Постанова in case no. 800/651/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія) про визнання незаконним і скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 у порядку статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) звернувся до Вищого адміністративного суду України із позовом, у якому просив визнати незаконним і скасувати рішення Комісії від 5 грудня 2016 року 41/вс-16, яким йому відмовлено у допуску до участі в конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказав на те, що законодавством не встановлено спеціального визначення вжитого у статті 38 Закону України від 2 червня 2016 року 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон 1402-VIII) терміна сукупний стаж (досвід) та правил його обчислення, при цьому буквальне тлумачення слова сукупний і терміна сукупність дає підстави вважати, що науковий стаж та професійний досвід адвоката підлягають обчисленню за пунктом 4 частини першої згаданої статті Закону незалежно від того, набуті вони одночасно (паралельно) чи поступово. Визначальною є сама наявність наукового стажу та професійного досвіду адвоката, які у своїй сумі (сукупно) складають 10 років. Оскаржуване ж рішення Комісії не обґрунтоване нормами закону, які б закріплювали необхідність врахування тільки того сукупного стажу, який набутий поступово.

Вищий адміністративний суд України постановою від 20 березня 2017 року в задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив із того, що наведене позивачем тлумачення про можливість одночасного набуття стажу наукової роботи та досвіду професійної діяльності адвоката як підстави для обрахування їх у сукупності надає необґрунтовану перевагу при застосуванні пункту 4 частини першої та не відповідає змісту статті 38 Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_281/ed_2017_01_05/pravo1/T161402.html?pravo=1> 1402-VIII, якою вимагається здійснення відповідної професійної діяльності протягом визначеного законом <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_01_05/pravo1/T161402.html?pravo=1> строку.

Таким чином, оскільки у ОСОБА_1 відсутній стаж наукової роботи та досвід професійної діяльності адвоката протягом 10 років, він не є особою, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді Верховного Суду, а тому оскаржуване рішення Комісії прийняте в межах закону.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав заяву про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС, у якій просив постанову Вищого адміністративного суду України від 20 березня 2017 року скасувати та ухвалити нову - про задоволення позову.

Перевіривши наведені у заяві та запереченнях на неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4 розділу ХІІ Закону 1402-VIII передбачено утворення Верховного Суду, судді якого призначаються за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 79 зазначеного Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_714/ed_2017_01_05/pravo1/T161402.html?pravo=1> конкурс на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду проводиться Комісією відповідно до Закону.

7 листопада 2016 року Комісія прийняла рішення 145/зп-16 про оголошення конкурсу на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, затвердила Умови проведення конкурсу.

30 листопада 2016 року ОСОБА_1 подав до Комісії заяву про проведення кваліфікаційного оцінювання для участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою призначення.

5 грудня 2016 Комісія прийняла рішення 41/вс-16, яким відмовила позивачу у допуску до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Таке рішення Комісії мотивовано тим, що ОСОБА_1 не відповідає вимогам до судді цього суду, встановленим частиною першою статті 38 Закону 1402-VIII, оскільки досвід професійної діяльності адвоката (7 років 1 місяць) та науковий стаж (близько 7 років 10 місяців), які здобуті кандидатом одночасно, не можуть обраховуватись у їх сукупності на підставі пункту 4 частини першої згаданої статті Закону.

Частиною першою статті 36 Закону 1402-VIII Верховний Суд визначено найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

За правилами частини першої статті 38 Закону 1402-VIII суддею Верховного Суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше десяти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше десять років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше десять років;

4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше десять років.

Наведена норма можливість бути суддею Верховного Суду пов'язує зі здійсненням кандидатом конкретної діяльності протягом певного періоду у часі, що тривав 10 років та зі спливом якого така особа набуває необхідної кваліфікації.

Аналіз пункту 4 частини першої статті 38 Закону 1402-VIII з огляду на встановлення у пунктах 1-3 обов'язкового 10-річного стажу за кожним окремим видом діяльності та визначений статтею 36 статус Верховного Суду, що обумовлює високі вимоги до кандидатів у його судді, дають підстави вважати, що передбачений цим пунктом стаж складає сукупність самостійних проміжків часу роботи суддею, наукової роботи чи адвокатської діяльності та не може бути меншим періоду, який тривав 10 років.

Таким чином, ОСОБА_1, який, як установлено судом, здійснював наукову роботу у сфері права та професійну адвокатську діяльність з 1 лютого та жовтня 2009 року відповідно по 30 листопада 2016 року, тобто протягом періоду тривалістю меншою ніж 10 років, має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 38 Закону 1402-VIII, менше зазначеного періоду, а отже, не відповідає вимогам до кандидата на посаду судді Верховного Суду, встановленим частиною першою статті 38 Закону 1402-VIII, зокрема пунктом 4 зазначеної частини статті 38 цього Закону.

Отже, висновок Вищого адміністративного суду України про законність оскаржуваного рішення Комісії ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому в задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів , статтями 171-1, 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко

Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців

О.В. Кривенда