Court judgment in case no. 351/551/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року

м. Київ

справа 351/551/17

провадження 61- 4102 св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Заболотівська селищн а рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2025 року у складі судді Сегіна І. Р. тапостанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 березня 2026 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Девляшевського В. А., Максюти І.О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 та Заболотівської селищної ради про визнання заповіту недійсним, в якому просила визнати недійсним заповіт, посвідчений в Іллінецькій сільській раді Снятинського району Івано-Франківської області 08 грудня 2016 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , реєстраційний 31.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат її батька- ОСОБА_3 у віці 89 років. Їй стало відомо, що 08 грудня 2016 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким все своє майно заповів відповідачу ОСОБА_2 , заповіт посвідчений секретарем Ілліницької сільської ради Левко С. Й., зареєстрований в реєстрі 31. Вважає вказаний заповіт недійсним, оскільки підпис на заповіті не відповідає підпису, який ОСОБА_3 ставив при отриманні пенсії. Крім того, підпис у заповіті та запис, що заповіт прочитаний ним, різняться між собою і видно, що запис вчиняла інша особа. При складанні заповіту було допущено порушення статті 1248-1253 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Померлий внаслідок похилого віку та стану здоров`я не міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, і тому заповіт повинен посвідчуватися на присутності двох свідків. ОСОБА_3 не міг посвідчити заповіт на користь іншої особи, так як позивачка та її чоловік ремонтували його будинок, проводили похорон його сина в 2013 році, виготовили пам`ятник та допомагали у веденні підсобного господарства. ОСОБА_3 не міг залишити заповіт на користь сторонньої особи, так як знав, що по закону його майно перейде позивачці, і він постійно наголошував на цьому.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заповіт, складений ОСОБА_3 , посвідчений 08 грудня 2016 року секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області Левко С. Й. та зареєстрований в реєстрі за 31, яким ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі на все те, на що за законом він матиме право і що буде належати на момент смерті йому, заповів ОСОБА_2 . Оспорений заповіт складений з дотримання вимог закону, прочитаний та підписаний особисто заповідачем, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, доказів того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, позивачем не доведено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_4 , залишено без задоволення. Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачка не надала суду докази про те, що заповіт не відповідав волі заповідача, або про те, що заповідач був визнаний недієздатним чи обмежено дієздатним, отже, не спростувала відповідність оспореного заповіту волі спадкодавця і вимогам закону.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 березня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2015 року у справі 6-2766цс15, від 19 жовтня 2016 року у справі 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року у справі 6-648цс16, від 03 жовтня 2018 року у справі 288/383/15-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі 466/3470/15, від 02 листопада 2021 року у справі 917/1338/18, від 08 лютого 2023 року у справі 359/12165/14-ц, від 30 липня 2025 року у справі 161/5741/21 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України)).

Також, вказує на порушення судами норм процесуального права, що виразилось у неналежній оцінці доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, зазначає про порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення у відповідності до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального законодавства, не з`ясуванням всіх обставин справи, що судами встановлено, а саме оригіналу заповіту не було і немає, є лише штучно створена в двох примірниках копія, які поміж собою відрізняються . За таких обставин, підписаний нібито заповідачем заповіт є нікчемним, оскільки не було дотримано вимог щодо його нотаріального посвідчення та реєстрації, адже на копії заповіту відтворені копії підписів та посвідчення, тим самим копія заповіту в юридичному значенні не є заповітом.

У квітні 2026 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 березня 2026 року залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 березня 2026 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалами Верховного Суду від 06 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи 351/551/17 з Снятинського районного суду Івано-Франківської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи 351/551/17.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 08 грудня 2016 року спадкоємцем всього належного на праві власності ОСОБА_3 майна є ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 5).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 89 років, причина смерті: хронічна ішемічна хвороба серця (т. 1, а. с. 7).

Згідно з відомостями спадкової справи Першої Снятинської районної державної нотаріальної контори від 14 березня 2017 року після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та проживав в с. Іллінці Снятинського району, заведена спадкова справа 9/2017 на підставі заяви про прийняття спадщини за заповітом від 18 січня 2017 року ОСОБА_2 , заяви про прийняття спадщини за законом від 27 лютого 2017 року племінниці ОСОБА_1 та заяви про відмову від спадщини за законом від 13 березня 2017 року племінниці ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 . Відомостей про інших спадкоємців немає (т. 2, а. с. 34-52).

Відповідно до довідки Іллінецької сільської ради від 02 березня 2017 року за ОСОБА_7 , 1968 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , значиться частина житлового будинку на праві особистої власності. На день смерті ОСОБА_7 був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 із наступним складом сім`ї: ОСОБА_3 - батько. Заповіт від імені ОСОБА_7 у виконкомі сільської ради не посвідчувався (т. 1, а. с. 3).

Відповідно до висновку експерта Івано-Франківського Науково-Дослідного Експертно-Криміналістичного Центру від 11 червня 2019 року СЕ-19/109/09-89ПЧ/19, підпис у графі "Підпис" у заповіті від 08 грудня 2016 року, посвідченому секретарем виконачого комітету Іллінецької сільської ради Левко С. Й. та зареєстрованому в реєстрі за 31, виконаний не особою, яка проставила шостий підпис у графі "Голова сім`ї" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1980, 1981, 1982 роки, і не особою, яка проставила підписи у графі "Голова сім`ї" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1983, 1984, 1985 роки, не особою, яка проставила перший та другий підписи у графі "Член господарства" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1991, 1992, 1993, 1994, 1995 роки, та не особою, яка проставила третій підпис у графі "Член господарства" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1991, 1992, 1993, 1994, 1995 роки. Відповісти на питання в частині: "Чи відповідає підпис ОСОБА_3 , вчиненого на заповіті від 08.12.2016р., посвідченого секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Левко С.Й., зареєстрованого в реєстрі під 31, підписам у стовпці "ПІДП ОДЕР" навпроти напису " ОСОБА_3 " у відомостях 37/2612 на виплату пенсій, соціальних допомог за січень - квітень, червень-грудень 2014 року, січень - грудень 2015 року, січень- грудень 2016 року, першому -п`ятому підписам у графі "Голова сім`ї" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1980, 1981, 1982 роки, підписам у графі "Голова сім`ї" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1986, 1987, 1988, 1989, 1990 роки, четвертому підпису у графі "Член господарства" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 1991, 1992, 1993, 1994, 1995 роки, підписам у графі "Член господарства" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 2006-2010 роки, підписам у графі "Підпис особи, що відповідає за об`єкт" у погосподарській книзі по селу Іллінці на 2011-2015 роки?" не представляється можливим по причині несумісності для порівняння підпису у графі "Підпис" у заповіті від 08 грудня 2016 року, посвідченому секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області Левко С. Й. та зареєстрованому в реєстрі за 31 (т. 1, а. с. 113-120).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 08 грудня 2016 року ОСОБА_3 заповів все своє ОСОБА_2 . На день смерті спадкодавця заповіт ніким не скасований і не змінений.

Звертаючись до суду, позивач ОСОБА_1 обґрунтувала позов тим, що оспорюваний заповіт підписаний не ОСОБА_3 та не відповідає його волі.

Судами встановлено, що при посвідченні заповіту від 08 грудня 2016 року секретарем Іллінецької сілької ради Левко С. Й. за реєстровим номером 31, заповідачу було роз`яснено зміст статей 1241,1254, 1307 ЦК України.

Крім того, у заповіті також містяться відомості про те, що заповіт записаний секретарем виконавчого комітету Іллінецької сільської ради зі слів заповідача; заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем, власноручно підписаний ним у присутності секретаря сільської ради. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено.

Заповіт містить підписи заповідача ОСОБА_3 та секретаря Левко С. Й.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно з якою загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм випливає, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).

Згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до змісту статті 37 Закону України Про нотаріат у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах.

При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси, посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії (частина друга статті 43 Закону України Про нотаріат ).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведених норм, вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, й висновку експертизи в сукупності з іншими доказами, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки оспорюваний заповіт підписаний ОСОБА_3 , що свідчить про те, що волевиявлення спадкодавця було вільним.

Доводи касаційної скарги про те, що заповіт від 08 грудня 2016 року було підписано не ОСОБА_3 , спростовуються матеріалами справи, зокрема, відповідно до висновку експерта від 11 червня 2019 року СЕ-19/109/09-89ПЧ/19 не підтверджується, що в заповіті від 08 грудня 2016 року підпис ОСОБА_3 виконано іншою особою, а також змістом оспорюваного заповіту, згідно з яким заповіт підписаний особисто ОСОБА_3 , що не спростовано належними та допустимими доказами.

Відповідні аргументи касаційної скарги про те, що підпис спадкодавця на заповіті підроблений, зводяться до переоцінки доказів у справі, проте касаційний суд не наділений повноваженнями досліджувати докази та надавати їм оцінку. Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Висновок експертизи про те, що підпис у зареєстрованому в реєстрі за 31 на виплату пенсій від імені ОСОБА_3 іншою особою, не впливає на дійсність заповіту, правильного висновку про що дійшли суди попередніх інстанцій, оскільки предметом позову ОСОБА_1 є справжність підпису в заповіті та зазначене не є підставою для визнання заповіту недійсним.

Вказані доводи касаційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Позивачкою не доведено існування таких обставин, які б свідчили про нікчемність заповіту на противагу дійсного волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження своїм майном.

Свобода заповіту, як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з висновками судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16-ц (провадження 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Таким чином, перевіривши зміст заповіту, складеного ОСОБА_3 08 грудня 2016 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшли правильного висновку, що заповіт було складено відповідно до норм чинного, на момент його підписання, законодавства України та обґрунтовано вважав, що підстави для визнання заповіту ОСОБА_3 недійсним із наведених позивачкою обставин, відсутні.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки у наведених заявниками справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 373/2054/16-ц, провадження 14-446цс18).

Вказані доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судами обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник