Постанова in case no. 5-152кс15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 201 5 року м. Київ

Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого судді-доповідача ОСОБА_3.,

суддів: ОСОБА_15 ., ОСОБА_13 , ОСОБА_11 ., ОСОБА_16 . , ОСОБА_17 ., ОСОБА_18, ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ., ОСОБА_8 ., ОСОБА_5., -

при секретарях: за участю ОСОБА_4., ОСОБА_6., - прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_21 .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора України ОСОБА_22 . про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року стосовно ОСОБА_1,

у с т а н о в и л а:

в ироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, такого, що не має судимості, відповідно до статті 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) виправдано за частиною другою статті 15 й частиною першою статті 185 КК за відсутніст ю в дія нні складу кримінального правопорушення .

Підставою для виправдання ОСОБА_1. стало визнання судом вчиненого ним діяння малозначним згідно із частиною другою статті 11 КК.

Апеляційн ий суд Тернопільської області своїм в ироком від 19 листопада 2014 року скасував зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 . , визна в останнього вин уватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною другою статті 15 й частиною першою статті 185 КК і призначив йому згідно із законом про кримінальну відповідальність штраф у розмірі 850 грн.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_1 . визнано вин уват им у тому, що він 23 липня 2014 року близько 18 год 30 хв, перебуваючи в приміщенні торгового центру Новус ( вул. Перля, 3, м. Терноп і л ь) , переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає , намагався непомітно викрасти з товар ної полиц і дві пляшки вин а марки Chianti Riserva D. O . C . G . Vasari 13 % вартістю 52 грн 69 коп . кожна і суміш фруктово-горіхову оригінальну вартістю 88 грн 09 коп . - у сього товару на загальну суму 193 грн 47 коп ., але на виході з торгового приміщення був затриманий працівниками охорони.

Вищ ий спеціалізова ний суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у хвалою від 19 березня 2015 року вирок Апеляційного суду Тернопільської області від 19 листопада 2014 року стосовно ОСОБА_1 . скас у ва в , а кримінальне провадження за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15 й частиною першою статті 185 КК, закри в на підставі частини другої статті 11 КК та пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення .

У заяві заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року й направлення кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 . на новий розгляд до суду касаційної інстанції , п осила ючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, а саме частини другої статті 11 КК. На думку прокурор а, визнання злочину малозначним не є дискреційним повноваженням суду, оскільки законодавцем кримінальна відповідальність за таємне викрадення чужого майна у 2014 році встановлена і з суми, яка перевищує 121 грн 80 коп., а обставини , які суд вказав як підставу для закриття провадження стосовно ОСОБА_1 . , повинні були урахуватись лише як такі, що пом'якшують покарання.

На обґрунтування такого твердження прокурор посилається на копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року щодо ОСОБА_2 ., зміст якої, на його думку, свідчить про те, що при постановле н ні цього судового рішення суд касаційної інстанції правильно застосував кримінальний закон, а саме : погодився з висновком апеляційного суду про визнання винним і засудження ОСОБА_2 . за частиною другою статті 15 і частиною першою статті 185 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.

Колегія суддів Судов ої палат и у кримінальних справах Верховного Суду України , заслуха вши суддю - доповідача, пояснення прокурора, який підтримав заяву, перевіри вши матеріали кримінально го провадження та матеріали, додані до заяви, вивчивши висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, обговоривши доводи заяви, вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

1. Рішення касаційного суду щодо ОСОБА_1. переглядається за наявності підстави, передбаченої пунктом 1 статті 445 КПК, та за правилами глави 33 цього Кодексу.

2. Предметом перегляду зазначеної справи є неоднаков е застосування судом касаційної інстанції норми частини другої статті 11 КК про малозначн ість діяння при його кримінально-правовій оцінці.

3. Відповідно до частини другої статті 11 КК не визнається злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально й містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла й не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Із цього законодавчого визначення випливає, що встановлення малозначності діяння передбачає такі обов'язкові умови.

По-перше, діяння формально повинно містити всі ознаки складу певного злочину, передбаченого КК. Діяння не може бути визнане малозначним безвідносно до конкретної кримінально-правової норми, у зв'язку із чим передумовою застосування частини другої статті 11 КК є кваліфікація посягання за формальними ознаками за певною статтею Особливої частини КК. Відповідно, діяння, яке не містить хоча б однієї ознаки складу злочину, не може визнаватися малозначним.

Так, якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в кримінальному законі шляхом закріплення конкретного розміру шкоди, яка має бути завдана при вчиненні відповідного злочину, то недосягнення цього рівня шкоди свідчить про відсутність у діях особи кримінальної протиправності, а отже, навіть формально складу злочину, що унеможливлює звернення до частини другої статті 11 КК.

По-друге, малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, що означає мізерність або взагалі відсутність шкоди, яка завдається або може бути завдана в результаті вчинення такого діяння.

По-третє, малозначність має бути як об'єктивною, так і суб'єктивною, тобто особа мала намір вчинити саме малозначне діяння. Якщо ж існує невідповідність між фактично вчиненим малозначним діянням та умислом, спрямованим на заподіяння істотної шкоди, кримінальна відповідальність має наставати за замах на той злочин, який особа бажала вчинити.

Разом з тим формулювання частини другої статті 11 КК дозволяє ставити питання про малозначність як закінчених, так і незакінчених діянь, кримінально караних за загальним правилом.

Згідно з вимогами частини другої статті 11 КК на встановлення малозначності діяння жодні інші фактори, крім вказаних вище обов'язкових умов, не впливають. Тобто посткримінальна поведінка порушника кримінально-правової заборони, характеристика його особи, ступінь реалізації злочинного умислу, інші обставини, що відповідно до закону є правовими підставами для пом'якшення покарання або звільнення від кримінальної відповідальності, значення в контексті встановлення наявності чи відсутності малозначності діяння за частиною другою статті 11 КК не мають.

4. Предметом злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК, є чуже майно. Цей злочин відноситься до злочинів з матеріальним складом, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони якого є й суспільно небезпечні наслідки майнового характеру. У частинах 2-4 Примітки до статті 185 КК конкретизовано (формалізовано) такі наслідки, тобто законодавцем встановлено їх мінімальний і максимальний розмір у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян. Системне тлумачення наведених нормативно-правових актів свідчить, що викрадення чужого майна, вартість якого на момент вчинення правопорушення перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімума доходів громадян, становить предмет крадіжки, передбаченої частиною першою статті 185 КК.

У 2014 році кримінальну відповідальність за таємне викрадення чужого майна встановлено із суми, яка перевищує 121 грн 80 коп.

5. Із фактичних обставин справи, установлених апеляційним судом, засвідчується, що ОСОБА_1 намагався викрасти з торгового центру товари на загальну суму 193 грн 47 коп. , але, виконавши в сі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, злочин не закінчив з причин, які не залежали від його волі, оскільки з викраденим майном його бу ло затриман о на виході ТЦ Новус працівниками охорони.

Отже, установлені в справі фактичні ознаки діяння збігаються з ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 15 та частиною першою статті 185 КК (закінчений замах на таємне викрадення чужого майна), і зобов'язували суд касаційної інстанції погодитися з рішенням апеляційного суду про правильність застосування до дій ОСОБА_1. цієї норми закону, однак було зроблено протилежний висновок.

Касаційний суд вирішив, що оскільки ОСОБА_1 намагався викрасти товари з торгового центру на суму, яка незначно перевищує встановлений законодавством мінімум, і після затримання жодного опору працівникам охорони торгового центру не чинив, а добровільно видав викрадений товар і навіть не заперечував своєї винуватості, то на такий характер діянь поширюється правовий режим малозначності діяння, передбачений частиною другою статті 11 КК.

Загальний висновок про малозначність невдалої спроби ОСОБА_1. викрасти товар вартістю 193 грн 47 коп. касаційний суд зробив по суті лише з факту посткримінальної поведінки засудженого, ступеня реалізації умислу, а також оціночного характеру поняття шкоди. Проте касаційний суд не врахував, що суспільно небезпечні наслідки цього складу злочину мають чітко визначену законодавцем мінімальну межу шкоди, яка може бути завдана власнику майна, тому оцінка суспільної небезпечності цього діяння не може визначатись за правилом, закріпленим у частині другій статті 11 КК, а отже, вчинене ОСОБА_1 діяння не може розцінюватися як малозначне. Сама по собі посткримінальна поведінка засудженого в цьому разі може бути лише правовою підставою для пом'якшення покарання, а не для встановлення наявності або відсутності малозначності діяння.

6. У судовому рішенні, наданому як приклад неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах , встановлено, що ОСОБА_1 викрав з торгового центру товар на суму 229 грн 99 коп. Касаційний суд дійшов висновку, що вартість викраденого майна дає підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності за частиною другою статті 15 й частиною першою статті 185 КК та виключає малозначність діяння в розумінні частини другої статті 11 КК .

Зіставлення правових висновків оскарженого та порівнюваного судових рішень свідчить про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

Ураховуючи викладене, рішення касаційного суду про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1. за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15 та частиною першою статті 185 КК, на підставі частини другої статті 11 КК і пункту 2 частини першої статті 284 КПК не засноване на законі й суперечить положенням частини другої статті 11 КК.

Керуючись статтями 453, 454, 455 Кримінального процесуального кодексу України , колегія суддів Судов ої палат и у кримінальних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

заяву заступника Генерального прокурора України ОСОБА_22 . задовольнити.

У хвал у колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року стосовно ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 4 частини першої статті 4 45 Кримінально го процесуального кодексу України .

Головуючий ОСОБА_3

Судді:

ОСОБА_15 ОСОБА_14

ОСОБА_13 ОСОБА_12

ОСОБА_11ОСОБА_10

ОСОБА_9ОСОБА_8

ОСОБА_7ОСОБА_5