Постанова in case no. 826/10930/13-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2018 року

Київ

справа 826/10930/13-а

адміністративне провадження К/9901/445/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2013 (суддя - Гарник К.Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді - Гром Л.М., Міщук М.С.) у справі 826/10930/13-а за позовом ОСОБА_2 до державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ОСОБА_2 звернулась до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Деснянському районі Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Деснянському районі у м. Києві) від 25.04.2013 0010151703.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.20.2013, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в задоволення позову відмовити.

В доводах касаційної скарги ДПІ у Деснянському районі у м. Києві, серед іншого, зазначає, що земельний податок за земельні ділянки під приміщеннями (його частинами), по яких не було оформлене право власності в установленому чинним законодавством порядку, саме для здійснення підприємницької діяльності, та використовується особою у комерційних цілях, зокрема, при здаванні в найм власного нерухомого майна, повинен сплачуватися на загальних підставах відповідно до норм статті 274 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень на касаційну скаргу.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 на праві приватної власності належать нежитлові приміщення в місті Києві за адресами: АДРЕСА_1 (літера А), АДРЕСА_1 (літера А), АДРЕСА_2 (літера А).

Разом з тим, позивач зареєстрована як фізична особа - підприємець 19.08.2008 20690010002008527, взята на облік в органах державної податкової служби.

Згідно Свідоцтва платника єдиного податку НОМЕР_1, виданого Державною податковою інспекцією в Оболонському районі міста Києва ДПС від 30.01.2012, починаючи з 01.01.2012 позивач є платником єдиного податку (ставка єдиного податку 5 %, 3 група).

Згідно свідоцтва платника єдиного податку позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування за видами діяльності, зокрема, здавання в оренду власного нерухомого майна.

Місцем провадження господарської діяльності визначено: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, НОМЕР_2.

25.04.2013 ДПІ у Деснянському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 0010151703, згідно із підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 розділу II та пункту 286.5 статті 286 розділу XIII ПК України, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання з податку на землю з фізичних осіб у розмірі 4935,66 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що позивач як платник єдиного податку із визначенням виду діяльності, зокрема, здавання в оренду власного нерухомого майна, у будь-якому випадку звільнений від сплати земельного податку.

Надаючи оцінку обставинам у справі Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 7 липня 2015 року (справа 21-775а15).

Відповідно до пункту 269.2 статті 269 ПК України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Так, відповідно до підпункту 4 пункту 297.1. статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Із встановлених обставин справи вбачається, що ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 (літера А), АДРЕСА_1 (літера А), АДРЕСА_2 (літера А), а також являється користувачем земельних ділянок, на яких розташовані ці приміщення.

В той же час, ОСОБА_2 зареєстрована як платник єдиного внеску та перебуває на спрощеній системі оподаткування за видами діяльності, зокрема, здавання в оренду, власного нерухомого майна.

У свідоцтві платника єдиного податку НОМЕР_1 видів економічної діяльності, які передбачають використання землі, не зазначено.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 24.11.2015 (справа 826/14703/13-а).

За наведених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі у м. Києві від 25.04.2013 0010151703.

За змістом статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює в цій частині нове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

_________________________

_________________________

_________________________

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду