Постанова in case no. 324/2576/15-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 травня 2018 року

Київ

справа 324/2576/15-а

адміністративне провадження К/9901/12932/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2016 року у справі 324/2576/15-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Пологівському районі Запорізької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Пологівському районі Запорізької області (надалі - Управління, відповідач) щодо припинення нарахування та виплати їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2 відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 року N 1788-XII Про пенсійне забезпечення .

Постановою Пологівського районного суду Запорізької області від 4 січня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Справа розглянута в скороченому провадженні.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 червня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою позивача. Суд касаційної інстанції вказав, що ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року є остаточною та оскарженню не підлягає.

ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2016 року у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції процесуальних норми. У заяві позивач просив скасувати рішення Вищого адміністративного суду України, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На думку заявника, її право на доступ до правосуддя було порушено ще у суді першої інстанції, оскільки суд розглянув цю справу у скороченому провадженні, не надавши позивачу жодної можливості висловити свою правову позицію. Окрім того, ОСОБА_1 зазначила, що в рішенні суду апеляційної інстанції вказано про можливість його оскарження в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України; в редакції до 15 грудня 2017 року). Однак, суд касаційної інстанції відмовив у відкритті провадження.

Як на приклад неоднакового правозастосування ОСОБА_1 послалась на ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 січня 2016 року провадження К/800/150/16, від 25 серпня 2016 року провадження К/800/22955/16, у яких суд по-іншому і, на переконання заявника, правильно застосував одні й ті самі норми процесуального права у подібних правовідносинах, а саме - відкрив касаційні провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2018 року розгляд заяви було призначено в письмовому провадженні на 24 квітня 2018 року, проте, у зв'язку із перебуванням судді Бучик А.Ю. 24 квітня 2018 року на лікарняному, розгляд заяви проведено в письмовому провадженні 8 травня 2018 року.

Перевіривши наведені у заяві доводи, суд дійшов висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції процесуальних норм.

Так, в оскаржуваному рішенні суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до частини десятої статті 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

Тому суд касаційної інстанції визнав, що справа не підлягає касаційному розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки рішення суду першої інстанції прийнято в порядку скороченого провадження і ухвала суду апеляційної інстанції у даній справі є остаточною.

Із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалами Вищого адміністративного суду України від 11 січня 2016 року (провадження К/800/150/16) та від 25 серпня 2016 року (провадження К/800/22955/16), що надані заявником для порівняння, відкриті касаційні провадження у справах, що були розглянуті судами першої інстанції у скорочених провадженнях.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції процесуальних норм, суд прийшов до наступного висновку.

Розгляд справ у скороченому провадженні передбачався статтею 183-2 КАС України (в редакції, що діяла на момент прийняття судового рішення, про перегляд якого подана заява)

Частиною десятою цієї статті було передбачено, що у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

Частиною п'ятою статті 214 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо справа не підлягає касаційному розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення, яке було прийнято в порядку скороченого провадження, підлягає лише апеляційному перегляду. Рішення суду апеляційної інстанції в таких випадках є остаточним.

З матеріалів справи 324/2576/15-а вбачається, що рішення суду першої інстанції прийнято в порядку скороченого провадження та переглянуто судом апеляційної інстанції.

Отже, Вищий адміністративний суд України правомірно відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження, постановивши ухвалу від 23 червня 2016 року, оскільки в даній справі ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Щодо доводів заявника про порушення його права на доступ до правосуддя у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає, що у Верховного Суду відсутні повноваження на даній стадії перегляду судового рішення встановлювати порушення процесуальних норм судом першої інстанції. Верховний Суд переглядає судові рішення виключно з підстав, передбачених статтею 237 КАС України, зокрема, відповідно до заяви ОСОБА_1, з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.

Враховуючи вищенаведене та відповідно до частини першої статті 244 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М.М. Гімон

А.Ю. Бучик

Л.Л. Мороз