Постанова in case no. 2а-11388/11/1370

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2018 Київ К/9901/905/18 2а-11388/11/1370

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інспе

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 (колегія у складі суддів: Коморний О.І., Костів М.В., Хома О.П.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 (колегія у складі суддів: Гінда О.М., Заверуха О.Б., Ніколіна В.В.)

у справі 2а-11388/11/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інспе

до Львівської митниці та Державної митної служби України

про скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інспе звернулося до суду з позовом до Львівської митниці та Державної митної служби України про скасуванняскасування податкових повідомлень-рішень від 02.09.2011 84, згідно якого визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 2 898 грн. 19 коп., від 11.10.2011 97, яким застосовано штрафну санкцію в сумі 1 грн., та рішення про результати розгляду скарги від 04.10.2011 11.1/2-1 5.1/13779.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав про те, що ввезений ним товар у комерційних цілях не використовувався, чим дотримано вимоги п.п. 206.4.2 п. 206.4 ст. 206 Податкового Кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносинах, далі - ПК України). Тому, відповідачами безпідставно віднесено позивача до категорії суб'єкта господарювання, який в порушення вимог Конвенції про тимчасове ввезення, підписаної 26.06.1990, до якої Україна приєдналась з 24.03.2004 згідно із Законом України Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезення від 24.03.2004 1661-IV (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносинах, далі - Конвенція), здійснив поміщення таких товарів у режимі тимчасового ввезення з умовами повного звільненням від оподаткування.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовної заяви, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач всупереч вимогам статті 3 Додатку В.1 до Конвенції, ввезені ним товари передав ФОП Свистович Ю.П. за договорами позички, які в подальшому використовувалися в комерційній діяльності.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, так як суди не звернули увагу на обставину невикористання привезеного ним з-за кордону товару у комерційних цілях.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

17.04.2013 Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження по справі.

03.01.2018 дана справа передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку частини першої пункту четвертого розділу 7 Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03.10.2017 2147.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.08.2011 Львівською митницею проведено невиїзну документальну перевірку позивача, про що складено акт 043/11/20900000023962569, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення 84 від 02.09.2011 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2897 грн. 19 коп., - за основним платежем та 1 грн. за штрафними санкціями та податкове повідомлення-рішення від 11.10.2011 року 97, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1 грн. 00 коп.

За наслідками адміністративного оскарження, рішенням Державної митної служби України 11.1/2-15.1/13779 від 15.09.2011 спірне податкове повідомлення-рішення 84 від 02.09.2011 залишено без змін.

Мотивами прийняття оскаржених у даній справі рішень митних органів стало те, що позивачем в комерційних цілях використовувались товари, які тимчасово ввезені на митну територію України з метою професійного навчання та демонстрації на умовах повного звільненням від оподаткування.

Статтею 204 Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин, втрата чинності - 01.06.2012, далі - МК України) встановлено, що тимчасове ввезення (вивезення) - митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за межі митної території України з обов'язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування.

Відповідно до ст. 206 МК України встановлено, що дозвіл на тимчасове ввезення на митну територію України (тимчасове вивезення за межі митної території України) під зобов'язання про зворотне вивезення допускається, зокрема, щодо товарів, призначених для демонстрації або використання на виставках, ярмарках, конференціях або інших подібних заходах.

Згідно із ст. 209 цього Кодексу звільнення від сплати податків під час переміщення товарів у режимі тимчасового ввезення (вивезення) регулюється виключно податковими законами України.

Податковим законодавством на той період часу визначалось, що повне умовне звільнення застосовувалось у разі тимчасового ввезення на митну територію України та подальшого вивезення товарів відповідно до Митного кодексу України та додатків B.1 - B.9, C, D до Конвенції (п.п. а 206.2.4 п. 206.2 ст. 206 ПК України).

Правом на тимчасове ввезення відповідно до статті 2 Додатка 5.В цієї Конвенції користуються товари, які ввозяться виключно для освітніх, наукових чи культурних цілей.

У відповідності до п. а ч. 1 ст. 3 Додатка В.5 до Конвенції товари, які ввозяться для освітніх, наукових чи культурних цілей, повинні належати особі, зареєстрованій за межами території тимчасового ввезення, і ввозитись уповноваженими для цього установами в розумних кількостях, з урахуванням мети ввезення; вони не повинні використовуватись у комерційних цілях.

Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (Покупець) та фірмою Іnstitut Straumann АG (Продавець) укладено контракт К-001/01/06 від 27.11.2006, предметом якого є купівля виробів для надання стоматологічних послуг (далі - Контракт). При цьому згідно п. 1.3 цього Контракту Продавець вправі безоплатно направляти Покупцю товари для демонстрування на спеціалізованих виставках, а також для проведення навчальних курсів та семінарів тощо, з наступним їх поверненням продавцю після закінчення відповідних заходів.

Реалізуючи право, визначене зазначеним пунктом 1.3 Контракту, позивач ввіз на митну територію України товари для надання стоматологічних послуг з метою їх демонстрації, а також для проведення навчальних курсів. У зв'язку з чим, проведене їх митне оформлення, згідно ВМД 209000009/2011/005009 від 28.02.2011 типу ІМ31 : товар 1, - код 9023008000 згідно з УКТЗЕД, митна/фактурна вартість - 93 801.49 грн.; товар 2, - код товару 9018499000 згідно з УКТЗЕД, митна/фактурна вартість - 2 771,41 грн.

Ввізне мито на товари задекларовані за кодами 9023008000 та 9018499000 згідно з УКТЗЕД нараховувалось у відповідності до Закону України Про внесення змін до Закону України Про Митний тариф України від 21.12.2010 2829-VI за ставкою 0 % від митної вартості товару.

Надалі такі товари згідно із Договорами позички 01/07/08 від 01.07.2008 та 10/10/08 від 10.10.2008 були надані у безоплатне користування ФОП Свистович Ю.П., яка використовувала цей товар у свій господарській діяльності шляхом спрямування на проведення оплачуваних навчальних курсах в м. Києві та Львові.

Враховуючи те, що позивачем не здійснювалось безпосереднє використання даних товарів, згідно умов пункту 1.3 Контракту та виходячи з наведених норм права, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно правомірності нарахованих на нього зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі про неотримання зазначеним ФОП Свистович Ю.П. коштів при проведенні відповідних семінарів, як і не дослідження цього факту судами попередніх інстанцій є необґрунтованими, так як ці правовідносини не є спірними у даній справі.

При цьому є вірними, в даному випадку, посилання судом першої інстанції на ст.3 Глави ІІІ Додатка В.1 Конвенції, згідно якої: Протягом усього періоду користування правами на пільги, передбаченими цією Конвенцією, товари, на які поширено режим тимчасового ввезення, за винятком випадків, коли це дозволяється національним законодавством території тимчасового ввезення, не можуть бути: (a) позичені чи використані будь-яким чином як винагорода або предмет оренди; або (b) перевезені з місця проведення заходу.

Тобто, факт укладення договору позички є самостійною обставиною порушення вимог Конвенції.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інспе залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П. Юрченко

Судді І.А. Васильєва

С.С. Пасічник