Постанова in case no. 225/3939/14-ц

Постанова

Іменем України

08 лютого 2018 року

м. Київ

справа 750/8676/15-ц

провадження 61-3067св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області у складі головуючого судді Нємиш Н. В. від 08 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Краснощокової Н. С., Санікової О. С., від 19 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

27 лютого 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання батьківства та стягнення аліментів.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з грудня 2003 року вона разом з відповідачем ОСОБА_4 стали проживати разом однією родиною, підтримували фактичні шлюбні відносини, вели спільне господарство. В лютому 2005 року ОСОБА_3 дізналась, що вагітна. Вказала, що батьком дитини є відповідач. Після цього вони вирішили зареєструвати шлюб, однак відносини між ними погіршились і відповідач не побажав з'явитись на реєстрацію шлюбу. З квітня 2005 року вони стали мешкати окремо. 02 квітня 2005 року вона стала на облік з приводу вагітності та пологів до жіночої консультації ЦМЛ м. Дзержинська. В обмінній карті в графі чоловік було зазначено відповідача. В жовтні 2005 року, ще до пологів, вони знову стали мешкати з відповідачем разом. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька, відповідач забирав її та дитину з пологового будинку. Відповідач визнавав себе батьком дитини, купував все необхідне для неї та дитини, допомагав у догляді за дитиною. 16 листопада 2005 року вона зареєструвала народження дитини. Запис про народження дитини був зроблений відповідно до частини першої статті 135 СК України, тобто дитина зареєстрована як ОСОБА_5, в графі батько записано - ОСОБА_8 (її прізвище на момент реєстрації народження дитини), ім'я та по-батькові відповідача, мати - ОСОБА_3. З відповідачем разом проживали до червня 2006 року. Відносини між ними погіршились та відповідач пішов з родини. Знову разом стали проживати з вересня 2006 року по липень 2010 року. З липня 2010 року відповідач знову пішов з родини і більше налагодити відносини не вдалось.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила позов задовольнити, визнати відповідача батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, внести зміни в актовий запис про народження дитини, стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання неповнолітньої доньки.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 08 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Визнано ОСОБА_4 батьком дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Внесено зміни до актового запису 260 від 16 листопада 2005 року в Книзі реєстрації народжень, внесеним відділом реєстрації актів цивільного стану Дзержинського міського управління юстиції Донець кої області, в розділі Відомості про батька замість запису ОСОБА_8 внесено запис ОСОБА_4 , в графі дата народження зазначено ІНФОРМАЦІЯ_2, в графі громадянство зазначено громадянин України, в розділі Відомості про дитину в графі прізвище залишено ОСОБА_5 . Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку, але не менш ніж 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 лютого 2014 року, щомісяця до досягнення ОСОБА_5 повноліття. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено проживання сторін спору однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання у позивача народилася донька, відповідно до свідоцтва про народження, батьком дитини записаний відповідач. Відповідач на проведення судово-генетичної експертизи для встановлення кровного споріднення не з'явився, а тому, задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення батьківства, суд виходив із наявних у матеріалах справи доказів та показів свідків. Оскільки відповідач разом із позивачем не проживає, матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої доньки не надає, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_5

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 19 травня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.

03 червня 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 08 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Лонецької області від 19 травня 2016 року і ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник посилається на неповне з'ясування обставин справи які мають суттєве значення для її вирішення. Позивач зазначає, що він не є батьком дитини, оскільки у період коли позивач завагітніла, він проживав більше місяця окремо, із позивачем у цій період відносин не підтримував. Запис в обмінній карті позивача відносно батька дитини зроблено лікарем лише із слів позивача. Разом із ОСОБА_3 - він став проживати разом лише після народження дитини.

29 серпня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

29 вересня 2016 року ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було подано заперечення на касаційну скаргу, які мотивовано тим, що оскаржувані відповідачем рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованими, а касаційна скарга правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовує.

Ухвалою колегією суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання батьківства та стягнення аліментів призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 січня 2017 року вказану справу разом передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеними вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що в обмінній карті пологового будинку вагітної ОСОБА_3 в графі прізвище ім'я та по‑батькові чоловіка зазначено - ОСОБА_4, 1964 року народження (а.с. 14-15).

У свідоцтві про народження від 16 листопада 2005 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, її батьком зазначено - ОСОБА_8.

12 червня 2015 року ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області вирішено провести судово-генетичну експертизу у даній справі, проведення якої доручено Дніпропетровському ОДА ОКЗ Бюро судово-медичних експертиз .

Повідомлення про проведення судово-медичної експертизи 17 серпня 2015 року в Дніпропетровському ОДА ОКЗ Бюро судово-медичних експертиз відповідачем отримано особисто 12 серпня 2015 року (а.с. 89-90).

Повторне повідомлення про проведення судово-медичної експертизи 21 вересня 2015 року, яке було надіслано відповідачу, повернулося до суду першої інстанції 22 жовтня 2015 року із поштовою відміткою за закінченням терміну зберігання (а.с. 97-98).

Ухвалу суду про проведення експертизи, було повернуто експертною установою без виконання, у зв'язку із неявкою обох сторін 17 серпня 2015 року та неявкою ОСОБА_4 21 вересня 2015 року на експертизу (а.с. 93).

08 грудня 2015 року Дзержинський міський суду Донецької області, розглянувши клопотання позивача, проти задоволення якого представник відповідача заперечувала, призначив у справі судово-генетичну експертизу, проведення якої доручив Дніпропетровському ОДА ОКЗ Бюро судово-медичних експертиз . В ухвалі роз'яснено наслідки ухилення від участі в судовій експертизі.

Лист експертної установи від 12 січня 2016 року щодо проведення судово-генетичної експертизи 01 лютого 2016 року, отримано особисто представником ОСОБА_4 - ОСОБА_9 (а.с. 107, 109).

Телефонограмою Дзержинського міського суду Донецької області від 25 січня 2016 року ОСОБА_4 повідомлено про призначення судово-генетичної експертизи (а.с. 109, 110).

Ухвалу Дзержинського міського суду Донецької області від 08 грудня 2015 року про проведення судово-генетичної експертизи було повернуто експертною установою без виконання, у зв'язку із неявкою ОСОБА_4 01 лютого 2016 року на експертизу (а.с. 111).

Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до статті 143 ЦПК України, у редакції яка була чинна на момент розгляду справи, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

За положеннями частини першої статті 146 ЦПК України, у редакції яка була чинною на момент розгляду справи, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Частиною другою статті 146 ЦПК України, у редакції яка була чинною на момент розгляду справи, визначено, що у разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи.

Як роз'яснено у підпунктах 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року 3 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України, згідно із якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення, у разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 146 ЦПК України може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Якщо відповідач у такій справі ухиляється від участі у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, суд вправі постановити ухвалу про його примусовий привід.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції і погоджуючись з його висновком в частині визнання батьківства ОСОБА_4 відносно дитини - ОСОБА_5, виходив із того, що ухилення відповідача від проведення судово-генетичної експертизи дає суду підстави встановити факт наявності кровного споріднення між відповідачем і дитиною - ОСОБА_5. При цьому судом апеляційної інстанції залишено поза увагою вимоги частини другої статті 146 ЦПК України, у редакції, яка була чинною на момент розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги і на те, що згідно положень статті 212 ЦПК України, у редакції яка була чинною на момент розгляду справи, жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Крім того, за правилами часини четвертої статті 60 ЦПК України, у редакції яка була чинною на момент розгляду справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням встановлених обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в даній постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 19 травня 2016 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк