Постанова in case no. 375/1588/16-ц

Постанова

Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа 375/1588/16-ц

провадження 61-22348св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

третя особа - приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 27 лютого 2017 року у складі судді Литвина О. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 11 травня 2017 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Волохова Л. А., Березовенко Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області, про усунення перешкод у користуванні житлом.

Позовна заява мотивована тим, що 25 листопада 2004 року ОСОБА_3 під впливом тяжкої обставини, а саме, кримінального переслідування і можливої конфіскації майна, подарувала ОСОБА_5 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, яка усно зобов'язалась у майбутньому придбати позивачу інше житло. Після відбуття покарання за вчинення злочину ОСОБА_3 мала намір проживати у зазначеній квартирі, проте ОСОБА_5 відмовила їй у цьому, у зв'язку з чим позивач вимушена орендувати житло.

З урахуванням уточнень позовних вимог ОСОБА_3 просила зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення та зобов'язати передати ключі від квартири.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 27 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено (частково). Зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_3 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 551,20 грн відшкодування судових витрат.

Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 03 березня 2017 року виправлено описки в рішенні Рокитнянського районного суду Київської області від 27 лютого 2017 року, зазначено у вступній та резолютивній частинах рішення ОСОБА_5 замість ОСОБА_6

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні правовідносини регулюються статтею 47 Конституції України, статтями 2, 9, 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), ОСОБА_3 не має іншого житла, і припинення сімейних відносин з відповідачами не позбавляє її права користуватися квартирою.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду щодо задоволення позову та зобов'язання відповідачів не чинити перешкоди у користуванні квартирою є правильним, оскільки позивач не позбавлена права користування квартирою, у якій вона зареєстрована та проживала з 1993 року.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 27 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 11 травня 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що, вирішуючи спір, суди неправильно застосували статтю 156 ЖК Української РСР, оскільки позивач не є членом сім'ї власника квартири і не є співвласником квартири, до якої просить її вселити. Крім того, ОСОБА_5 зазначає, що під час розгляду справи на стадії судових дебатів у суді першої інстанції її представник заявляв клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, проте суд не повернувся до з'ясування обставин справи. Також зазначає, що вселення ОСОБА_3 до спірної квартири обмежує її права на вільне володіння, користування та розпорядження майном.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло та ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Суди встановили, що ОСОБА_3 з 1993 року проживала в квартирі АДРЕСА_1 та має державну реєстрацію місця проживання у зазначеній квартирі.

У 2004 року квартира була приватизована, а 25 листопада 2004 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_5 договір дарування, за умовами якого подарувала належну їй 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

У подальшому за вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 була засуджена до покарання у вигляді позбавлення волі на підставі вироку Рокитнянського районного суду Київської області від 04 жовтня 2005 року.

Після відбуття покарання позивач не може повернутись до житла, у якому вона проживала до засудження, відповідачі перешкоджають їй у цьому.

Частиною першою та четвертою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Аналогічна норма міститься також у частині першій статті 405 ЦК України, відповідно до якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Суди встановили, що ОСОБА_3 після укладення договору дарування від 25 листопада 2004 року до моменту, коли почала відбувати покарання, користувалася житлом як член сім'ї власника квартири.

З урахуванням встановлення цих обставин, ухвалюючи рішення про усунення перешкод у користування житлом, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 має право проживати у спірній квартирі, оскільки такого права вона в судовому порядку не позбавлялась.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не є співвласником квартири або членом сім'ї її власників та не має права користуватись квартирою, не заслуговують на увагу, оскільки обставини, які були підставою для встановлення ОСОБА_3 сервітуту у порядку, встановленому законом (статтями 405, 406 ЦК України), не припинялись.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанції мали застосувати строк позовної давності до вимог заявленого спору, є безпідставними, оскільки позовна давність до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування майном не застосовується.

Посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі 6-709цс16, є безпідставним, оскільки зазначений правовий висновок стосується іншого предмету спору.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 27 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 11 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С. П. Штелик