Ухвала in case no. 759/13159/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

------------------------------------------------------------------------------------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 вересня 2026 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

суддів ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2026 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2026 ОСОБА_5 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27 ч.3 ст.28 ч.2 ст.113 КК України, продовже но строк тримання під вартою до 28.08.2026 включно, без визначення розміру застави .

Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що існує ризик переховування від суду, на що вказують характер протиправних дій, мотиви їх вчинення, тяжкість покарання. Також існує ризик незаконного впливу на свідків та інших учасників провадження, оскільки останні ще не допитані. Крім того, існує ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, зокрема перешкоджання викриттю організатора організованої групи. Також встановлено наявність ризику знищення, приховування, спотворення будь-яких предметів та речей, що мають істотне значення для встановлення істини у кримінальному провадженні та ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора задовольнити частково та визначити йому альтернативний запобіжний захід у виді застави.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що прокурором не було надано жодних доказів на підтвердження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Вважає, що посилання суду лише на існування положення ч.4 ст.183 КПК України не є належним обґрунтуванням відмови визначення застави, оскільки це не обов`язок суду.

Відповідно до положень ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється без участі сторін кримінального провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орг ан повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі Харченко проти України від 10 лютого 2011 року, рішення Лабіта проти Італії від 06.04.2000, рішення Летельє проти Франції від 26.06.1991).

Розглядаючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, суд повинен з`ясувати всі обставини, з якими пов`язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.

Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд дійшов висновку, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Також судом першої інстанції враховано дані про особу ОСОБА_5 , тяжкість пред`явленого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України належить до категорії особливо тяжких злочинів, стадію судового провадження.

У рішенні по справі W проти Швейцарії від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.

Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , повно та об`єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість обрання такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо необхідності визначення застави, апеляційний суд приймає до уваги обставини кримінального правопорушення, що інкримінується обвинуваченому, зокрема вчинення злочину проти основ національної безпеки України, та вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції, яким заставу не визначено.

Таке рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 4 ст. 183 КПК України, підстав для визначення застави колегія суддів не вбачає.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її зміни або скасування немає.

Керуючись ст.ст. 177-178, 199, 331, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2026, якою ОСОБА_5 продовже но строк тримання під вартою до 28.08.2026 включно, - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

_________________ _________________ _________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3