Постанова in case no. П/811/289/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 червня 2018 року

м. Київ

Справа 811/289/16

Провадження 11-291апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кіровограді Кіровоградської області (правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області; далі - Управління Фонду, Фонд відповідно) до Управління державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області (далі - Управління ДСО) про зобов'язання включити заявлені грошові вимоги до ліквідаційного балансу

за касаційною скаргою Управління Фонду на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року (у складі колегії суддів Баранник Н.П., Дурасової Ю.В., Щербака А.А.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року Управління Фонду звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило зобов'язати Управління ДСО визнати заявлені грошові вимоги Управління Фонду та включити грошові вимоги позивача в сумі 169 тис. 651 грн 9 коп. до проміжного ліквідаційного балансу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на обліку в Управлінні Фонду перебуває потерпіла ОСОБА_4, яка отримала трудове каліцтво під час виконання трудових обов'язків в Управлінні ДСО та якій проводяться страхові виплати відповідно до вимог Закону України від 23 вересня 1999 року 1105-XIV Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон 1105-XIV).

З огляду на дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про перебування відповідача у стані припинення в результаті ліквідації юридичної особи Управління Фонду на підставі статті 1205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року 765 (далі - Порядок), звернулося до відповідача із вимогою перерахувати на розрахунковий рахунок Управління Фонду капіталізовані платежі по страхових виплатах згаданій особі у сумі 169 тис. 651 грн 9 коп. Проте відповідач листом від 17 лютого 2016 року 10/43/31/9/01-2016 протиправно відмовився задовольняти такі вимоги Фонду.

Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 23 травня 2016 року позов задовольнив.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, зважаючи на відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про правонаступника відповідача, який перебуває у стані припинення, вказав на те, що пунктом 5 частини першої статті 11 Закону 1105-XIV законодавець зобов'язав страхувальника проводити капіталізацію страхових виплат у всіх випадках ліквідації (не лише у випадку ліквідації підприємства-банкрута, але й за інших підстав, передбачених законодавством) із застосуванням Порядку. Такий обов'язок платоспроможної юридичної особи в разі її ліквідації встановлено і статтею 1205 ЦК.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 жовтня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки спір між УправліннямФонду та Управлінням ДСО щодо грошових вимог по капіталізованих платежах у ліквідаційній процедурі не має ознак публічно-правового, а тому справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства .

15 листопада 2016 року управління Фонду подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм права при визначенні підвідомчості спору, просило скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Доводи Управління Фонду, наведені у касаційній скарзі, зводяться до того, що Фонд та його робочі органи у спірних відносинах є суб'єктами владних повноважень та здійснюють управлінські функції, оскільки Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на них покладено обов'язок з акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів та забезпечення фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

У запереченнях на касаційну скаргу голова ліквідаційної комісії Управління ДСО вказав, зокрема, на те, що Управління Фонду, яке заявило відповідачу вимогу щодо виплати суми капіталізованих платежів у порядку статті 112 ЦК, є кредитором Управління ДСО на загальних цивільно-правових підставах, а не суб'єктом владних повноважень, тому справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї аргументи щодо дотримання апеляційним судом правил предметної юрисдикції , Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 4 КАС у редакції, чинній на час звернення Управління Фонду до суду, було передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

За правилами частини першої та пункту 5 частини другої статті 17 КАС у відповідній редакції юрисдикцію адміністративних судів поширено на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори за зверненням такого суб'єкта у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до наведених у статті 3 КАС, чинного до 15 грудня 2017 року, визначень понять: суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Можливість суб'єкта владних повноважень бути позивачем в адміністративній справі закріплено й частиною другою статті 50 КАС у зазначеній редакції. Водночас частиною четвертою статті 50 цього Кодексу передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції та який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. При цьому особа, яка здійснює публічно-владні управлінські функції, може ініціювати судове вирішення такого спору лише на виконання своїх повноважень у випадках, установлених законом.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 4, 5, 19 чинного КАС, які визначають поняття публічно-правового спору, суб'єкта владних повноважень, закріплюють право на звернення до суду та межі юрисдикції адміністративних судів.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону 1105-XIV Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

За пунктом 5 частини першої статті 11 Закону 1105-XIVджерелом формування коштів Фонду є, зокрема, капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідним актом Кабінету Міністрів України, чинним як на час виникнення спірних відносин, так і нині, є згаданий вище Порядок.

Аналіз положень Закону 1105-XIV, які визначають п равові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема й компетенцію Фонду та його робочих органів, дає підстави для висновку, що у відносинах, пов'язаних із виплатою страхувальником у передбачених законодавством випадках капіталізованих відповідно до Порядку платежів, ці органи не виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин, а здійснюють владні управлінські функції, спрямовані на забезпечення державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.

Відповідно до частин першої, третьої статті 17 Закону 1105-XIV спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, у тому числі спори щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань, вирішуються в судовому порядку.

Тому Фонд не позбавлений права звернутися до адміністративного суду як суб'єкт владних повноважень для виконання покладених на нього Законом 1105-XIV функцій за вирішенням спору щодо обов'язку страхувальника виплатити капіталізовані платежі на задоволення вимог, що виникли із зобов'язань відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров'ю громадян, застрахованих у Фонді.

Аналогічний правовий висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі 822/1472/17.

З огляду на викладене ВеликаПалата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у редакції Закону 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною першою статті 353 КАС (у зазначеній редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, у зв'язку з неправильним застосуванням статей 3, 17 КАС (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень) і безпідставним закриттям провадження у справі суд апеляційної інстанції не виконав своєї функції щодо здійснення апеляційного перегляду судового рішення, тому касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року - скасуванню з направленням справи до цього ж суду для продовження її розгляду .

Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 КАС у редакції Закону 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області задовольнити частково .

2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року скасувати, а справу направити до цього ж суду для продовження її розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено й підписано 15 червня 2018 року.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко

Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.С. Золотніков О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська