Постанова in case no. 422/2917/12

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,

суддів Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Спецсервіс , ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернова Ольга Іванівна, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, протоколу проведення прилюдних торгів, акта про проведення прилюдних торгів, свідоцтва про право власності на придбане нерухоме майно за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 4 жовтня 2004 року Дніпропетровська обласна філія Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Спецсервіс (далі - ДП Спецсервіс ) на примусове виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_5 аліментів на користь ОСОБА_10 провела прилюдні торги з реалізації належного позивачу нерухомого майна - 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, про що державним виконавцем 4 жовтня 2004 року було складено акт про проведення прилюдних торгів з реалізації предмета арештованого майна. Переможцем торгів став ОСОБА_11

Позивач зазначив, що прилюдні торги були проведені з порушенням положень Закону України від 21 квітня 1999 року 606-XIV Про виконавче провадження , Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року 74/5, та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 року 68/5 (далі - Тимчасове положення), оскільки його не було повідомлено про їх підготовку й проведення та оціночну вартість майна, яка, на думку позивача, суттєво занижена та не відповідає реальній вартості на той час; крім того, не з'ясовано можливості передачі спірного майна стягувачу як співвласнику будинку в рахунок погашення боргу з проведенням відповідного перерахунку тощо.

ОСОБА_5, посилаючись на зазначені обставини та порушення його прав як боржника, просив суд: визнати недійсними і такими, що не відбулись, прилюдні торги з реалізації 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, проведені ДП Спецсервіс ; визнати недійсними акт проведення зазначених прилюдних торгів та свідоцтво про право власності ОСОБА_6 на спірне нерухоме майно.

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від

13 червня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовив.

Апеляційний суд Дніпропетровської області 2 грудня 2015 року рішення місцевого суду скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнив частково: визнав недійсними прилюдні торги, проведені ДП Спецсервіс , з реалізації належного ОСОБА_5 нерухомого майна - 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, результати яких оформлено протоколом 1 прилюдних торгів з реалізації належного ОСОБА_5 арештованого майна від 14 вересня 2004 року; визнав недійсним акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів з реалізації зазначеного нерухомого майна, що був затверджений начальником відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська (далі - ВДВС Ленінського РУЮ м. Дніпропетровська) 4 жовтня 2004 року; визнав недійсним свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно, видане 5 жовтня 2004 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черновою О.І. на ім'я ОСОБА_6; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 17 березня 2016 року відмовив ОСОБА_6 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У грудні 2016 року до Верховного Суду України звернувся

ОСОБА_6 із заявою про перегляд ухвалених у справі рішень, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи свої доводи, заявник посилається на постанову Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року ( 6-1504цс16).

У зв'язку із цим ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2016 року й рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 грудня 2015 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 360 5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ВДВС Ленінського РУЮ м. Дніпропетровська в ході примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_5 аліментів на користь ОСОБА_10 7 квітня 2004 року було складено акт опису та арешту майна, яким описано 1/2 частину будинку 7 на вул. Курако в смт Таромському в

м. Дніпропетровську, після чого державним виконавцем підготовлено пакет документів для подальшого передання арештованого майна на реалізацію

(т. 1, а. с. 10 - 11).

Згідно з цим актом опису та арешту майна зазначений будинок прийнято на відповідальне зберігання ОСОБА_10

Реалізація арештованого майна боржника ОСОБА_5 - 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 проводилась організатором торгів, а саме ДП Спецсервіс , за договором

2-22/125 про надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, укладеним 2 серпня 2004 року з ВДВС Ленінського РУЮ м. Дніпропетровська.

Згідно з протоколом від 14 вересня 2004 року 1 ОСОБА_6 визнано переможцем прилюдних торгів, проведених за заявкою ВДВС Ленінського РУЮ м. Дніпропетровська, на належну раніше позивачу 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, за яку сплачено 16 тис. 550 грн (т. 1, а. с. 64).

5 жовтня 2004 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черновою О.І. на підставі акта проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна було видано свідоцтво, відповідно до якого право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6, яку він придбав за 16 тис. 550 грн з прилюдних торгів (т. 1, а. с. 13).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов'язковою умовою правомірності правочину, тоді як їх недотримання зумовлює визнання правочину недійсним лише за умови наявності порушень, що могли вплинути на результат торгів, зокрема порушень прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

При цьому суд урахував, що ДП Спецсервіс не опублікувало інформаційного повідомлення щодо призначення прилюдних торгів, не надіслало повідомлення боржнику про дату, час, місце, а також стартову ціну реалізації майна, що спричинило його необізнаність стосовно проведення торгів, тобто позбавило ОСОБА_5 можливості захисту свого права шляхом участі в торгах.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від

12 жовтня 2016 року 6-1504цс16 міститься висновок щодо застосування статті 45 Закону України Про іпотеку та пункту 3.11 Тимчасового положення під час звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

У справі, за результатами розгляду якої прийнято надану заявником для порівняння постанову, та у справі, рішення в якій просить переглянути заявник, встановлено різні фактичні обставини.

Підстави для висновку про те, що ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня

2016 року не відповідає викладеному в указаній постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, відсутні.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 грудня 2015 року.

Керуючись статтями 355, 360 3 , 360 5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 грудня 2015 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко