Постанова in case no. 687/7146/15-ц

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 березня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, Вищого професійного училища 25, треті особи: виконавчий комітет Хмельницької міської ради, служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про скасування ордеру на житло, свідоцтва та приватизації, за заявою ОСОБА_6 про перегляд рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 липня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 25 квітня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, Вищого професійного училища 25 (далі - ВПУ 25) про визнання недійсними ордеру на житло, приватизації та свідоцтва про право власності на житло.

Позивачка зазначала, що 22 листопада 2011 року ВПУ 25 на ім'я ОСОБА_6 було видано ордер 1347 на право зайняття квартири АДРЕСА_1 загальною площею 42,2 кв. м, яка складається з однієї кімнати за адресою: АДРЕСА_1, на сім`ю в складі однієї особи - сина ОСОБА_7

Вказаний ордер є незаконним, оскільки його було видано директором ВПУ 25 Гаврилюком О.О., а не виконавчим комітетом Хмельницької міської ради, як це передбачено ЖК УРСР.

Крім того, було порушено порядок надання квартир, зокрема, позивачка перебувала на квартирному обліку з липня 1994 року за 4938, а відповідачка перебувала на обліку з червня 1998 року за 5675. Позивачка просила визнати недійсним ордер на житлове приміщення від 22 листопада 2011 року 1347, виданий директором ВПУ 25 на ім'я ОСОБА_6 на право зайняття квартири АДРЕСА_1; визнати недійсною приватизацію зазначеної квартири на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_7, скасувати розпорядження ВПУ 25 від 24 листопада 2011 року 01-024-585 про приватизацію спірної квартири на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_7, скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 19 липня 2012 року, видане ВПУ 25 на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 25 квітня 2016 року, позов ОСОБА_5 задоволено: визнано недійсним ордер на житлове приміщення від 22 листопада 2011 року 1347, виданий на підставі протокольного рішення 26 житлової комісії від 3 березня 2010 року директором ВПУ 25 на'' імя ОСОБА_6 на сімю ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1 особи - ОСОБА_7, на право зайняття житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1; визнано недійсною приватизацію спірної квартири на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_7; скасовано розпорядження ВПУ 25 від 24 листопада 2011 року 01-024-585 про приватизацію спірної квартири на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_7; скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 19 липня 2012 року, видане ВПУ 25 на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_6 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові, з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; а саме статті 59 ЖК УРСР, статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Для підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_6 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ВПУ 25 Костриби Т.В., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд судових рішень підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірна квартира належала на праві власності ВПУ 25 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 вересня 2011 року. 22 листопада 2011 року директором ВПУ 25 видано ордер за 1347 ОСОБА_6 з сім'єю у складі одного чоловіка - її неповнолітнього сина ОСОБА_10, на право зайняття однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Ордер видано на підставі рішення житлової комісії ВПУ від 3 березня 2010 року.

В подальшому на підставі розпорядження ВПУ 25 від 24 листопада 2011 року за 01-024-585 спірна квартира була передана у власність ОСОБА_6 та її сина в рівних частках, які 19 липня 2012 року отримали відповідне свідоцтво про право власності на квартиру.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що порядок надання спірного жилого приміщення було порушено, спільне рішення адміністрації та профкому про надання житла ОСОБА_6 не приймалося, на затвердження виконкому не передавалося, ордер на квартиру видано не уповноваженим на це органом, що є підставою для визнання такого ордеру недійсним на підставі статті 59 ЖК УРСР.

Разом з тим у справі за аналогічних обставин, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2016 року в якій надана заявником для порівняння, суд дійшов протилежних висновків та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статті 59 ЖК УРСР, статті 15 ЦК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статей 52, 58 ЖК УРСР на підставі яких судом вирішено спір, жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів.

На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Отже, зазначені норми закону регулюють забезпечення громадян жилими приміщеннями у будинках державного і громадського житлового фонду.

Проте застосовуючи до спірних правовідносин зазначені норми закону, суди не врахували, що спірна квартира належала ВПУ 25 на праві приватної власності.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Разом з тим суди не встановили та в рішенні не зазначили, які дії власником житла вчинені всупереч вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Проте суд не зазначив, за захистом якого порушеного права ОСОБА_5 звернулася до суду, та не дав належної правової оцінки відповідним рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23 лютого 2000 року 124 (том 1 , а. с . 133) та від 27 серпня 2015 року 584 (том 1, а. с. 134-136).

З огляду на наведене Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що рішення, ухвалені в справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконними.

За таких обставин ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360 2 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом а пункту 1 частини другої статті 360 4 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360 3 , частиною першою, підпунктом а пункту 1 частини другої статті 360 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 квітня 2016 року та рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Судді Верховного Суду України: Н.П. Лященко

В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк