Постанова in case no. 805/1390/15-а

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2018 Київ К/9901/1263/18 К/9901/1264/18 805/1390/15-а

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу 805/1390/15-а

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Першотравневому районі Донецької області (далі - Управління, УПФУ в Першотравневому районі Донецької області) до Відділу державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції у Донецькій області (далі - ВДВС Першотравневого РУЮ у Донецькій області) про визнання дій протиправними, скасування постанови державного виконавця, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами Відділу державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду прийняту 29 квітня 2015 року у складі судді Чекменьова Г.А., ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду постановлену 28 липня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Гайдара А.В., суддів: Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф., окрему ухвалу Донецького окружного адміністративного суду постановлену 29 квітня 2015 року у складі судді Чекменьова Г.А., та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду постановлену 28 липня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Гайдара А.В., суддів: Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф. ,

в с т а н о в и в :

У січні 2015 року УПФУ в Першотравневому районі Донецької області звернулося до суду з адміністративним позовом в якому просило:

- визнати дії ВДВС Першотравневого РУЮ у Донецькій області щодо винесення постанов від 24 березня 2015 року ВП 46613764, 46614177 про повернення виконавчого документа стягувачу - протиправними;

- скасувати постанови ВДВС Першотравневого РУЮ у Донецькій області від 24 березня 2015 року ВП 46613764, 46614177 про повернення виконавчого документа стягувачу;

- зобов'язати відповідача відновити виконавче провадження по виконанню виконавчих документів (Рішення 804 від 5 листопада 2008 року, Рішення 349 від 7 серпня 2009 року) у відповідності до вимог Закону України Про виконавче провадження .

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач неправомірно повернув виконавчі документи у зв'язку із невиконанням позивачем вимоги державного виконавця. На думку позивача, вимога є незаконною і тому не підлягала виконанню, а відтак постанови про повернення виконавчого документа та дії відповідача є неправомірними.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 29 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2015 року, позов задовольнив частково.

Постанови Відділу державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції в Донецькій області від 24 березня 2014 року ВП 46613764 та ВП 46614177 про повернення виконавчого документа стягувачу скасував.

Зобов'язав Відділ державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції в Донецькій області відновити виконавчі провадження з виконання Рішення УПФУ в Першотравневому районі Донецької області про стягнення заборгованості з гр. ОСОБА_1 349 від 07 серпня 2009 року та 804 від 05 листопада 2008 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Крім того, 29 квітня 2015 року під час розгляду справи, суд виявив порушення закону Відділом Державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції Донецької області та постановив окрему ухвалу про вжиття заходів судового реагування, передбачених статтею 166 Кодексу адміністративного судочинства України (в її редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Окрема ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року, залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2015 року.

У касаційних скаргах представник відповідача, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також винесені з порушенням норм матеріального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, а тому просив скасувати їх рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та скасувати окрему ухвалу про вжиття заходів судового реагування.

Аргументуючи вимоги касаційної скарги представник відповідача зазначає, що оскаржувані постанови про повернення виконавчого документа винесені на підставі невиконання вимог, якими стягувача уповноважено вручити особисто під розписку боржнику постанову про відкриття виконавчого провадження. Вимоги не були виконані позивачем, а також не були оскаржені, а тому постанови про повернення виконавчих документів є законними.

Представник відповідача вважає, що суди попередніх інстанцій не повно і не точно встановили фактичні обставини справи та прийняли необгрунтоване помилкове рішення щодо часткового задоволення позовних вимог.

Представник позивача у своїх запереченнях на касаційні скарги зазначає, що направляючи позивачу вимоги 318/6, 319/6 від 11 березня 2015 року, відповідач, як орган державної виконавчої влади діяв не на підставі, не в межах повноважень та у спосіб, що не передбачений Законом України Про виконавче провадження , тому постанови про повернення виконавчих документів винесені з порушенням норм цього закону. Рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими, а тому просив касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення судів без змін.

Касаційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що стягувач може, але не зобов'язаний, авансувати витрати на організацію та проведення виконавчих дій, а тому позивач не перешкоджав провадженню цих дій. Направляючи позивачу вимоги від 04 березня 2015 року та 11 березня 2015 року відповідач, як орган державної влади, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Законом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх в добровільному порядку визначені Законом України Про виконавче провадження .

Відповідно до статті 1 Закону України від 21 квітня 1999 року 606-XIV Про виконавче провадження (зараз і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон 606-XIV)), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 11 Закону 606-XIV, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, вживаючи заходи примусового виконання державний виконавець обмежений способом та порядком, встановлених виконавчим документом, і він не має повноважень на вчинення інших, не передбачених судовим рішенням, дій.

Згідно з статтею 5 Закону 606-XIV вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Пунктами 1.7, 1.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень , затвердженої наказом Міністерства юстиції України 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція, тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, установ, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Вимога державного виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом , та є обов'язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання державному виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.

За приписами статті 6 Закону 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. З наведеного вбачається, що законною є вимога, прийнята державним виконавцем відповідно до закону для здійснення його повноважень, за умови дотримання прав та законних інтересів учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій.

Статтею 31 Закону 606-XIV встановлений обов'язок державного виконавця надіслати сторонам виконавчого провадження документи виконавчого провадження, зокрема, копію постанови про відкриття виконавчого провадження - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, інші документи - простою кореспонденцією. За умови авансування стягувачем у порядку, передбаченому цим Законом , витрат на організацію та проведення виконавчих дій інші документи виконавчого провадження можуть надсилатися його учасникам рекомендованими листами.

Статтею 42 Закону 606-XIV передбачено, що з метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за погодженням з державним виконавцем внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до пункту 3.14 Інструкції авансові внески для здійснення необхідних витрат на забезпечення провадження виконавчих дій або для покриття їх частини можуть бути зроблені стягувачем шляхом перерахування цих коштів безпосередньо на відповідний рахунок органу ДВС. Суму коштів, яку необхідно внести на відповідний рахунок органу ДВС, стягувач визначає за погодженням з державним виконавцем з урахуванням необхідних витрат для проведення робіт.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 лютого 2015 року відповідачем відкриті виконавчі провадження ВП 46613764 та ВП 46614177 з примусового виконання Рішення УПФУ в Першотравневому районі Донецької області про стягнення заборгованості з гр. ОСОБА_1 349 від 07 серпня 2009 року та 804 від 05 листопада 2008 року відповідно.

04 березня 2015 року та 11 березня 2015 року у межах вказаних виконавчих проваджень відповідачем на адресу позивача направлені аналогічні за своїм змістом вимоги, якими від позивача вимагалося негайно надіслати боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення постанову про відкриття виконавчого провадження та виклик, про що протягом трьох днів повідомити відповідача та надати підтверджуючи документи.

Постановами ВДВС Першотравневого районного управління юстиції в Донецькій області від 24 березня 2014 року ВП 46613764 та ВП 46614177 вищезазначені виконавчі документи повернуті стягувачеві на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону України Про виконавче провадження , посилаючись на невиконання з боку позивача вимоги державного виконавця.

В касаційних скаргах відповідач зазначає, що вимоги Відділу Державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції Донецької області від 11 березня 2015 року 318/6 та 319/6 не були виконані позивачем, а також не були ним оскаржені. На думку відповідача вимоги повинні бути виконані або оскаржені у встановленому законодавством порядку та строк.

Колегія суддів зазначає, що доводи викладені в касаційній скарзі не узгоджуються з діючим законодавством.

Так, законодавством України не передбачено випадків, коли стягувач зобов'язаний або може (на вимогу чи за дорученням державного виконавця) надсилати боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення постанову про відкриття виконавчого провадження, виклик та постанову про стягнення виконавчого збору.

Таким чином, відповідач не мав права вимагати від позивача вчиняти вказані дії та вимагати звіт про їх виконання.

Тому, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що, направляючи позивачу вимоги від 11 березня 2015 року 318/6 та 319/6, відповідач, як орган державної влади, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Законом 606-XIV , і використовував свої повноваження не з метою, з якою це повноваження надано, а відтак, позивач не був зобов'язаний виконувати дані вимоги. За приписами Закону 606-XIV позивач мав право оскаржити вимогу, але не був зобов'язаний це робити, і тому факт не оскарження вимоги не свідчить про її легітимність, а невиконання останньої не може вважатися перешкоджанням провадженню виконавчих дій.

Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на відсутність коштів на фінансування витрат державної виконавчої служби на відправлення кореспонденції, та наявність у позивача, відповідно статті 47 Закону 606-XIV права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання, не можна вважати підставами для визнання оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документу законною і як наслідок рішення судів такими, що підлягають скасуванню.

Крім того, судами встановлено, що своїми діями виконуючий обов'язки начальника Відділу Державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції Донецької області ОСОБА_2 порушив правовий порядок в Україні, який ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, і створив штучні підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві.

Діями вказаної посадової особи були порушені права та інтереси позивача у виконавчих провадженнях ВП 46613764 та ВП 46614177.

Відповідно до частини першої статті 166 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону , може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про достатність підстав для вжиття заходів судового реагування, передбачених статтею 166 КАС України . З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, який переглядав окрему ухвалу суду першої інстанції і обґрунтовано залишив її без змін.

Аналізуючи встановлені судами обставини справи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають до часткового задоволення, оскільки оскаржувані рішення відповідача є такими що не відповідають вимогам законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій..

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційних скаргах, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 242, 341, 345, 350, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги Відділу державної виконавчої служби Першотравневого районного управління юстиції у Донецькій області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2015 року, окрему ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець