Постанова in case no. 439/260/16-ц

Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа 439/260/16-ц

провадження 61- 8900св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5 ,

третя особа - Орган опіки і піклування Бродівської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 09 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Копняк С. М., Мікуш Ю. Р.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа - Орган опіки і піклування Бродівської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, проте під час розгляду справи позивач змінив позовні вимоги, про що подав письмову заяву від 24 травня 2016 року, згідно якої просив припинити стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_6, відмовившись при цьому від позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини.

Свої уточнені вимоги позивач обґрунтовував тим, що син ОСОБА_6 проживає з ним та перебуває на його утриманні, а аліменти, які стягуються з нього на підставі рішенням суду, відповідач повністю використовує на свою користь.

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 15 червня 2016 року позов задоволено. Припинено право ОСОБА_5 на аліменти на утримання сина ОСОБА_6, що стягуються з ОСОБА_4 у розмірі частки його доходу відповідно до рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2011 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що син проживає з батьком і перебуває на його утриманні, а відповідач, заперечуючи проти позову, не надала належним та допустимих доказів, що син перебуває на її утриманні.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Бродівського районного суду Львівської області від 15 червня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що припинення стягнення аліментів є обгрунтованим, оскільки відповідач не надала доказів перебування сина на її утриманні.

У грудні 2016 року ОСОБА_5 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 09 листопада 2016 року, в якій вона просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що син повністю перебуває на її утриманні, заборгованість з аліментів становить більше 8000,00 грн, судом грубо порушено норми процесуального права, оскільки прийнявши заяву про зміну позовних вимог, суд не виніс ухвали про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних них справ від 17 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначені справі за касаційною скаргою ОСОБА_5

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 23 квітня 2009 року Бродівським районним судом Львівської області розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2011 року з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_6 в розмірі частки від його заробітку (доходу). На час прийняття рішення апеляційним судом, дитина проживала разом з матір'ю і перебувала на її утриманні.

На даний час син ОСОБА_6 проживає з батьком, позивачем у справі.

Відповідно до частини першої статті 179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я якого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

При розгляді справ щодо батьківська, материнства та стягнення аліментів, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Зі змісту статей 179 - 181 Сімейного кодексу України вбачається, що аліменти підлягають використанню на утримання дитини, а тому припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає їх на дитину.

Відповідно до частини четвертої статті 223 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільненні від них.

На час ухвалення про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання сина, останній проживав разом із матір'ю - відповідачем у справі, перебував на її утриманні, що не заперечували сторони у справі, проте досягнувши чотирнадцяти років ОСОБА_6 самостійно визначив місце свого проживання з батьком.

Відповідно до вимог статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскільки судом встановлено, що син сторін у справі ОСОБА_6 проживає із батьком - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1, перебуває на його утриманні, а мати ОСОБА_5 проживає окремо від сина, тому висновок суду про наявність підстав для задоволення позову щодо припинення права ОСОБА_5 на аліменти на утримання сина ОСОБА_6 є обґрунтованим.

Відповідач не надала доказів перебування сина на її утриманні та використання отримуваних аліментів на його потреби.

Оскаржуване судове рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Ухвалюючи рішення у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та навів висновки на їх спростування, у результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.

Доводи касаційної скарги про те, що судом грубо порушено норми процесуального права, оскільки прийнявши заяву про зміну позовних вимог, суд не виніс ухвали про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини - не заслуговують на увагу, оскільки завдання цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, досягнута, спір вирішено, а тому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення лише з формальних підстав.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що у відповідності до статті 400 ЦПК не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 09 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С. О. Погрібний Г. І. Усик