Постанова in case no. 663/670/16-ц

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа 663/670/16-ц

провадження 61-17856св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата ~ В. ~ І. , Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 01 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила усунути перешкоди з боку ОСОБА_4 у користуванні належною їй земельною ділянкою та земельною ділянкою, на яку встановлено сервітут площею 54,3 кв. м, шляхом демонтажу частини збудованого паркану довжиною 3,5 м, що розмежовує їх земельні ділянки, для вільного проїзду транспортного засобу і встановлення там воріт, надання ключа від воріт для відтворення дублікату.

Посилалася на те, що рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 16 серпня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 04 квітня 2005 року, встановлено сервітут на право проїзду по земельній ділянці ОСОБА_4 до її земельної ділянки, визначивши цю частину проїздом загального користування.

ОСОБА_4, не заперечуючи факту наявності зазначеного рішення, продовжує чинити перешкоди у користуванні її земельною ділянкою і земельною ділянкою, на яку встановлено сервітут, а саме: побудував паркан, встановив металеві ворота, не надавши їй ключі від воріт, у зв'язку з чим вона не може вільно користуватися своєю земельною ділянкою та ділянкою, на яку встановлено сервітут.

Посилаючись на вищенаведені обставини, просила позов задовольнити.

Ухвалою Скадовського районного суду Херсонської області від 02 листопада 2016 року прийнято відмову ОСОБА_3 від позовних вимог у частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом надання ключів від воріт для відтворення дублікату. Провадження в цій частині позовних вимог закрито.

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 08 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про усунення перешкод з боку ОСОБА_4 у користуванні належною їй земельною ділянкою та земельною ділянкою, на яку встановлено сервітут, площею 54,3 кв. м, шляхом демонтажу частини збудованого паркану довжиною 3,5 м, що розмежовує їх земельні ділянки, для вільного проїзду транспортного засобу і встановлення там воріт відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не заперечувалося, а також встановлено висновком будівельно-технічної експертизи, що вона не може здійснювати проїзд до свого будинку у визначений нею спосіб, оскільки цьому перешкоджає її господарська будівля літ. Л , тому знесення частини паркану відповідача не забезпечить реального захисту її прав до знесення нею цієї будівлі. Крім того, суд зазначив, що право земельного сервітуту у позивача не виникло, оскільки не було здійснено його державну реєстрацію.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 01 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3

Усунуто перешкоди у користуванні належною ОСОБА_3 земельною ділянкою та земельною ділянкою щодо якої встановлено сервітут шляхом зобов'язання ОСОБА_4 виконати роботи з демонтажу паркану між земельними ділянками на АДРЕСА_3 і АДРЕСА_4 на відстані 5,4 м від житлового будинку АДРЕСА_4, який належить на праві власності ОСОБА_4, довжиною 3,5 м для заїзду транспортних засобів на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що встановлений рішенням Скадовського районного суду від 16 серпня 2004 року земельний сервітут повинен забезпечувати проїзд до будинку позивача, проте такий є неможливим унаслідок дій відповідача.

Спосіб усунення вказаного порушення права позивачки визначено у висновку експертизи і передбачає демонтаж частини паркана, належного відповідачу, що забезпечує можливість проїзду транспортних засобів до будинку ОСОБА_3 і реалізацію її права на сервітут.

У касаційній скарзі, що надійшла у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема, статей 182, 402 ЦК України, статей 100, 123, 124 ЗК України, і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Зокрема, зазначає, що власником квартири АДРЕСА_5 був ОСОБА_5, який 28 грудня 1999 року подарував його дружині ОСОБА_3

Вважає, що встановлений земельний сервітут був особистим лише щодо ОСОБА_5 і припинив свою дію після його смерті.

У травні 2017 року ОСОБА_3 подала заперечення, в яких просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_4 та залишити без змін оскаржуване судове рішення як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права .

Зазначає, що апеляційний суд всебічно, повно, об'єктивно дослідив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу 663/670/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

За змістом частини першої статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Положення статті 401 ЦК України відображає право власника сусідньої земельної ділянки використовувати земельну ділянку іншого власника для власної вигоди.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Статтею 152 ЗК України передбачено право землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Установлено, що відповідно до договору дарування від 28 грудня 1999 року ОСОБА_5 подарував дружині ОСОБА_3 належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_5.

Державна реєстрація права власності на цю квартиру здійснена 15 березня 2006 року.

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 20 жовтня 1997 року серії НОМЕР_1, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за 214, ОСОБА_4 належить земельна ділянка площею 0,1052 га.

Згідно з витягом з рішення виконкому Скадовської міської ради від 12 серпня 1998 року 182 про закріплення земельних ділянок по фактичному користуванню за домоволодінням АДРЕСА_3 закріплено земельну ділянку площею 419 кв. м і між співвласниками квартир у вказаному будинку (квартира 2 - ОСОБА_3) існує порядок користування.

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 16 серпня 2004 року вирішено встановити земельний сервітут на право проїзду на транспортному засобі до належного ОСОБА_4 будинку АДРЕСА_4 та до будинку ОСОБА_5 шириною 3,5 м, довжиною 32,6 м, загальною площею 114,1 кв. м постійно та вважати його земельну ділянку проїздом загального користування.

09 серпня 2005 року у рамках виконавчого провадження у вищевказаній справі було визначено межі встановленого земельного сервітуту на місцевості державним виконавцем і закрито виконавче провадження.

Висновком проведеної у справі будівельно-технічної експертизи від 06 червня 2016 року встановлено, що між земельними ділянками на АДРЕСА_5 і на АДРЕСА_4 у місті Скадовську існує паркан, виконаний із силікатної цегли висотою 1,98 м на цегляних стовпах розміром 0,39 м Х 0,39, основа залізобетонна монолітна.

Паркан належить ОСОБА_4, споруджений ним уже після виконання рішення суду про встановлення сервітуту у 2006 - 2007 роках.

Допитана в суді апеляційної інстанції експерт ОСОБА_6 підтвердила, що через існування вказаного паркану під'їзд транспортних засобів до будинку, належного ОСОБА_3, неможливий.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, вірно застосувавши положення статей 101, 152 ЗК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач створює перешкоди у проїзді позивачу до свого житла, які необхідно усунути шляхом знесення паркану між земельними ділянками сторін.

Спосіб усунення вказаного порушення права позивача визначено й у висновку експертизи, проведеної у рамках цієї цивільної справи, і передбачає демонтаж частини паркана належного відповідачу, що забезпечує можливість проїзду транспортних засобів до будинку ОСОБА_3 і реалізацію її права на сервітут.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної, і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи скарги про те, що ОСОБА_3 не здійснила жодних дій щодо державної реєстрації сервітуту, тому право сервітуту у неї не виникло, колегія суддів відхиляє з огляду на фактичне виконання рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 16 серпня 2004 року, яким встановлено земельний сервітут.

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, на законність судового рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Херсонської області від 01 лютого 2017 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 01 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило