Постанова in case no. 619/5424/14-а

ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24.01.2018 Київ К/9901/1113/18 619/5424/14-а

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу 619/5424/14-а

за позовом ОСОБА_1 до Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області про поновлення на посаді сільського голови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області на постанову Дергачівського районного суду Харківської області, прийняту 23 лютого 2015 року у складі головуючого судді Овсяннікова В. С., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, прийняту 2 квітня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Філатова Ю. М., суддів: Водолажської Н. С., Бенедик А. П.,

у с т а н о в и в :

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, в якому просив поновити його на посаді сільського голови Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області.

Дергачівський районний суд Харківської області постановою від 23 лютого 2015 року, яку залишив без змін Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 квітня 2015 року, в задоволені позову відмовив.

У касаційній скарзі Черкасько-Лозівська сільська рада Дергачівського району Харківської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким залишити позов без розгляду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 приступив до виконання своїх обов'язків голови Черкасько-Лозівської сільської ради Харківської області з 12 листопада 2010 року.

Вироком Жовтневого районного суду міста Харкова від 5 червня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

20 січня 2014 року Черкасько-Лозівська сільська рада Дергачівського району Харківської області прийняла рішення 1 Про прийняття до відома факту набрання законної сили обвинувального вироку Жовтневого районного суду міста Харкова від 5 червня 2013 року .

Судова палата по кримінальним справам апеляційного суду Харківської області ухвалою від 3 липня 2014 року скасувала вирок Жовтневого районного суду від 5 червня 2013 року щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 365 КК України, у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, за частиною другою статті 366 КК України ОСОБА_1 від відбування покарання звільнено на підставі Закону України Про амністію в 2014 році .

Черкасько-Лозівська сільська рада Дергачівського району Харківської області рішенням 97 від 1 серпня 2014 року скасувала власне рішення 1 від 20 січня 2014 року як таке, що втратило чинність; поновила повноваження сільського голови Черкасько-Лозівської сільської ради ОСОБА_1 з 20 січня 2014 року на підставі рішення апеляційного суду Харківської області від 3 липня 2014 року.

Вважаючи за неможливе виконання повноважень голови Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, у зв'язку з відсутності доступу до печатки Ради, хоча з посади звільнений не був, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові ОСОБА_1, виходив із відсутності порушеного права останнього, оскільки на час подання позову він обіймав посаду голови Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області та мав право виконувати обов'язки голови ради. У зв'язку з цим суд зазначив, що звернення з цим позовом до суду є невірним способом захисту його прав.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, лише вказав, що позивач не пропустив строк звернення до суду, передбачений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішення у справі порушили норми процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції Закону, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути припинені достроково у випадках, передбачених статтею 79 цього Закону, що має наслідком звільнення його з посади.

Пунктом третім частини першою статті 79 цього Закону передбачено, що повноваження сільського, селищного, міського голови вважаються достроково припиненими у разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього.

Відповідно до частини сьомою статті 79 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції Закону, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) повноваження сільського, селищного, міського голови припиняються достроково, а відповідна особа звільняється з посади з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, - з дня прийняття відповідною радою рішення, яким береться до відома зазначений факт.

Аналіз наведених норм права свідчить, що підставою для припинення повноважень сільського голови є набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього. При цьому самої підстави недостатньо, оскільки процедура припинення повноважень передбачає, що повноваження припиняються з дня прийняття відповідною радою рішення, яким береться до відома про набрання законної сили обвинувальним вироком щодо особи, датою звільнення - дата рішення ради, на пленарному засіданні якої відповідний факт був прийнятий до відома.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону, яка діяла на момент вчинення судом процесуальної дії) передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України , стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону, яка діяла на момент вчинення судом процесуальної дії)). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону, яка діяла на момент вчинення судом процесуальної дії) щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Отже, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Відповідно до положень статей 163, 165, 206, 207 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону, яка діяла на момент вчинення судом процесуальної дії) ухвала/постанова складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин рішення.

Так, обов'язково у судовому рішенні суд має зазначити мотиви, з яких він виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Між тим, в порушення вказаних норм процесуального права, суд першої інстанції не вказав норми матеріального права, на підставі яких зроблений висновок про те, що особа не була звільнена, тобто не дослідив існування підстави звільнення та процедуру звільнення на предмет законності.

Відсутність в судових рішеннях аргументів за якими суд відхиляє обставини, на які посилається сторона як на обґрунтування своїх вимог чи заперечень свідчить, що суд не почув сторону, чим порушив норми процесуального закону.

Суд апеляційної інстанцій не усунув помилки суду першої інстанції, хоча скаржник у апеляційній скарзі посилався на неправильне застосуванням судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, обмежився лише оцінкою положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону, яка діяла на момент вчинення судом процесуальної дії).

Колегія суддів наголошує на тому, що адміністративний суд не обмежений у оцінці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які не є предметом розгляду справи, але висновок щодо яких впливає на правильність її вирішення по суті, із зазначенням відповідного висновку в мотивувальній частині рішення. При цьому такі висновки повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII Перехідні положення цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1 і 2 частини першої статті 353 КАС України).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з'ясування обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону, яка діяла на момент вчинення судом процесуальної дії) щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 253 КАС України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області задовольнити частково.

Постанову Дергачівський районний суд Харківської області від 23 лютого 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т.Г.Стрелець

Судді О.В.Білоус

І.Л.Желтобрюх