Постанова in case no. 463/1963/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року

м. Київ

справа 463/1963/26

провадження 61-4910св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича -Бурки Валерія Володимировича на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 квітня 2026 року в складі колегії суддів Гірського Б. О., Костіва О. З., Храпак Н. М.

у справі за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Львівського апеляційного суду, Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026 року Фермерськ егосподарство (далі - ФГ) Бурки В . В . звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідачів 3 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди , завданої незаконни ми ді ями судді Львівського апеляційного суду Маліновська-Микич О. В., яка шляхом постановлення незаконної ухваливід 24 червня 2025 року всправі 461/7271/20 мала намір незаконно позбавити фермерське господарство доступу до правосуддя, що спричинило приниження ділової репутації.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

04 березня 2026 року ухвалою Личаківського районного суду Львівської області відмовлено у відкритті провадження в справі за позовом ФГ Бурки В. В. до Львівського апеляційного суду, Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Роз`яснено ФГ Бурки В. В., що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвала мотивована тим, що ФГ Бурки В. В.заявило вимогу до Львівського апеляційного суду (юридичної особи) та держави України в особі Державної казначейської служби України (тобто відповідного органу державної влади, уповноваженого представляти її інтереси)лише про відшкодування моральної шкоди, заподіяної діями суб`єкта владних повноважень, така вимога не об`єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом та предметними критеріями справа підвідомч а господарському суду.

06 березня 2026 року ФГ Бурки В . В ., від імені якого ді явБурка В. В. ( Валерій ), пода ло апеляційну скаргу на ухвалу Личаківського районного суду Львівської області від 04 березня 2026 року.

10 квітня 2026 року ухвалою Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу ФГ Бурки В . В ., від імені якого ді явБурка В. В. , на ухвалу Личаківського районного суду Львівської області від 04 березня 2026 року повернуто.

Апеляційний суд керувався тим, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду про відмову у відкритті провадження в межах справи про відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000 000,00 грн , що не є малозначною.Апеляційна скарга на ухвалу Личаківського районного суду Львівської області від 04 березня 2026 року підписана представником ФГ Бурки В. В. - Буркою В. В. На підтвердження своїх повноважень представником позивача долучено до скарги довіреність від 11 червня 2025 року, відповідно до якої ФГ Бурки В . В. уповноважує Бурку В . В. представляти інтереси господарства в судах України. Однак у довіреності не зазначено про те, що Бурк а В. В. є адвокатом, також до неї не долучено свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. У Єдиному реєстрі адвокатів України відомості про те, що Бурка В. В. має статус адвоката, відсутні. Особа, яка підписала апеляційну скаргу, не є адвокатом, а також не є особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах позивача, тобто не має права її підписувати, тому вказана апеляційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню особі, яка її подала відповідно до вимог пункту 1 частини п`ятої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2026 року представник ФГБурки В. В. - Бурка В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 квітня 2026 року, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі 910/16580/23, про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, що окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.Голова фермерського господарства видав Бур ці В. В. як член у ФГ довіреність на здійснення самопредставництв а юридичної особи . Апеляційн ий суд зобов`язан ий бу в розглянути апеляційну скаргу, оскільки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ ФГБурки В. В. міститься інформація щодо дій, на які уповноважений Бурка В. В. у межах представництва інтересів господарства , а саме …. вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо… .

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України .

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), заява 4451/70, 36).

Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх цивільних прав та обов`язків , пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року в справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland), заява 28249/95, 53).

Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує правомірну мету і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року в справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), заява 8225/78, 57; рішення від 21 вересня 1994 року в справі Файєд проти Сполученого Королівства (Fayed v. the United Kingdom), заява 17101/90, 65).

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Наведену норму апеляційний суд застосував неправильно.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа,

а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з частин ою першою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Частиною третьою статті 131-2 Конституції України передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді.

Відповідно до пункту 11 частини 16-1 Розділу XV Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року.

Згідно з частиною четвертою статті 131-2 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

С права про відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 000,00 грн не є малозначною , що правильно зазначив апеляційний суд, однак не врахував, що відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона може брати участь у судовому процесі не лише через представника, а й особисто - у порядку самопредставництва.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України від 05 липня 2012 року 5076-VI Про адвокатуру і адвокатську діяльність (далі - Закон 5076-VI ) .

Відповідно до частини першої статті 26 Закону 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

29 грудня 2019 року набрав чинності Закон України від 18 грудня 2019 року 390-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення .

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частини третя та четверта статті 58 ЦПК України).

У пунктах 18, 20 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі 303/4297/20 (провадження 14-105цс21) вказано, що починаючи з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва.

Інакше кажучи, процесуальні закони визначили, що представники сторін, третіх осіб, а також осіб, які за законом мають право звертатися до суду

в інтересах інших, можуть діяти у судовому процесі або за правилами самопредставництва, або як власне представники. Останніми можуть бути: адвокати, законні представники, а у випадках, визначених у процесуальних законах, зокрема у малозначних справах, справах незначної складності, - інші особи (стаття 60 ЦПК України). Повноваження саме цих представників підтверджують документи, визначені у частинах першій і четвертій статті 62 ЦПК України, тому неприйнятним є аргумент підписанта про те, що для самопредставництва юридичної особи достатньо виданої нею на ім`я одного

з працівників довіреності.

Наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємств та громадських формувань даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року

в справі 910/16580/23 (провадження 12-30гс24), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, уточнено вказаний висновок та зазначено, що якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , ці відомості є офіційним і достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).

Отже, з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень.

Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (органу державної влади) без додаткового уповноваження (довіреності) (постанова Верховного Суду від 28 серпня 2023 року в справі 740/2873/22 ).

Як відомо з матеріалів справи, апеляційна скарга ФГ Бурки В. В. підписана представником - Буркою В. В., на підтвердження повноважень якого додано копію довіреності в порядку передоручення від 11 червня 2025 року (т. 2, а. с. 24), видану Буркою Віталієм Володимировичем, зі змісту якої Верховний Суд встановив, що Бурка Валерій Володимировичпідписав та подав апеляційну скаргу від імені ФГ Бурки В. В. саме в порядку самопредставництва.

До апеляційної скарги Бурка Валерій Володимирович додав виписку

з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з якої відомо, що Бурка Віталій Володимирович (який видав довіреністьвід 11 червня 2025 року) є керівником ФГ Бурки В. В. (т. 2, а. с. 25).

Крім того, відповідно до відкритих даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Верховний Суд встановив, що Бурці Валерію Володимировичу надано повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо; подавати документи для державної реєстрації від імені юридичної особи. Обмежень щодо вчинення дій не зазначено.

Тобто голов аФГ Бурки В. В. , який діє на підставі Статуту, уповноважив члена ФГ - Бурку Валерія Володимировича бути представником (виконувати самопредставництво юридичної особи) з правом здійснення від імені господарства (голови фермерського господарства) дій, вказаних у довіреності .

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що наведені вище норми, практика Великої Палати Верховного Суду та обставини справи свідчать про достатність доказів на підтвердження повноважень Бурки Валерія Володимировича підписувати апеляційну скаргу від імені ФГ Бурки В. В. у порядку самопредставництва.

Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно повернув апеляційну скаргу, не перевірив Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на предмет наявності у Бурки Валерія Володимировича повноважень підписувати від імені ФГ Бурки В. В. апеляційну скаргу в порядку самопредставництва.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття провадження.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат має бути здійснений тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича - Бурки Валерія Володимировича задовольнити.

Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 квітня 2026 року скасувати, справу передати до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська