Постанова in case no. 5-39кс16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року м. Київ

Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого судді-доповідача ОСОБА_4,

суддів: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14,

при секретарях: ОСОБА_15, ОСОБА_16,

за участю: прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_17, захисника ОСОБА_1.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого ОСОБА_2 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2015 року,

у с т а н о в и л а:

Вироком Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2010 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимого, засуджено за частиною першою статті 14, частиною третьою статті 27 і пунктом 11 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 7 вересня 2010 року вирок щодо ОСОБА_2 змінила, пом'якшила призначене покарання за частиною першою статті 14, частиною третьою статті 27 і пунктом 11 частини другої статті 115 КК до десяти років позбавлення волі. У решті вирок залишено без зміни.

Захисник засудженого - адвокат ОСОБА_3 звернувся до місцевого суду з клопотанням про застосування до ОСОБА_2 статті 3 Закону України від 8 квітня 2014 року 1185-VII Про амністію у 2014 році (далі - Закон 1185-VII).

Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 28 липня 2015 року відмовив у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_3., зазначивши, що підстав для застосування статті 3 Закону 1185-VII немає, оскільки на день набрання чинності цим Законом засуджений відбув менше половини призначеного строку покарання.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 15 вересня 2015 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисників ОСОБА_3. і ОСОБА_1. залишив без задоволення, а ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2015 року - без зміни. Суд апеляційної інстанції, пославшись на статті закону, за якими засуджено ОСОБА_2, указав, що дія закону про амністію на нього не поширюється (стаття 8 Закону 1185-VII) та що Законом 1185-VII не передбачено винятків для осіб, які вчинили злочини у співучасті.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 жовтня 2015 року відмовив засудженому ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою, мотивуючи своє рішення тим, що оскаржувані ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2015 року й Апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року стосуються питань, пов'язаних із виконанням вироку, а отже, оскарження їх у касаційному порядку не передбачено частиною п'ятою статті 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Засуджений ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду України із заявою, за змістом якої просить переглянути ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 2 статті 445 КПК (неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цим Кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень). При цьому ОСОБА_2 зазначає, що суд касаційної інстанції у наданих для порівняння судових рішеннях постановив ухвали про відкриття касаційного провадження для перегляду судових рішень, якими вирішувалося питання про застосування до засуджених акта амністії, а в його справі - ухвалив протилежне за змістом рішення.

На підтвердження підстави для перегляду засуджений ОСОБА_2 додав до заяви копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 та 9 квітня 2015 року щодо осіб, яким місцевий суд відмовив у задоволенні клопотання про застосування акта амністії, а апеляційний суд скасував ці рішення та звільнив засуджених від відбування покарання на підставі Закону 1185-VII.

Так, суд касаційної інстанції ухвалою від 28 квітня 2015 року скасував ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, зазначивши, що рішення суду апеляційної інстанції про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі акта амністії було передчасним і таким, що не відповідало вимогам КПК. А в іншій справі (ухвала від 9 квітня 2015 року) касаційний суд залишив без зміни ухвалу апеляційного суду, погодившись із наявністю підстав для застосування до засудженого акта амністії.

Крім того, заявник послався на копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня, 16 вересня й 20 листопада 2014 року, від 5 лютого, 12 лютого, 20 травня, 26 травня, 30 червня та 21 липня 2015 року, які стосувалися засуджених, щодо яких питання про застосування/незастосування акта амністії вирішувалося місцевими судами при ухваленні вироку або апеляційними та касаційними судами за наслідками перегляду судових рішень судів нижчих інстанцій.

Також до заяви долучено копії ухвал цього ж суду від 27 лютого й 27 травня 2015 року, постановлені судом касаційної інстанції під час підготовки провадження до касаційного розгляду за клопотаннями осіб про застосування Закону 1185-VII, та копію ухвали від 27 січня 2015 року, якою постанову місцевого суду про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі акта амністії й закриття справи скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд) заслухала суддю-доповідача, доводи захисника ОСОБА_1 ., який просив заяву задовольнити, пояснення прокурора про необхідність задоволення заяви, перевірила матеріали справи й касаційного провадження, обговорила доводи заяви і дійшла висновку про таке.

Згідно зі статтею 444 КПК Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Справа, в якій вирішувалося питання про застосування амністії, за заявою засудженого ОСОБА_2 про перегляд ухвали суду касаційної інстанції допущена до провадження Суду в порядку, визначеному главою 33 КПК.

Суд зазначає, що вирішення цієї заяви полягає у зіставленні правових позицій (висновків) у оспорюваному та порівнюваних судових рішеннях щодо застосування однієї і тієї самої норми права та наданні відповіді на питання, чи виявляють вони неоднаковість правозастосування, враховуючи при цьому в комплек сі вимоги статей 444 і 445 КПК, а також правові позиції практики Суду про перегляд рішень суду касаційної інстанції.

Суд нагадує, що в межах своїх специфічних повноважень перегляд рішення суду касаційної інстанції можливий, а втручання/невтручання в таке рішення є необхідним/непотрібним, коли є неоднаковість застосування однієї і тієї самої норми права у не менш ніж у двох кримінальних провадженнях, і хоча б в одному з яких сторона кримінального провадження оспорювала ( ставила під сумнів ) у будь-який спосіб правильність застосування такої норми. Про неоднакове застосування норми права свідчить неоднакове її розуміння касаційним судом у процесі правозастосування, що зумовлює ухвалення різних за змістом судових рішень і спонукає в зв'язку з цим Суд висловити свою правову позицію щодо правильного її застосування.

У заяві засуджений ОСОБА_2 посилається на неправильне тлумачення судом касаційної інстанції норми права при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження для перегляду судових рішень щодо застосування амністії, що зумовило ухвалення рішень, які мають різний зміст.

Суд дійшов висновку, що зіставлення правової позиції в рішенні касаційного суду, в якому ставиться під сумнів правильність застосування норми права, із правовою позицією в рішеннях, наданих для порівняння, прийнятих у кримінальних провадженнях, в яких вирішувалося питання про застосування амністії, свідчить про неоднаковість правозастосуванн я, що дає підставу для визнання заяви прийнятною і розгляду її в аспекті положень пункту 2 статті 445 КПК.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, наведений у статті 424 КПК. Зі змісту цієї статті вбачається, що вона має лише одну норму, яка забороняє оскарження в касаційному порядку певного судового рішення, - її зафіксовано в частині четвертій цієї статті, згідно з якою не підлягають оскарженню в касаційному порядку ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку та ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу.

Повертаючись до розгляду справи, Суд зазначає, що у своїй практиці він вже висловлював правову позицію щодо питання про те, чи підлягають оскарженню в касаційному порядку судові рішення щодо застосування амністії (постанова від 11 лютого 2016 року в справі 5-331кс15). Вона зводилася до того, що положення частини другої статті 424 КПК необхідно тлумачити цілісно і питання про те, чи підлягають оскарженню в касаційному порядку судові рішення щодо застосування амністії, слід вирішувати, виходячи з положень Конституції України, згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 якої повнота касаційного перегляду обмежена лише випадками прямого, недвозначного виключення (заборони) на рівні закону. Оскільки нормативні акти, які регулюють порядок і процедуру застосування амністії, не визначають порядку оскарження ухвалених на їх підставі судових рішень, а КПК не встановлює заборони на оскарження в касаційному порядку рішень суду щодо амністії, висновки касаційного суду про те, що рішення суду щодо амністії не підлягає оскарженню в касаційному порядку, є такими, що суперечать нормам права, передбаченим кримінальним процесуальним законодавством України.

Суд вважає, що ця практика також повинна застосовуватись і в даній справі.

В аспекті положень пункту 2 статті 445 КПК можуть бути прикладом неоднакового правозастосування надані для порівняння копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 та 9 квітня 2015 року.

Інші ухвали суду касаційної інстанції, на які зроблено посилання на підтвердження неоднаковості у правозастосуванні, не можуть розглядатися в аспекті їх порівняння із оспорюваним судовим рішенням, оскільки вони стосуються кримінальних проваджень, відкритих у іншій правовій ситуації, коли питання про застосування амністії вирішувалося під час судового розгляду судом першої інстанції або перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку.

Як вбачається зі змісту порівнюваних судових рішень, суд касаційної інстанції у цих справах відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами на судові рішення, постановлені за наслідками розгляду клопотання про звільнення засуджених від відбування покарання на підставі акта амністії, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права й ухвалив відповідні рішення.

Натомість в оспорюваній ухвалі суд касаційної інстанції, керуючись пунктом 1 частини другої статті 428 КПК, відмовив засудженому ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу місцевого суду, якою відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_3. про застосування до засудженого ОСОБА_2 акта амністії, та ухвалу апеляційного суду про залишення цієї ухвали без зміни. Мотивуючи своє рішення, суд касаційної інстанції послався на частину другу статті 424 й частину п'яту статті 539 КПК та вказав, що судові рішення, з якими не погоджувався засуджений ОСОБА_2, стосувалися питань, пов'язаних із виконанням вироку, а їх оскарження можливе лише в апеляційному, а не у касаційному порядку.

Отже, у порівнюваних судових рішеннях суд касаційної інстанції відкрив касаційне провадження та розглянув справу, перевіривши доводи касаційних скарг на судові рішення щодо амністії, тим самим висловив свою правову позицію стосовно прийнятності таких скарг, а в оспорюваному судовому рішенні у тій же правовій ситуації - відмовив у відкритті касаційного провадження.

Суд наголошує, що право на оскарження судових рішень та їх перегляд судом вищої інстанції є одним із засобів забезпечення правильності застосування закону, відновлення законних прав і свобод учасників судового провадження. Обмеження цього права можуть бути встановлені лише законом.

З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що в межах заявлених засудженим ОСОБА_2 вимог наявні дані про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої пункт ом 1 частини другої статті 428 КПК. А тому рішення суду касаційної інстанції про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 є неправильним і підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 453, 454, 456 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву засудженого ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на розгляд до суду касаційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 4 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

Головуючий ОСОБА_4

ОСОБА_20

ОСОБА_5ОСОБА_18 ОСОБА_19 ОСОБА_21 ОСОБА_22 ОСОБА_23 ОСОБА_24ОСОБА_25 ОСОБА_26 ОСОБА_27