Постанова in case no. 554/1649/16-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 8 березня 2018 року

м. Київ

Справа 554 /1649/16-а

Провадження 11-179 апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради (далі - Комітет), третя особа - ОСОБА_4, за участю Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Поліс (далі - ТОВ ФК Поліс ), про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_5 як представника позивача ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року (у складі колегії суддів Лях О.П., Яковенка М.М., Старосуда М.І.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Комітету, у якому з урахуванням змін просив скасувати пункти 10 -10.1 рішення відповідача від 27 листопада 2007 року 572 Про оформлення права власності (далі - спірне рішення) щодо оформлення права приватної власності на нежитлову будівлю (приватний клуб) загальною площею 928,4 кв.м., яка знаходиться на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне рішення було прийняте на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації підприємств альтернативної енергетики Альтернатива від 25 липня 2006 року у справі 2-17 та додаткового рішення цього суду від 4 серпня 200 6 року, які в подальшому було скасовано ухвалою цього ж суду від 16 листопада 2007 року у зв'язку з порушенням інтересів позивача, зокрема, через неврахування договору пайової участі в будівництві (реконструкції) цього будинку.

Октябрський районний суд м. Полтави постановою від 1 квітня 2016 року позовні вимоги задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ ФК Поліс задовольнив частково, а п останову суду першої інстанції скасував та провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди третьою особою, тобто фактично існує спір про право цивільне, а тому він має розглядатися за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).

У січні 2017 року представник позивача подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

У касаційній скарзі зазначено, що суд апеляційної інстанції неповно з'ясував фактичні обставини справи та зміст позовних вимог, дійшовши помилкового висновку про те, що спір у цій справі не належить розглядати в порядку адміністративної юрисдикції. Представник позивача також вважає, що з огляду на характер та зміст заявлених позовних вимог, а саме - оскарження правомірності рішення органу місцевого самоврядування, що є правовим актом індивідуальної дії, цей спір належить до категорії публічно-правових і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У запереченні на касаційну скаргу представник ТОВ ФК Поліс просить відмовити в задоволенні вимог представника позивача про скасування рішення суду апеляційної інстанції. ТОВ ФК Поліс , вважаючи що цей спір містить ознаки публічно-правового та може розглядатися судом адміністративної юрисдикції, поряд з цим наводить доводи про відсутність підстав для залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, вважаючи його таким, що не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, та прийнятим з істотним порушенням норм процесуального права.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 лютого 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_5

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів . Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ Перехідні положення КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 327 КАС судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

13 лютого 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини шостої статті 346 КАС передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 346 КАСсправа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Оскільки представник позивача оскаржує ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі та в запереченні на цю скаргу доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права .

Згідно зі статт ею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви 29458/04 та 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом (див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> Фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом , національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Отже, висловлювання судом, встановленим законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасно го розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведені вище нормативні положення не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та фізичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права .

Спір у справі, що розглядається, стосується права приватної власності на нежитлову будівлю (приватний клуб) та випливає з договірних відносин, тобто цивільного права.

Отже, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про оформлення права на власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після своєї реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права на спірну нежитлову будівлю має вирішуватися не в порядку адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Крім того, цей спір не може бути вирішено в порядку адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на нежитлові приміщення відповідно до цивільно-правової угоди.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, ураховуючи суть спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та роз'яснив позивачу, що за захистом своїх прав йому слід звертатися до суду цивільної юрисдикції.

За правилами статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_5 як представника позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 201 6 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.С. Князєв

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко

Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Л.І. Рогач

В.В. Британчук І.В. Саприкіна

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська