Court judgment in case no. 907/1030/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року

м. Київ

cправа 907/1030/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Логойди В. М. (адвокат),

відповідача - Чернобука Я. Л. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Симчери Мирослава Івановича на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.01.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Закарпатавтотранс"

до фізичної особи - підприємця Симчери Мирослава Івановича

про визнання угоди укладеною.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 11.09.2025 Приватне акціонерне товариство "Закарпатавтотранс" (далі - ПрАТ "Закарпатавтотранс", Товариство, Власник, позивач) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи - підприємця Симчери Мирослава Івановича (далі - ФОП Симчера М. І., Підприємець, Перевізник, відповідач) про визнання укладеною між сторонами додаткової угоди до договору про надання послуг автостанцією перевізникові від 11.02.2019 02 (далі - договір надання послуг від 11.02.2019, договір 02) на умовах запропонованого ПрАТ "Закарпатавтотранс" проєкту від 15.08.2025, посилаючись на положення статей 641, 644, 649, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 188 Господарського кодексу України, чинного до 27.08.2025 (далі - ГК України), статей 7, 28, 32, 36, 40, 56 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", пункту 3 розділу ІІ, пункту 7 розділу ІІІ Порядку організації регулярних, нерегулярних та маятникових (човникових) перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 05.09.2024 966 (далі - Порядок 966).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що, отримавши у травні 2025 року нові дозволи на виконання міжнародних перевезень пасажирів за трьома рейсами CZ0013, CZ0162, CZ0183 за маршрутом "Тячів (Україна) - Кладно (Чеська Республіка)", Підприємець не уклав із Товариством додаткової угоди до чинного договору надання послуг від 11.02.2019, як того вимагають стаття 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" і пункт 7 розділу ІІІ Порядку 966.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Закарпатської області рішенням від 21.01.2026 (суддя Лучко Р. М.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 (головуючий - Бонк Т. Б., судді Галушко Н. А., Якімець Г. Г.), позов задовольнив. Визнав укладеною додаткову угоду до договору 02, укладеного між сторонами, у редакції, викладеній в резолютивній частині рішення суду.

4. Рішення та постанова мотивовані обґрунтованістю позовних вимог, оскільки нормами статті 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" і пункту 7 розділу ІІІ Порядку 966 імперативно встановлено обов`язок укладення договору між перевізником, який отримав дозвіл на міжнародне перевезення пасажирів, та автостанцією (автостанціями), відправлення з яких передбачено в розкладі руху відповідного міжнародного маршруту, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 22.08.2018 у справі 903/859/17, від 25.08.2020 у справі 910/13644/19.

Крім того, суди зауважили, що додаткові угоди від 20.12.2021, від 14.06.2022, від 30.08.2022 до договору надання послуг від 11.02.2019 свідчать про наявність між сторонами передбаченого частиною 1 статті 7 ЦК України ділового звичаю, за умов якого в разі отримання Перевізником нового дозволу на міжнародні перевезення між сторонами не укладався новий договір про надання послуг автостанцією перевізникові, а доповнювався додаток 1 до договору 02 відповідним маршрутом із зазначенням строку дії договору по кожному маршруту окремо.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ФОП Симчера М. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) суди не врахували висновків щодо застосування положень статей 651, 652 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті того, що: а) загальними підставами для зміни договору є: істотне порушення договору другою стороною (стаття 651 ЦК України) та істотна зміна обставин (стаття 652 ЦК України). Такі предмети позову, як спонукання до укладення договору про внесення змін та внесення змін до договору, є схожими, однак за своєю суттю та характером правового регулювання є різними, що зумовлює різні правові підходи до вирішення спорів за такими позовами; б) додаткова угода є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2022 у справі 922/2054/21 і від 31.05.2021 у справі 917/265/18 відповідно, унаслідок чого суди вирішили спір про зміну договору за правилами вирішення переддоговірних спорів, тобто із застосуванням закону (статті 179, 187 ГК України, стаття 649 ЦК України), який регулює порядок укладення договорів, тоді як до відносин укладення додаткової угоди до договору, якою змінюється предмет договору (маршрути) і строк його дії, є зміною договору, підлягали застосуванню положення статей 651, 652 ЦК України;

2) суди не врахували висновків щодо застосування норм частини 4 статті 188 ГК України та статей 651, 652 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті того, що: а) положення частини 4 статті 188 ГК України щодо права заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, не означають, що суд має право визнати укладеним договір без передбаченого договором або законом обов`язку іншої сторони на укладення такого договору; б) необхідності встановлення судом істотності порушення договору як підстави для розірвання договору; в) зміна договору за рішенням суду у зв`язку із істотною зміною обставин допускається лише у виняткових випадках та за наявності чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі 922/2743/19, від 11.02.2020 у справі 910/4996/19 і від 18.02.2020 у справі 902/364/19 відповідно;

3) обґрунтування судами оскаржуваних рішень "діловим звичаєм" порушує частину 2 статті 7 ЦК України, згідно з якою звичай, що суперечить актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується. Адже порушення статей 651, 652 ЦК України не може визнаватися звичаєм, а попередні додаткові угоди до договору надання послуг від 11.02.2019, які завжди мали природу зміни договору, укладалися виключно за згодою сторін.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. ПрАТ "Закарпатавтотранс" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09.07.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Симчери М. І. на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.01.2026 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 у справі 907/1030/25 та призначив розгляд цієї справи у судовому засіданні на 01.09.2026.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. 11.02.2019 між ПрАТ "Закарпатавтотранс" (Власник) і ФОП Симчерою М. І. (Перевізник) було укладено договір 02, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 9.1 якого Власник за завданням Перевізника надає йому на території своїх автостанцій (автовокзалів) комплекс обов`язкових та передбачених законодавством послуг, пов`язаних з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом Перевізника, продажем проїзних квитків та квитанцій на перевезення багажу, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформуванням водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" і Правил. Власник надає Перевізникові послуги з обслуговування перевезень пасажирів автобусами за маршрутом (маршрутами), перелік яких наведено у додатку 1, що є невід`ємною частиною цього договору. Цей договір набирає чинності з дня підписання і діє до дати, якою встановлено останній день строку дії договору Перевізника із Організатором перевезень. У разі здійснення перевезень на основі дозволу Організатора цей договір діє до дати, якою встановлено останній день строку дії такого дозволу.

10. У додатку 1 до договору надання послуг від 11.02.2019 сторонами визначено перелік маршрутів Перевізника, а саме Тячів-Прага, періодичність виконання: згідно з розкладом руху, строком дії - із 26.12.2018 до 25.12.2021.

Право Підприємця на здійснення міжнародних перевезень пасажирів автобусами на час укладення договору 02 підтверджується долученим до позовної заяви витягом Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека) із зазначенням рішення про видачу ліцензії від 12.10.2018 812.

11. Надалі сторони уклали низку додаткових угод до договору надання послуг від 11.02.2019, а саме:

- додаткову угоду від 26.10.2020, пунктом 1 якої змінено банківські реквізити Перевізника;

- додаткову угоду від 20.12.2021, пунктом 1 якої доповнено додаток 1 новим маршрутом "Тячів - Прага", періодичність виконання: згідно з розкладом руху, строком дії з 27.10.2021 по 25.12.2026;

- додаткову угоду від 14.06.2022, пунктом 1 якої доповнено додаток 1 новим маршрутом "Тячів - Кладно", періодичність виконання: згідно з розкладом руху, строком дії з 25.05.2021 по 08.11.2023;

- додаткову угоду від 30.08.2022, пунктом 1 якої доповнено додаток 1 новим маршрутом "Тячів (UA) - Кладно (CZ)", періодичність виконання: згідно з розкладом руху, строком дії з 15.08.2022 по 14.08.2025.

12. Із наявних у матеріалах справи дозволу від 08.12.2023 серії АІ 015006 (дійсний до 07.12.2026), виданого Міністерством інфраструктури України, дозволів від 26.05.2025 серії АМ 000648, 00649, 000650, 000651, 000652, 000653, 000654, 000655, 000656, 000657, 000658, 000659, 000660 (дійсні до 13.08.2030), виданих Міністерством розвитку громад та територій України, листів Укртрансбезпеки від 14.10.2025 8871/2.3.2/15-25 і 8872/2.3.2/15-25, від 01.12.2025 10071/2.3.2/15-25 убачається надання відповідачу (Перевізнику) дозволів України на регулярні міжнародні автобусні маршрути сполученням CZ0013, CZ0162, CZ0183 "Тячів (Україна) - Кладно (Чеська Республіка)" і його паритетному партнеру - чеському перевізнику Symchera s.r.o. протягом строку дії дозволів (по маршруту CZ0013 - до 13.08.2030, по маршруту CZ0162 - до 08.11.2028, по маршруту CZ0183 - до 07.12.2026) та за затвердженим розкладом руху, до якого на території України включено такі автостанції:

- автостанція Тячів (вул. Маяковського (Княгині Ольги), 4-А);

- автостанція Хуст (вул. І. Франка, 118);

- автостанція Виноградів (вул. Чкалова, 87);

- автостанція Іршава (вул. Гагаріна (Незалежності), 42);

- автостанція Мукачево (вул. Ак. Павлова (Юрія Чорі), 14/16);

- автостанція Ужгород-1 (вул. Станційна, 2).

Власником усіх зазначених автостанцій є ПрАТ "Закарпатавтотранс", що не заперечується учасниками справи та вбачається з відкритих відомостей Укртрансбезпеки "Перелік автостанцій" (https://services.dsbt.gov.ua/bus-stations).

13. Листами від 26.06.2025 502/1, від 09.07.2025 502/1-2 і від 16.07.2025 ФОП Симчера М. І. просив Товариство розглянути питання щодо внесення змін до пунктів 3.3, 3.4 договору надання послуг від 11.02.2019 та доповнення пунктів 3.5, 3.6 цього договору в запропонованій Перевізником редакції.

Однак листами від 30.06.2025 224/07-04, від 28.07.2025 27-0/07-10 ПрАТ "Закарпатавтотранс" відхилило запропоновані Підприємцем зміни до договору 02 із посиланням на положення антимонопольного законодавства та неможливість встановлення Власником автостанції індивідуальних тарифів для певних перевізників і, зокрема, запропонувало для підписання протокол розбіжностей із викладеною Власником своєю редакцією підпунктів 2.1.4, 2.1.5, 2.1.6, 2.3.2, 2.3.4, 2.3.5, 2.3.6, 2.4.3, 4.2.1, 4.2.2, 4.2.3, 4.2.4 і пунктів 4.2, 4.4, 7.2 цього договору.

14. Листами від 14.07.2025 і від 15.08.2025 Перевізник повідомляв Власника про тимчасове припинення здійснення пасажирських перевезень за маршрутом CZ0162 "м. Тячів - м. Кладно" по п`ятницях і суботах з України до Чехії, а листом від 01.08.2025 - про припинення дії договору надання послуг від 11.02.2019 у порядку пункту 9.1 цього договору у зв`язку із закінченням із 15.08.2025 строку дії дозволу на міжнародне пасажирське перевезення.

У відповідь Товариство листами від 28.07.2025 269/07-10, від 06.08.2025 283/07-10 поінформувало Підприємця про необхідність руху автобусів за міжнародним автобусним маршрутом відповідно до затвердженого організатором перевезень розкладу руху та про чинність укладеного між сторонами договору 02 до 25.12.2026 на підставі додаткової угоди від 20.12.2021 у частині, що стосується автобусного маршруту "Тячів - Прага".

15. Надалі листом від 15.08.2025 296/07-10 позивач повідомив відповідача, що за результатами аналізу даних Реєстру міжнародних автобусних маршрутів вбачається наявність у Перевізника дозволів на чотири автобусних маршрути: "Тячів - Кладно" - 3 шт., строком до 07.12.2026, 08.11.2028 та 13.08.2023; "Тячів - Прага" - 1 шт., строком до 25.12.2026.

Цим листом Товариство також направило ФОП Симчері М. І. для підписання проєкт додаткової угоди від 15.08.2025 до договору надання послуг від 11.02.2019 із викладеним у новій редакції додатком 1 до цього договору із відображенням у ньому усіх маршрутів Перевізника, які проходять через автостанції ПрАТ "Закарпатавтотранс".

16. Зі змісту надісланого позивачем відповідачу проєкту додаткової угоди від 15.08.2025 до договору 02 убачається, що нею запропоновано викласти додаток 1 цього договору у редакції із додатковим включенням трьох нових маршрутів Перевізника - CZ0013, CZ0162, CZ0183 "Тячів (Україна) - Кладно (Чеська Республіка)" строком дії кожного окремо відповідно до строку дії дозволу на відповідне міжнародне перевезення, а також зазначити у пункті 2 такої додаткової угоди про те, що Власник надає Перевізнику послуги з обслуговування перевезень пасажирів автобусами за вказаними та іншими маршрутами Перевізника, фіксуючи прибуття та відправлення автобусів з/на автостанцію у дорожніх листах Перевізника та диспетчерському журналі Власника, а Перевізник зобов`язується здійснювати перевезення пасажирів відповідно до умов договору надання послуг від 11.02.2019, затверджених розкладів руху та вимог законодавства України.

Недосягнення між сторонами згоди щодо запропонованої редакції додаткової угоди до договору 02 стало підставою звернення ПрАТ "Закарпатавтотранс" із цим позовом до господарського суду.

Позиція Верховного Суду

17. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

18. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог . У зв`язку із цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічні висновки викладено у пунктах 7.42, 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі 924/1473/15).

19. Колегія суддів вважає передчасним висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позову про визнання укладеною додаткової угоди до договору надання послуг від 11.02.2019 на підставі статей 179, 187 ГК України, статті 649 ЦК України, статті 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" і пункту 7 розділу ІІІ Порядку 966 з огляду на таке.

20. Відповідно частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

21. Оскільки ГК України втратив свою чинність із 28.08.2025, тобто ще до звернення Товариством із позовом про визнання укладеною додаткової угоди до договору 02 (11.09.2025), колегія суддів не бере до уваги як безпідставні посилання судів попередніх інстанцій на положення статей 179, 187 ГК України на обґрунтування ухвалених оскаржуваних судових рішень і на нерелевантні висновки Верховного Суду щодо застосування норм цього Кодексу, викладені, зокрема, у постановах від 25.05.2018 у справі 61/341, від 22.08.2018 у справі 903/859/17, від 26.10.2018 у справі 910/15590/17, від 01.12.2021 у справі 46/606, так і на доводи скаржника у частині неврахування судами висновку щодо застосування положень частини 4 статті 188 ГК України у подібних правовідносинах (у контексті того, що положення частини 4 статті 188 ГК України щодо права заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, не означають, що суд має право визнати укладеним договір без передбаченого договором або законом обов`язку іншої сторони на укладення такого договору), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі 922/2743/19.

22. Як убачається з матеріалів справи, підставою для звернення ПрАТ "Закарпатавтотранс" до суду з позовом про визнання укладеною додаткової угоди стало відхилення Перевізником оферти контрагента щодо включення до укладеного між сторонами договору надання послуг від 11.02.2019 трьох нових маршрутів Підприємця строком дії кожного окремо відповідно до строку дії дозволів на відповідне міжнародне перевезення, отриманих у травні 2025 року.

Таким чином, як обґрунтовано зауважує скаржник, предметом цього позову є саме внесення змін до договору надання послуг від 11.02.2019, але аж ніяк не переддоговірний спір (про спонукання до укладення договору щодо надання послуг, пов`язаних із відправленням і прибуттям пасажирів, визнання укладеним такого договору тощо).

23. Відповідно до частини 1 статті 648 та частини 1 статті 649 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов`язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади , органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом .

24. Частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом . Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

25. Згідно з частиною 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

26. Таким чином, стаття 649 ЦК України регулює порядок вирішення переддоговірних спорів, тоді як положення статей 651, 651 ЦК України визначають порядок і підстави зміни або розірвання договору (у разі істотного порушення договору; в інших випадках, встановлених договором або законом; у зв`язку з істотною зміною обставин), а тому правовідносини, які є предметом регулювання наведених норм цивільного законодавства, не слід ототожнювати.

27. Статтею 7 ЦК України, застосування якої покладено судами попередніх інстанцій в основу висновку щодо наявності підстав для задоволення позову Товариства про визнання укладеною додаткової угоди до договору надання послуг від 11.02.2019, регламентовано, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується .

Зокрема, суди зазначили, що додаткові угоди від 20.12.2021, від 14.06.2022, від 30.08.2022 до договору надання послуг від 11.02.2019 свідчать про наявність між сторонами передбаченого частиною 1 статті 7 ЦК України ділового звичаю, за умов якого в разі отримання Перевізником нового дозволу на міжнародні перевезення між сторонами не укладався новий договір про надання послуг автостанцією перевізникові, а доповнювався додаток 1 до договору 02 відповідним маршрутом із зазначенням строку дії договору по кожному маршруту окремо.

28. Дійсно, за змістом положень частин 3, 4 статті 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" власники автостанцій зобов`язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію. Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху.

29. Проте колегія суддів наголошує, що частина 3 статті 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" покладає саме на власника автостанції обов`язок укласти з автомобільним перевізником договір про надання послуг, пов`язаних із відправленням і прибуттям пасажирів, але за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через відповідну автостанцію.

30. Згідно з пунктом 7 розділу ІІІ Порядку 966, який набрав чинності з 04.12.2024 та є в розумінні частини 1 статті 649 ЦК України правовим актом органу державної влади, на підставі якого може укладатися обов`язковий для сторін договір, після отримання дозволів на міжнародний маршрут перевізник зобов`язаний укласти договір з автостанціями, відправлення з яких передбачене розкладом руху.

31. Однак Верховний Суд зауважує, що у нормі пункту 7 розділу ІІІ Порядку 966, яка є чинною вже після укладення між сторонами договору надання послуг від 11.02.2019, йдеться саме про обов`язок перевізника укласти з автостанціями новий договір, а не вносити зміни до вже укладеного договору, зокрема й шляхом укладання додаткового угоди до нього, що узгоджується з положеннями частини 2 статті 651 ЦК України, в якій однією із підстав зміни договору визначено випадки, встановлені договором або законом , тобто не підзаконним нормативно-правовим актом, яким безумовно є наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 05.09.2024 966.

32. При цьому колегія суддів відхиляє помилкове посилання апеляційного суду на обґрунтування своєї позиції на викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.08.2020 у справі 910/13644/19 (предмет позову - примусове виконання у натурі обов`язку за договором про надання автостанційних послуг на міжобласних автобусних маршрутах загального користування) нерелевантний висновок щодо застосування статті 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" та пункту 5.3 Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.09.2010 700, а саме про обов`язковість укладення автостанцією договору щодо надання послуг у силу вимог закону, оскільки, по-перше, у межах вказаної справи відповідний обов`язок покладався на Акціонерне товариство "Київпассервіс" як власника автостанцій, а не на перевізника.

По-друге, Порядок регулювання діяльності автостанцій, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.09.2010 700, втратив чинність із 04.02.2020, тобто на час виникнення спірних правовідносин у цій справі ( 907/1030/25) не був чинним і не міг їх регулювати.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

33. Колегія суддів погоджується з доводами скаржника у частині неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статей 651, 652 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті того, що: 1) загальними підставами для зміни договору є: істотне порушення договору другою стороною (стаття 651 ЦК України) та істотна зміна обставин (стаття 652 ЦК України). Такі предмети позову, як спонукання до укладення договору про внесення змін та внесення змін до договору, є схожими, однак за своєю суттю та характером правового регулювання є різними, що зумовлює різні правові підходи до вирішення спорів за такими позовами; 2) додаткова угода є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2022 у справі 922/2054/21 і від 31.05.2021 у справі 917/265/18 відповідно, з огляду на таке.

34. Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 у справі 922/2054/21 сформулював такі висновки щодо застосування положень статей 651, 652 ЦК України:

1) відповідно до вимог ЦК України загальними підставами для зміни договору є: істотне порушення договору другою стороною (стаття 651 ЦК України) та істотна зміна обставин (стаття 652 ЦК України);

2) такі предмети позову, як спонукання до укладення договору про внесення змін та внесення змін до договору, є схожими, однак за своєю суттю та характером правового регулювання є різними, що обумовлює різні правові підходи до вирішення спорів за такими позовами. При цьому предметом позову у справі 922/2054/21 є саме спонукання до укладення договору про внесення змін, а не внесення змін до договору, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статей 651, 652 ЦК України.

35. У свою чергу в пунктах 38, 39 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2021 у справі 917/265/18 викладено такий висновок щодо розмежування додатку до договору та додаткової угоди до договору:

1) додаток до договору - це документ, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо. Тобто додаток до договору - це документ, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов;

2) водночас додаткова угода - є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору.

36. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

37. Згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

38. Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

39. Перевіряючи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд звертає увагу на те, що, не врахувавши висновків щодо застосування положень статей 651, 652 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2021 у справі 917/265/18 і від 13.01.2022 у справі 922/2054/21, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог статей 86, 236, 269, 282 ГПК України належним чином не відхилили та не спростували таких доводів відповідача, які вочевидь мають суттєве значення для правильного вирішення цього спору:

1) суди вирішили спір про зміну умов договору надання послуг від 11.02.2019 за правилами вирішення переддоговірних спорів, тобто із застосуванням закону (статті 179, 187 ГК України, стаття 649 ЦК України), який регулює порядок укладення договорів, тоді як до відносин щодо укладення додаткової угоди до договору, якою змінюється предмет договору (маршрути) і строк його дії, є зміною договору, підлягали застосуванню положення статей 651, 652 ЦК України;

2) обґрунтування судами оскаржуваних рішень "діловим звичаєм" порушує частину 2 статті 7 ЦК України, згідно з якою звичай, що суперечить актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується. Адже порушення статей 651, 652 ЦК України не може визнаватися звичаєм, а попередні додаткові угоди до договору надання послуг від 11.02.2019, які завжди мали природу зміни договору, укладалися виключно за згодою сторін.

40. При цьому в контексті вказаних доводів скаржника Верховний Суд звертає увагу на залишення поза увагою судів попередніх інстанцій умов розділу 7 договору надання послуг від 11.02.2019 ("Зміна умов договору"), за змістом яких за згодою сторін до цього договору можуть бути включені інші умови. Жодна із сторін цього договору не має права змінювати умови цього договору, а також передавати своє право за цим договором третій стороні без письмової згоди другої сторони.

41. Таким чином, суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на наявність між сторонами передбаченого частиною 1 статті 7 ЦК України ділового звичаю, за умов якого в разі отримання Перевізником нового дозволу на міжнародні перевезення між сторонами не укладався новий договір про надання послуг автостанцією перевізникові, а доповнювався додаток 1 до договору 02 відповідним маршрутом із зазначенням строку дії договору за кожним маршрутом окремо, не врахували усіх доводів сторін і наявних у справі доказів у їх сукупності.

42. Зокрема, усупереч вимогам статей 86, 236, 269, 282 ГПК України суди попередніх інстанцій не дослідили та взагалі не надали правової оцінки викладеним у позовній заяві посиланням Товариства на обґрунтування позовних вимог на норму частини 2 статті 651 ЦК України, якою можуть регулюватися спірні правовідносини, оскільки нею (нормою) допускається можливість зміни договору в судовому порядку в разі істотного порушення договору другою стороною або в інших випадках, встановлених договором або законом.

43. Разом із тим колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм частини 4 статті 188 ГК України та статей 651, 652 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті того, що: 1) положення частини 4 статті 188 ГК України щодо права заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, не означають, що суд має право визнати укладеним договір без передбаченого договором або законом обов`язку іншої сторони на укладення такого договору; 2) необхідності встановлення судом істотності порушення договору як підстави для розірвання договору; 3) зміна договору за рішенням суду у зв`язку із істотною зміною обставин допускається лише у виняткових випадках та за наявності чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі 922/2743/19, від 11.02.2020 у справі 910/4996/19, від 18.02.2020 у справі 902/364/19 відповідно, з огляду на таке.

44. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі 233/2021/19).

45. Так, на відміну від цієї справи, позовні вимоги в якій Товариство обґрунтовує наявністю передбаченого статтею 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" і пунктом 7 розділу ІІІ Порядку 966 обов`язку перевізника, який отримав дозвіл на міжнародне перевезення пасажирів, на укладення договору із автостанцією (автостанціями), відправлення з яких передбачено в розкладі руху відповідного міжнародного маршруту, ухвалюючи постанову від 18.02.2020 у справі 902/364/19 (предмет позову - внесення змін до договору про постачання електроенергії), Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність передбачених частиною 2 статті 651 та частиною 4 статті 652 ЦК України підстав для зміни договору у зв`язку недоведеністю позивачем як істотного порушення умов договору, так і виняткових випадків, пов`язаних із істотною зміною обставин.

46. Натомість у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2020 у справі 910/4996/19 (предмет позову - розірвання договору поруки) взагалі не міститься процитованого скаржником висновку щодо застосування положень частини 2 статті 651 ЦК України, а викладено лише висновок щодо застосування норм частини 3 статті 653 ЦК України та частини 5 статті 188 ГК України, якими спірні правовідносини у цій справі не регулюються.

47. Таким чином, у цій справі та в справах 922/2743/19, 910/4996/19, 902/364/19, на постанови Верховного Суду в яких посилається відповідач у поданій касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

48. Викладене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання у справі 907/1030/25 та в справах 922/2743/19, 910/4996/19, 902/364/19.

49. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що наразі розглядається, та в справах 922/2743/19, 910/4996/19, 902/364/19, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

50. Однак із мотивів, детально наведених у пунктах 28- 31 цієї постанови, Верховний Суд вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що нормами статті 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" і пункту 7 розділу ІІІ Порядку 966 імперативно встановлено обов`язок укладення договору між перевізником, який отримав дозвіл на міжнародне перевезення пасажирів, та автостанцією (автостанціями), відправлення з яких передбачено в розкладі руху відповідного міжнародного маршруту.

51. Наведене вище в сукупності вказує на неповне з`ясування судами фактичних обставин справи та передчасність висновку судів попередніх інстанцій про наявність передбачених законом підстав для внесення змін до договору надання послуг від 11.02.2019 за правилами вирішення переддоговірних спорів, тобто із застосуванням закону (статті 179, 187 ГК України (нечинного на час подання цього позову), стаття 649 ЦК України), який регулює порядок укладення договорів, що, в свою чергу, свідчить про необхідність скасування оскаржуваних рішення і постанови про задоволення позову та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

52. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

53. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не відповідно, а всупереч висновкам щодо застосування положень статей 651, 652 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2021 у справі 917/265/18, від 13.01.2022 у справі 922/2054/21, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

54. Із наведених раніше мотивів колегія суддів відхиляє передчасні доводи Товариства, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

55. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

56. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України, оскільки, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про обґрунтованість позову.

57. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, під час касаційного провадження отримала часткове підтвердження, що в розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позову і направлення справи на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

58. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

59. Зважаючи на те, що неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права допустили суди першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

60. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

61. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, в тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Симчери Мирослава Івановича задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.01.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 у справі 907/1030/25 скасувати.

Справу 907/1030/25 передати на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай