк