Постанова in case no. 761/3006/16-ц

Постанова

Іменем України

6 березня 2018 року

м. Київ

справа 761/3006/16-ц

провадження 61-445 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Ольга Петрівна,

особа, яка оскаржувала рішення в апеляційному порядку - публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Прокопчук Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко О. П. про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що між нею та публічним акціонерним товариством Укрсоцбанк (далі - ПАТ Укрсоцбанк ) укладено кредитні договори 08-038/371 від 27 липня 2007 року та 08-038/484 від

5 жовтня 2007 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за указаними кредитними договорами між ПАТ Укрсоцбанк , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договори іпотеки 02-038/690 від 27 липня 2007 року та

02-038/899 від 5 жовтня 2007 року, предметом яких є квартира АДРЕСА_1.

Ураховуючи, що ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року у справі за її позовом до ПАТ Укрсоцбанк , третя особа - Головне управління з питань захисту прав споживачів, про визнання недійсними кредитних договорів, встановлено, що при укладенні зазначених кредитних договорів з боку банку мала місце нечесна підприємницька практика, вважала, що кредитні договори є нікчемними, у зв'язку з чим недійсними є також правочини щодо їх забезпечення (іпотечні договори 02-038/690 від

27 липня 2007 року та 02-038/899 від 5 жовтня 2007 року).

Беручи до уваги зазначене, вона звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко О. П. із заявою про зняття заборони відчуження квартири АДРЕСА_2 у

м. Києві, та виключення з Державного реєстру іпотек відповідного запису про обтяження іпотекою зазначеного нерухомого майна. Однак, нотаріусом відмовлено у вчиненні зазначених дій у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують припинення обтяжень.

Посилаючись на незаконність таких дій відповідача, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила суд: визнати протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко О. П. щодо відмови у виключенні з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідний запис про заборону відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_5; зобов'язати відповідача зняти заборону відчуження зазначеного нерухомого майна та виключити з Державного реєстру іпотек відповідний запис про його обтяження.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року, з урахуванням виправлень, внесених ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко О. П. зняти заборону відчуження нерухомого майна - квартири

АДРЕСА_1 яка була накладена у зв'язку з укладенням між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ПАТ Укрсоцбанк договорів іпотеки 02-038/690 від 27 липня 2007 року та 02-038/899 від 05 жовтня 2007 року.

Зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко О. П. виключити (вилучити) з Державного реєстру іпотек відповідний запис про обтяження іпотекою нерухомого майна - квартири

АДРЕСА_1 яка була накладена у зв'язку з укладенням між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ПАТ Укрсоцбанк договорів іпотеки 02-038/690 від 27 липня 2007 року та 02-038/899 від 05 жовтня 2007 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кредитні договори

02038/371 від 27 липня 2007 року та 08-038/484 від 5 жовтня 2007 року є нікчемними, оскільки ПАТ Укрсоцбанк при їх укладанні діяв з використанням нечесної підприємницької практики, що встановлено ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року, а тому відповідно до положень частини другої статті 548 ЦК України недійсними є також укладені на забезпечення їх виконання іпотечні договори. Вимоги про визнання дій відповідача протиправними суд вважав необґрунтованими, оскільки позивачем при зверненні до нотаріуса не було надано всіх необхідних документів, передбачених пунктом 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року 868 (далі - Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ Укрсоцбанк задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до заяви позивача, адресованої приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кравченко О. П., не додано всіх необхідних документів для вирішення питання щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна - квартири 41 по

АДРЕСА_1 та виключення з Державного реєстру іпотек відповідного запису про його обтяження іпотекою, а тому відмова відповідача у вчиненні нотаріальних дій є такою, що відповідає вимогам статей 49, 73, 74 Закону України Про нотаріат , Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Вимоги про зобов'язання відповідача зняти заборону відчуження зазначеного нерухомого майна та виключити з Державного реєстру іпотек відповідний запис про його обтяження є похідними від вимоги про визнання дій нотаріуса протиправними, а тому за відсутності підстав для задоволення основної вимоги суд вважав, що відсутні підстави і для задоволення вимог, що є похідними.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від

20 травня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не урахував, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання та відповідно до положень частини другої статті 548 ЦК України є недійсною при нікчемності основного зобов'язання, нікчемність якого встановлено ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року. Крім того, суд апеляційної інстанції неправомірно прийняв до розгляду апеляційну скаргу ПАТ Укрсоцбанк , яке не приймало участь у справі та пропустило строк на апеляційне оскарження, і не надало доказів поважності причин пропуску для подання апеляційної скарги.

У лютому 2018 року до Верховного Суду від ПАТ Укрсоцбанк надійшов відзив на касаційну скаргу, обгрунтований тим, що банк не був залучений до участі у справі та про ухвалене рішення дізнався лише при перевірці обтяжень майна заставо- та іпотекодавців. В оскаржуваному рішенні за відсутності представника банку встановлено недійсність кредитних договорів, укладених між ПАТ Укрсоцбанк та позивачем, з посиланням на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року у справі 22-ц/2690/17448/2012, оскільки ОСОБА_1 не повідомила суд про наявність інших судових рішень у справах про визнання кредитних договорів недійсними та такими, що укладені з застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема про постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі

2а-9497/09/2670, якою було встановлено, що при укладенні кредитних договорів ПАТ Укрсоцбанк діяв з дотриманням вимог Закону України Про захист прав споживачів , ОСОБА_1 була надана вся необхідна інформація про умови кредитування, з якою вона ознайомилась, погодилась та в подальшому виконувала умови оспорюваних кредитних договорів.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційної скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 27 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ Укрсоцбанк укладено договір кредиту 08-038/371. На забезпечення виконання його умов того ж дня між ПАТ Укрсоцбанк , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки 02-038/690, предметом якого є квартира АДРЕСА_3.

5 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ Укрсоцбанк укладено договір кредиту 08-038/484. На забезпечення виконання його умов того ж дня між ПАТ Укрсоцбанк , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки 02-038/899, предметом якого є квартира АДРЕСА_4.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 грудня

2012 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ Укрсоцбанк , третя особа - Головне управління з питань захисту прав споживачів, про визнання недійсними кредитних договорів.

Судами встановлено, що підставою для відмови у задоволенні зазначеного позову ОСОБА_1 став пропуск позивачем строку позовної давності. При цьому апеляційним судом в мотивувальній частині ухвали зазначено, що ПАТ Укрсоцбанк не надав ОСОБА_1 передбачену законом інформацію необхідну для здійснення свідомого вибору, а тому з боку банку мала місце підприємницька практика, що вводить в оману - нечесна підприємницька практика.

Посилаючись на недійсність зазначених вище кредитних та іпотечних договорів, 20 листопада 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко О. П. з заявою про зняття заборони відчуження нерухомого майна та виключення із реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження іпотекою, посилаючись на нікчемність кредитних договорів .

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_3 нотаріус посилався на відсутність документів, що підтверджують припинення обмежень речових прав на квартиру АДРЕСА_1 а також всіх інших документів, передбачених Законом України Про нотаріат та Порядком реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до статті 74 Закону України Про нотаріат нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

При цьому згідно положень пункту 2 частини першої статті 49 Закону України Про нотаріат нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформація) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Згідно з пунктом 5.1 глави 15 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) нотаріус, який накладав заборону, знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема, кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинен ня договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до положень пунктів 74, 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) для проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень таких речових прав, та інші документи, визначені цим Порядком.

Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, є: 1) рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили;

2) рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; 3) визначений законодавством документ, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна; 4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 5) договір, укладений у порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дублікат; 6) закон, яким встановлено заборону на користування та/або розпорядження нерухомим майном; 7) інші акти відповідних органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 , звертаючись до нотаріуса із заявою про зняття заборони відчуження нерухомого майна та виключення із реєстру речових прав на нерухоме майно запису про його обтяження іпотекою, не надала документів, передбачених статтею 74 Закону України Про нотаріат (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та пунктом 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), правильними є висновки судів попередніх інстанцій про правомірність дій нотаріуса при відмові у вчиненні зазначених дій, який відповідно до статті 5 Закону України Про нотаріат (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) зобов'язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Законним та обґрунтованим є також висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення вимог про зобов'язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

Кравченко О. П. зняти заборону відчуження нерухомого майна та виключити із реєстру речових прав на нерухоме майно запис про його обтяження іпотекою, ураховуючи, що зазначені вимоги є похідними від вимоги про визнання дій відповідача щодо відмови у здійсненні указаних дій протиправними, яка з підстав зазначених вище задоволенню не підлягає.

Відсутність підстав для задоволення основної вимоги про визнання дій нотаріуса щодо відмови у вчиненні нотаріальних дій протиправними є підставою для відмови у задоволенні вимог, які є похідними від неї (зобов'язання нотаріуса вчинити такі дії).

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції нікчемності кредитних договорів, та як наслідок відповідно до частини другої статті 548 ЦК України недійсності укладених на його забезпечення іпотечних договорів, за якими внесено запис про обтяження спірного нерухомого майна, є безпідставними з огляду на наступне.

Нікчемним (абсолютно недійсним) правочином є такий правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Сторони такого правочину не зобов'язані виконувати його умови та відповідно до частини другої статті 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Водночас, беручи до уваги те, що для визнання правочину таким, який вчинений з використанням нечесної підприємницької практики, необхідно встановити фактичні обставини, які виникли при укладенні такого договору, дії сторін та їх наміри, а також порядок виконання сторонами погоджених умов договору, з урахуванням загального принципу цивільного права свободи договору, виникає необхідність у визнанні такого правочину недійсним у судовому порядку, оскільки недійсність правочину, який вчинений з використанням нечесної підприємницької практики, передбачена статтею 19 Закону України Про захист прав споживачів , не є безспірною.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ Укрсоцбанк , третя особа - Головне управління з питань захисту прав споживачів про визнання недійсними кредитних договорів. В судовому порядку такі договори не визнані ні нікчемними, ні недійсними, а тому відсутні правові підстави вважати, що іпотека відповідно до частини другої статті 548 ЦК України є недійсною.

До того ж, як убачається з наявної у матеріалах справи ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року, якою залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від

27 січня 2010 року у справі 2а-9497/09/2670, ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами кредитування. Після отримання повної інформації від банку щодо умов споживчого кредиту, 27 липня 2007 року між нею та банком був укладений договір кредиту 09-038/371, вона погодилася з його умовами і відповідно до чинного законодавства зобов'язана їх виконувати.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при прийнятті апеляційної скарги ПАТ Укрсоцбанк , яке не брало участь у розгляді справи.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України (у редакції, що була чинною на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції) правом на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції наділені сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанцій ПАТ Укрсоцбанк зазначало, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права та обов'язки, як іпотекодержателя нерухомого майна, щодо якого вирішено питання про виключення відомостей про його обтяження іпотекою. Ураховуючи зазначене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про наявність права ПАТ Укрсоцбанк на апеляційне оскарження, як особи, яка не брала участь у справі, але щодо якої вирішено питання про її права та обов'язки.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року поновлено

ПАТ Укрсоцбанк строк на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року, з посиланням на те, що зазначені заявником причини пропуску процесуального строку є поважними (заявник не брав участь у розгляді справи і йому не направлялась копія оскаржуваного рішення). Суд правильно урахував передбачене у статті 129 Конституції України та статті 13 ЦПК України (у редакції, що була чинною на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції) право особи на забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, яке відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинно бути забезпечене справедливими судовими процедурами.

З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій ухвалене із дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик