Court judgment in case no. 911/883/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року

м. Київ

cправа 911/883/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Полістіл

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 (Алданова С. О. - головуюча, судді: Євсіков О. О., Корсак В. А.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Полістіл

до Товариства з обмеженою відповідальністю НВН Плюс

про стягнення коштів

Короткий зміст поданої заяви

1. Товариство з обмеженою відповідальністю Полістіл (далі - ТОВ Полістіл , позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю НВН Плюс (далі - ТОВ НВН Плюс , відповідач) про стягнення 2 427 840,33 грн заборгованості за договором поставки від 07.07.2025 25-07/07.2П.01 .

2. Разом і з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на грошові кошти ТОВ НВН Плюс , а також на все майно, яке належить відповідачу на праві власності, в межах ціни позову.

3. Заява обґрунтована тим, що відповідач систематично порушує свої зобов`язання та не вчиняє ніяких дій щодо мінімізації прострочених зобов`язань, відчужує активи та його фінансовий стан погіршується, про що свідчить зменшення його основних засобів та показників залишків продукції при скороченні дебіторської заборгованості. Також позивач посилається на наявність застави рухомого майна відповідача. У зв`язку з чим невжиття заходів забезпечення позову призведе до того, що на момент ухвалення рішення у справі все ліквідне майно боржника буде або відчужене, або обтяжене на користь третіх осіб, що унеможливить виконання рішення у разі задоволення позову.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

4. Господарський суд Київської області ухвалою від 30.03.2026 заяву задовольнив частково, наклав арешт на грошові кошти, що належать відповідачу, в сумі 2 427 840,33 грн. Відмовив у задоволені заяви позивача в частині накладення арешту на все майно відповідача в межах ціни позову. Зобов`язав позивача внести на депозитний рахунок Господарського суду Київської області в строк 10 днів з дня вручення ухвали зустрічне забезпечення у розмірі 218 505,63 грн.

5. Суд першої інстанції дослідив мотиви заяви позивача, зокрема щодо систематичного порушення відповідачем своїх зобов`язань та не вчинення дій щодо мінімізації прострочених зобов`язань, відчуження активів та погіршення фінансового стану відповідача, про що свідчить зменшення його основних засобів та показників залишків продукції при скороченні дебіторської заборгованості. Також позивач посилається на наявність застави рухомого майна та обмеження права відповідача розпоряджатись належним йому майном, що зареєстровані у встановленому порядку.

6. З посиланням на положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) Суд зазначив, що відповідач, здійснюючи господарську діяльність, в будь-який момент може розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, а сума боргу є значною, виконання судового рішення у даній справі, у випадку ухвалення його на користь позивача, може бути суттєво утруднено. Накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах суми позову дозволить виконати рішення суду у разі задоволення позову, оскільки відповідні кошти будуть акумулюватись на рахунку та дозволять уникнути процедури звернення стягнення на майно, у разі їх достатності.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

7. Північний апеляційний господарський суд постановою від 03.06.2026 вказану вище ухвалу суду першої інстанції скасував у частині задоволення заяви позивача та в частині зустрічного забезпечення. Ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

8. Постанова мотивована відсутністю доказів на підтвердження доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зокрема доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, неправомірність дій відповідача, порушення ним прав позивача та вчинення відповідачем дій спрямованих на реальне ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову. При цьому сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися грошовими коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення за конкретно відповідним позовом з огляду на його підстави та предмет.

9. Твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, з огляду на заявлені у цій справі предмет і підстави позову щодо неправомірності дій відповідача, які обґрунтовуються неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань за договором поставки від 07.07.2025 25-07/07.2П.01 з оплати в повному обсязі товару, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

10. Звідси апеляційний суд не встановив існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а отже вжиття запропонованого позивачем заходу забезпечення позову не відповідає положенням статті 136 ГПК України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

11. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

12. Стверджує про порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 86, 136, 137, 236 ГПК України через застосування завищеного (недосяжного) стандарту доказування та неврахування висновків Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі 905/448/22, від 11.09.2018 у справі 922/1605/18, від 04.10.2024 у справі 913/289/24. Апеляційний суд проігнорував те, що закон пов`язує застосування заходів забезпечення позову не з доведеністю факту майбутнього невиконання рішення, а виключно з існуванням достатньо обґрунтованого припущення про наявність такого ризику на основі оцінки ймовірностей. Вимагаючи від позивача надання доказів вже вчиненого приховання чи виведення майна, суд апеляційної інстанції повністю знівелював превентивну природу інституту забезпечення позову. Так, позивач надав документальні докази наявності реального ризику унеможливлення виконання майбутнього судового рішення, проте апеляційний суд не надав жодної оцінки таким документам.

Позиція Верховного Суду

13. Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення, тобто, це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

14. Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

15. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі 915/1912/19).

16. Колегія суддів зазначає, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду від 22.11.2021 у справі 344/14718/20).

17. Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 ГПК України.

18. Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

19. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

20. У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі 910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України, під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

21. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

22. Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині другій статті 136 ГПК України.

23. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).

24. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі 381/4019/18).

25. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

26. Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі 906/304/23 та інших.

27. Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача коштів у розмірі 2 427 840,33 грн.

28. Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів або майна, за рахунок якого можна буде задовольнити вимоги позивача.

29. Оцінюючи можливість утруднення виконання судового рішення в контексті відповідних обґрунтувань позивача, місцевий господарський суд врахував, що сума стягнення є значною, тоді як відповідач не вчиняє дій щодо мінімізації прострочених зобов`язань, а його фінансовий стан погіршується, про що свідчить зменшення його основних засобів та показників залишків продукції при скороченні дебіторської заборгованості. При цьому здійснюючи господарську діяльність, в будь-який момент може розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, а сума боргу є значною, виконання судового рішення у даній справі, у випадку ухвалення його на користь позивача, за висновком місцевого суду може бути суттєво утруднено.

30. Натомість суд апеляційної інстанції наведених висновків суду першої інстанції не спростував, вдавшись натомість до посилань на необхідність доведення позивачем обґрунтованості позову, неправомірності дій відповідача, порушення ним прав позивача, а також до аналізу стану правовідносин між сторонами спору на момент звернення позивача з позовом, що не входить до предмету дослідження суду на етапі вжиття заходів забезпечення позову до відкриття провадження у справі.

31. У постанові від 03.03.2023 у справі 905/448/22 (на яку посилається скаржник) об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду, зокрема, зазначила, що сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Водночас у цій постанові також вказано, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

32. Отже, у справі 905/448/22 об`єднана палата фактично уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування. Викладення наведених висновків саме у постанові об`єднаної палати свідчить про те, що зазначені висновки мають пріоритет у застосуванні перед висновками Верховного Суду у складі колегії суддів, а тому до вирішення аналогічних спорів мають застосовуватися саме висновки об`єднаної палати.

33. Отже, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, значна сума стягнення, відсутність інформації з реєстрів про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення в достатньому розмірі, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

34. У постанові від 06.10.2022 у справі 905/446/22 Верховний Суд, зокрема зазначив, що за обставин звернення із позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

35. У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що нормами процесуального законодавства, а саме статті 145 ГПК України, визначена процедура скасування заходів забезпечення позову, відповідно до якої суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

36. Отже відповідач має право доводити обставини неспівмірності заходів забезпечення чи їх безпідставність, подавши відповідні докази в порядку статті 145 ГПК України, яка дозволяє у найкоротші строки відновити права відповідача у разі їх порушення.

37. З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильними висновки місцевого суду про наявність підстав для часткового задоволення вимог про вжиття заходів забезпечення позову та накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми, яка є предметом спору, оскільки такі висновки ґрунтуються на існуванні достатньо обґрунтованого припущення про можливість виникнення обставин, що утруднять чи унеможливлять виконання судового рішення у разі задоволення позову.

38. Оскільки у цій справі позивач обґрунтував наявність підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, колегія суддів доходить висновку про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував ухвалу суду першої інстанції, якою вжито заходи забезпечення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

39. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

40. Згідно із статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

41. З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи є обґрунтованими, що є підставою для скасування оскарженої постанови апеляційного господарського суду із залишенням у силі ухвали місцевого господарського суду.

Щодо судових витрат

42. Оскільки відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а за результатом розгляду касаційної скарги позивача на постанову апеляційного господарського суду спір у справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду такої касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Полістіл задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у справі 911/883/26 скасувати.

3. Ухвалу Господарського суду Київської області від 30.03.2026 у справі 911/883/26 залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. С. Міщенко

Судді І. С. Берднік

В. А. Зуєв