Постанова in case no. 576/2162/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

21 серпня 2018 року

справа 576/2162/16-а

адміністративне провадження К/9901/34910/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І .Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року у складі колегії суддів Бегунца А.О., Старостіна В.В., Рєзнікової С.С. у справі 576/2162/16-а за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Сумської митниці Державної фіскальної служби (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому просила визнати протиправною і скасувати постанову 0420/80500/16 від 28 вересня 2016 року, якою її визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України з накладенням штрафу у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів - 1260323,50 грн.

Позов мотивований тим, що порушено процедуру розгляду справи про порушення митних правил (її не повідомлено про розгляд справи, копія протоколу їй не вручено, її права не роз'яснено), а також у відповідача не було достатніх підстав для притягнення її до адміністративної відповідальності.

Постановою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 7 листопада 2016 року (суддя Колодяжний А.О.) позов задоволено, визнано протиправною і скасовано постанову заступника начальника Сумської митниці Державної фіскальної служби Сіленка В.В. в справі про порушення митних правил 0420/80500/16 від 28 вересня 2016 року, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України з накладенням штрафу у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів - 1 260 323,50 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не може вважатись резидентом України, тому відповідно до статті 380 Митного кодексу України не повинна сплачувати митні платежі при тимчасовому ввезенні на митну територію України транспортного засобу особистого користування, зареєстрованого в уповноваженому органі іноземної держави, а також з того, що відповідач порушив процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення в частині належного сповіщення позивача.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року скасовано постанову Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 7 листопада 2016 року та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції виходив з наявності у позивача статусу резидента, а також вважав, що позивача було належним чином сповіщено про розгляд її справи шляхом направлення на її адресу копії протоколу про порушення митних правил.

У серпні 2017 року позивачем подана касаційна скарга на судове рішення суду апеляційної інстанції, 15 серпня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Смокович М.І.) відкрито касаційне провадження, витребувано справу 576/2162/16-а з суду першої інстанції.

6 березня 2018 року справу 576/2162/16-а передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року).

У касаційній скарзі позивач із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 4, 526, 531 Митного кодексу України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України , статті 1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства доводить, що не є резидентом України, маючи громадянство, постійне місце реєстрації і проживання, роботу на території Російської Федерації, у зв'язку з чим просить скасувати постанову суду апеляційної інстанцій та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

У запереченнях на касаційну скаргу митний орган відтворює доводи, викладені в запереченнях на позов та в апеляційній скарзі, з доводами позивача не погоджується.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне.

09 серпня 2016 року до митного органу надійшли матеріали від прокуратури Сумської області, згідно яких встановлено, що 08 липня 2016 року о 16 годині 44 хвилині в зону митного контролю митного поста Катеринівка Сумської митниці Державної фіскальної служби заїхав легковий транспортний засіб BMW Х5 , реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2, що слідував у напрямку в'їзд з Росії до України під керуванням громадянки Росії ОСОБА_1 До митного оформлення позивачем подано паспорт громадянки Російської Федерації серії НОМЕР_3 та реєстраційне свідоцтво на зазначений транспортний засіб.

Вказаний транспортний засіб оформлено згідно поданих документів в митний режим тимчасовий в'їзд терміном до 1 року згідно частиною першою статті 380 Митного кодексу України для ОСОБА_1, як такий, що переміщувався на митну територію України громадянином-нерезидентом.

30 вересня 2016 року позивачу направлено листа, датованого у електронному документообігу відповідача 29 вересня 2016 року з копією постанови про порушення митних правил.

Згідно постанови митного органу в справі про порушення митних правил 0420/80500/16 від 28 вересня 2016 року, позивача визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України з накладенням штрафу у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів - 1260323,50 грн., за те, що позивач, будучи громадянкою Російської Федерації, 08 липня 2016 року заїхала на легковому автомобілі БМВ, російської реєстрації, оформивши в'їзд у режимі тимчасового ввезення терміном до 1 року як нерезидент. За інформацією міграційної служби вона має посвідку на постійне місце проживання в Україні, а тому є резидентом і ухилилася від сплати митних платежів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з визначення понять резидент , нерезидент , постійне місце проживання , наведених у статті 4 Митного кодексу України, а також з положень статті 4 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків (ратифікована 6 жовтня 1995 року) щодо критеріїв визначення статусу резидента, і дійшов висновку, що оскільки позивач є громадянкою Російської Федерації, має місце реєстрації, постійного проживання, нерухомого майна, сімейних зв'язків та центру життєвих інтересів на території Російської Федерації, то наявність посвідки на право постійного проживання на території України не може свідчити про те, що вона є резидентом України в розумінні законодавства України.

Суд погоджується з такими висновками, оскільки факт наявності посвідки на право постійного проживання на території України ще не свідчить про реалізацію цього права. Для визначення статусу резидента слід врахувати комплекс обставин, зокрема вирішення колізій при тлумаченні понять резидент та нерезидент врегульовуються двосторонніми угодами (конвенціями) про уникнення подвійного оподаткування, в яких уточнюється, яким чином країни, що домовляються, будуть визначати, резидентом якої з них є та чи інша фізична або юридична особа.

Метою ж тимчасового ввезення є саме надання пільг для уникнення подвійного оподаткування.

Зокрема статтею 4 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків регламентовано наступні критерії визначення статусу резидента: постійне місце проживання, постійне місце перебування, місце реєстрації або інші аналогічні ознаки; постійне житло; тісні особисті і економічні зв'язки (центр життєвих інтересів); місце, де особа звичайно проживає; громадянство; у разі неможливості визначення президенства за наведеними критеріями - компетентні органи Договірних Держав вирішують питання оподаткування такої особи за взаємною згодою.

Встановлені у справі обставини свідчать на користь висновку суду першої інстанції про те, що позивач має статус резидента Російської Федерації, докази наявності у позивача статусу резидента України, окрім наявності посвідки на право постійного проживання від 29 січня 2015 року, в матеріалах справи відсутні.

З огляду на зазначене передчасними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач є резидентом України.

За змістом частин першої та другої статті 380 Митного кодексу України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Обов'язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.

Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу.

З огляду на зазначене, спірна постанова митного органу, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 485 Митного кодексу України (за дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів при ввезені транспортного засобу особистого користування резидентом) є необґрунтованою та протиправною.

Передчасними є також і висновки суду апеляційної інстанції про своєчасне сповіщення позивача про розгляд справи про адміністративне правопорушення, оскільки відповідні докази відсутні в матеріалах справи. В цій частині також правильним є висновок суду першої інстанції, хоча він і не має самостійного значення для вирішення справи, за відсутності об'єктивної сторони інкримінованого позивачу правопорушення.

За змістом статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року у справі 576/2162/16-а скасувати.

Постанову Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 7 листопада 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер