Постанова in case no. 800/331/16 (800/13/16)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2017 року м. Київ 800/331/16 (800/13/16)

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Швеця В.В.,

суддів Пасічник С.С.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Стародуб О.П., Штульман І.В.,

при секретарі Борілло Ю.В.,

за участю:

представників позивача ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

ОСОБА_6,

представника відповідача Белінської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_8 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання незаконним і скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року ОСОБА_8 звернувся до Вищого адміністративного суду України з вказаним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_18. за порушення присяги (далі - Рішення).

В обґрунтування позову зазначив, що спірне Рішення прийнято відповідачем поза межами строку, протягом якого можливе його прийняття, оскільки станом на 23 січня 2014 року діяла редакція Закону України від 7 липня 2010 року 2453-УІ Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон 2453-УІ), згідно з якою дисциплінарне стягнення до судді могло бути застосовано не пізніше року з дня вчинення проступку.

Відповідач не вправі був здійснювати повторну оцінку процесуального рішення та обставин його ухвалення, адже судове рішення, ухвалене 23 січня 2014 року, було предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який за наслідками розгляду не скасував його, а лише змінив у частині обрання більш м'якого запобіжного заходу та підтвердив існування обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення і підстав для обрання запобіжного заходу.

Відповідачем порушено порядок розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_18., оскільки 26 листопада 2015 року під час розгляду справи позивач надав пояснення та відповіді на всі наявні запитання за наслідками цього розгляду, однак ВРЮ прийняла рішення про відкладення розгляду справи з підстав необхідності витребування додаткових матеріалів, які, на його думку, не стосуються дисциплінарного провадження та стали вирішальними для прийняття оскаржуваного рішення.

Вважає, що відповідач всупереч частини другої статті 19 Конституції України та частини першої статті 25 Закону України Про Вищу раду юстиції розглянув питання на свій розсуд, що не були порушені у встановленому порядку перед ним, у зв'язку з чим вийшов за межі перевірки та предмету розгляду дисциплінарної справи.

Однак, ВРЮ не має права розширювати межі перевірки за рахунок оцінювання обставин розгляду суддею інших судових справ, з приводу чого відсутні скарги, адресовані ВРЮ, оскільки до її повноважень належить розгляд виключно скарг, які у встановленому законом порядку надійшли на її розгляд та стосуються конкретних відомостей.

Крім того, відповідач не прийняв рішення у строк, визначений законом.

Так, відповідно до частини другої статті 7 Закону України Про відновлення довіри до судової влади в Україні висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється ВРЮ для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку.

Висновок Тимчасової спеціальної комісії складено 24 жовтня 2014 року, тоді як дії щодо провадження по вказаному висновку у ВРЮ розпочалися лише 30 липня 2015 року. Таким чином, відповідач не мав права приймати спірне рішення по спеціальній процедурі притягнення до відповідальності поза межами встановленого законодавством строку, оскільки такі спеціальні повноваження надані відповідачу лише на чітко визначений термін.

У запереченнях на адміністративний позов представник відповідача вважає доводи позивача необґрунтованими, посилаючись на те, що спірне рішення є законним та обґрунтованим, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Зазначив, що Конституцією України визначений перелік підстав звільнення суддів з посад, серед яких зазначено і звільнення суддів з посад у разі порушення суддею присяги (пункт 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України). При прийнятті рішень про внесення подання про звільнення суддів з посад у зв'язку з порушенням присяги ВРЮ дається оцінка дій судді при розгляді справи щодо дотримання присяги, зокрема, щодо об'єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого здійснення правосуддя. За наслідками розгляду дисциплінарної справи, ВРЮ дійшла висновку, що, постановляючи ухвалу про обрання відносно ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя ОСОБА_8 не забезпечив повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини. Допущені суддею ОСОБА_8. порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов'язків та принижують авторитет судової влади. З огляду на зазначене ВРЮ визнала достатніми ознаки порушення присяги для внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_8 з посади за порушення присяги.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України Про Вищу раду юстиції ВРЮ, члени ВРЮ для здійснення своїх повноважень можуть витребувати та одержати необхідну інформацію від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від норми власності та підпорядкування, громадян чи їх об'єднань.

У зв'язку з розглядом дисциплінарної справи, відкритої за висновком Тимчасової спеціальної комісії від 24 жовтня 2014 року 5/02-14, відповідач витребував з Дарницького районного суду міста Києва листом від 27 листопада 2015 року 9220/0/9-15 додаткові відомості та матеріали з метою прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, які мають для цього значення.

При розгляді матеріалів відповідачем вжито всіх необхідних заходів для забезпечення можливості позивачеві висловити свої доводи з приводу порушень, які ставилися йому у провину, шляхом направлення відповідних повідомлень та копій документів. З витягів з протоколів засідань ВРЮ та з рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року 1192/0/15-15 вбачається, що позивач та його представник були ознайомлені з правами на надання доказів та пояснень, тому рішення прийнято з урахуванням пояснень позивача.

Стосовно недотримання ВРЮ порядку прийняття рішення про внесення подання про звільнення позивача з посади судді, відповідач пояснив, що ВРЮ не здійснювала своїх повноважень у період з 11 квітня 2014 року до 4 червня 2015 року через відсутність складу зазначеного органу, передбаченого Конституцією України та Законом України Про Вищу раду юстиції .

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України Про відновлення довіри до судової влади в Україні висновок тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється ВРЮ для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному Законом, порушення даного строку ВРЮ не є підставою для припинення процедури перевірки судді.

Тому прийняття рішення ВРЮ за межами строку у три місяці з моменту його направлення, з огляду на відсутність повноважного складу ВРЮ у період з 11 квітня 2014 року до 4 червня 2015 року, відповідач вважає таким, що не порушує порядку прийняття рішення про внесення подання про звільнення позивача з посади у зв'язку з порушенням присяги судді.

Строк накладання дисциплінарного стягнення, встановлений у частині четвертій статті 87 Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону від 7 липня 2010 року, до звільнення за порушення присяги не застосовувався, і звільнення судді за порушення присяги не було обмежено в часі.

Узгодження строків дисциплінарного провадження щодо звільнення судді за порушення присяги відповідно до статті 32 Закону України Про Вищу раду юстиції у редакції, яка набула чинності 27 лютого 2015 року, зі строками для застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення судді з посади з підстав порушення присяги відбулось з набранням чинності змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд , який з 28 березня 2015 року запровадив строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за порушення присяги.

Тобто, законодавче закріплення звільнення судді за порушення присяги, як виду дисциплінарного стягнення, та встановлення трирічного строку давності притягнення до дисциплінарної відповідальності відбулось одночасно і набрало чинності з 28 березня 2015 року.

Таким чином, підлягає застосуванню частина четверта статті 96 Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд , відповідно до якої строк застосування дисциплінарного стягнення до судді ОСОБА_8 у виді звільнення за порушення присяги не закінчився.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, вважаючи оскаржуване рішення ВРЮ законним та обґрунтованим, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Указом Президента України від 7 жовтня 2005 року 1429/2005 Про призначення суддів відповідно до статті 127 та частини першої статті 128 Конституції України ОСОБА_8 призначено строком на п'ять років на посаду судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська. 7 листопада 2005 року складено присягу судді.

Постановою Верховної Ради України від 2 грудня 2010 року 2760-VІ Про обрання суддів відповідно до пункту 27 частини першої статті 85, частини першої статті 128 Конституції України ОСОБА_8 призначено на посаду цього ж суду безстроково.

Указом Президента України від 15 червня 2012 року 395/2012 ОСОБА_8 переведено на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва. З 2 липня 2012 року виконує повноваження голови цього ж суду.

23 січня 2014 року слідчий суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_8 постановив ухвалу, якою задоволено клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Кочур Л.В. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_11 в рамках кримінального провадження 12014100000000217, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 січня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України, та застосовано до ОСОБА_11 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 60 днів, тобто до 21 березня 2014 року.

Ухвала слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_18. від 23 січня 2014 року була предметом перевірки судом апеляційної інстанції, який за наслідками розгляду її скасував та обрав ОСОБА_11 більш м'який запобіжний захід - у вигляді домашнього арешту в певний період доби.

До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) 17 липня 2014 року надійшла скарга ОСОБА_11 від 14 липня 2014 року про порушення суддею Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_8. норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження 12014100000000217, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України, - масові заворушення.

За результатами перевірки ТСК складено висновок від 24 жовтня 2014 року 5/02-14, в якому визнано наявність ознак порушення присяги, а висновок з матеріалами перевірки направлено до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.

Ухвалою від 10 вересня 2015 року ВРЮ відкрито дисциплінарну справу відносно ОСОБА_8 за вказаним вище висновком ТСК.

17 грудня 2015 року ВРЮ прийнято рішення 1192/0/15-15 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за порушення присяги.

В спірному рішенні зазначено, що застосовуючи до ОСОБА_11 винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_8 не в повній мірі дотримався вимог кримінального процесуального законодавства України, а саме припустився порушень вимог статей 177, 178, 183, 194, 206 КПК України, які істотно вплинули на правильність прийнятого рішення та тягнуть за собою його скасування.

Такого висновку відповідач дійшов, посилаючись на те, що 23 січня 2014 року слідчий суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_8 постановив ухвалу, якою задоволено клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Кочур Л.В. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_11 в рамках кримінального провадження 12014100000000217, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 січня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України, та застосовано до ОСОБА_11 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком 60 днів, тобто до 21 березня 2014 року.

При цьому слідчий суддя виходив із того, що докази та обставини, на які посилається слідчий та прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, а також вчиняти інше кримінальне правопорушення та таким чином негативно вплинути на хід розслідування кримінального провадження, а для запобігання ризикам, які зазначені у клопотанні та наведені у судовому засіданні, на його думку, було недостатнім застосування більш м'якого запобіжного заходу.

Однак, в ухвалі про застосування запобіжного заходу не міститься посилання на докази, які обґрунтовують обставини, передбачені пунктами 1-3 статті 196 КПК України.

Крім того, слідчим суддею ОСОБА_8. не наведено в ухвалі оцінки доказів, а саме: довідки начальника ескалаторної служби ПК Київський метрополітен ОСОБА_12 від 22 січня 2014 року та протоколів опитування співробітників ОСОБА_11 - ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, долучених у судовому засіданні до матеріалів справи захисником ОСОБА_11 - ОСОБА_16, згідно з якими 20 січня 2014 року ОСОБА_11 до початку робочого дня зареєструвався у журналі приходу громадян, а з 8 год. 00 хв. ранку та впродовж дня його на роботі не було.

Ухвала слідчого судді також не містить мотивів, з яких суд не взяв до уваги зазначені докази.

Тобто, слідчим суддею ОСОБА_8. при постановленні ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не були враховані вимоги пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі Нечипорук і Йонкало проти України , відповідно до якого термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства від 30 серпня 1990 року, пункт 32, Series A, 182), а також пункту 1 частини першої статті 178 КПК України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов'язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

Також слідчий суддя не звернув уваги, що в момент затримання ОСОБА_11 не було складено протоколу затримання. Протокол затримання було складено о 18 год. 30 хв. лише 21 січня 2014 року (у якому всупереч вимогам частини п'ятої статті 208 КПК України не вказано дату і точний час фактичного затримання), а з самим протоколом затримання ОСОБА_11 ознайомлено лише 22 січня 2014 року.

У матеріалах справи немає відомостей щодо повідомлення близьких родичів чи членів сім'ї про затримання, а також не надано оцінку несвоєчасному допуску захисника, оскільки адвокат був допущений до затриманого тільки через 11 годин - 20 січня 2014 року о 19 год.00 хв., що є порушенням статей 29 та 59 Конституції України та статті 213 КПК України.

Окрім цього, у рішенні ВРЮ від 17 грудня 2015 року також зазначено, що ОСОБА_8 в порушення вимог пункту 3 частини першої статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу не врахував стан здоров'я підозрюваного, адже з 20 січня 2014 року по дату постановлення ухвали ОСОБА_17 знаходився на стаціонарному лікуванні в лікарні із діагнозом закрита черепно-мозкова травма та струс головного мозку .

Шляхом прослуховування технічного запису судового засідання щодо розгляду слідчим суддею ОСОБА_8. вказаного клопотання, судом встановлено, що підозрюваний ОСОБА_11 заявив про застосування до нього насильства співробітниками міліції, у результаті яких він отримав тілесні ушкодження. Дані покази підтвердив його захисник та додав виписку із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_11 від 20 січня 2014 року з діагнозом: закрита черепно-мозкова травма та струс головного мозку, забійна рана м'яких тканин лобно-тім'яної ділянки та висновок Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги відділення променевої діагностики від 21 січня 2014 року.

Разом з цим слідчим Кочур Л.В. до матеріалів кримінального провадження долучено заяву ОСОБА_11 на ім'я начальника Дарницького РУ ГУ МВС України у місті Києві від 20 січня 2014 року про відмову від проведення судово-медичної експертизи, проте підозрюваний в судовому засіданні пояснив, що на момент підписання заяви про відмову від проведення СМЕ розшифрування цієї абревіатури йому не було відомо.

Згідно з висновками ВРЮ вказані обставини суддею ОСОБА_8. усупереч вимогам частини шостої статті 206 КПК України залишено без уваги та відповідного реагування.

Частиною шостою статті 206 КПК України передбачено, що якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:

1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;

2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи;

3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

Пунктом сьомим зазначеної статті передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади

Слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються (пункт восьмий статті 206 КПК України).

В ході розгляду справи встановлено, що в порушення вимог частини шостої статті 206 КПК України позивач, розглядаючи клопотання про обрання щодо ОСОБА_11 запобіжного заходу, заяву останнього про застосування щодо нього під час затримання насильства проігнорував, невідкладне проведення медичного обстеження особи під судовим контролем не забезпечив, проведення дослідження фактів такого насильства відповідному органу досудового розслідування не доручив і необхідних заходів для забезпечення безпеки особи не вжив.

Також позивачем не було з'ясовано чи такі заходи здійснені або здійснюються, що за правилами частини восьмої цієї статті дозволяє не здійснювати комплекс заходів передбачених частиною шостою статті 206 КПК України.

Ураховуючи викладене, відповідач в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про те, що постановляючи ухвалу про обрання відносно ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя ОСОБА_8 не забезпечив повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практиці європейського суду з прав людини. Допущені суддею ОСОБА_8. порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов'язків та принижують авторитет судової влади.

Частиною четвертою статті 54 Закону України Про судоустрій і статус суддів (в редакції, чинній на момент постановлення зазначених вище ухвал) передбачено, що суддя зобов'язаний, зокрема, додержуватися присяги судді.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року 22/98-ВР (чинного на момент постановлення зазначених вище ухвал про обрання запобіжного заходу) Про Вищу раду юстиції порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а також порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Частина друга статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року 22/98-ВР (чинного на момент прийняття відповідачем спірного рішення) Про Вищу раду юстиції передбачала, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

За змістом частини другої статті 97 Закону України Про судоустрій і статус суддів подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині з внесенням змін до законодавства не змінилися.

Виходячи з повноважень Вищої ради юстиції, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України від 15 січня 1998 року 22/98-ВР Про Вищу раду юстиції , чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Вища рада юстиції є єдиним у державі конституційним органом, до повноважень якого належить внесення подань про звільнення суддів з посад до органу, який призначив або обрав суддю. Так само Основним Законом - Конституцією України визначений перелік підстав звільнення суддів з посад, серед яких зазначено і звільнення суддів з посад у разі порушення суддею присяги (пункт 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України).

При прийнятті оскаржуваного рішення стосовно судді ОСОБА_18. відповідачем враховано характеризуючі суддю дані, показники його роботи та особисті якості. Водночас, встановлені порушення законодавства, а також наслідки за результатами вчиненого діяння свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справи, що порочить звання судді, а отже є порушенням присяги і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.

З огляду на наведене, оскаржуване рішення ґрунтується на вимогах закону, а тому підстави для його скасування відсутні.

Крім того, вказане рішення прийнято відповідачем у межах строку, встановленого статтею 96 Закону 2453-VI, оскільки на час ухвалення суддею ОСОБА_8. судового рішення про обрання запобіжних заходів законодавством не було встановлено строк для вирішення питання про звільнення судді за порушення присяги, тому підлягає застосуванню строк - три роки, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону 2453-VI, у редакції, чинній на даний час, як такий, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що ВРЮ приймаючи рішення від 17 грудня 2015 року про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за порушення присяги, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а саме рішення є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись статтями 160-163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_8 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним і скасування рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Швець

Судді С.С. Пасічник

Ю.Й. Рецебуринський

О.П. Стародуб

І.В. Штульман